Також є в наявності друкована версія

Друге перевидання. Гортати книжку.

Дорогі друзі! Мені радісно повідомити вам, що серія «Бібліотека газети «День» вже існує у повноцінному значенні цього слова.

І саме під успішною цифрою «5» вийшла книжка оповідей, історій, щотижневих колонок — апокрифів визначної, неповторної української журналістки Клари Ґудзик.

Це видання охопило тільки п'яту частину того, що вона написала протягом дев'яти років існування нашої газети.

Знаю, як Клара Пилипівна не любить високих слів, і все ж хочу сказати: для мене вона — мегазірка української журналістики.

Особлива гордість газети — наші автори й експерти, яких можна по праву вважати співтворцями «Дня», — видатні вчені Сергій Кримський, Іван' Дзюба, Микола Жулинський, Станіслав Кульчицький, Мирослав Попович з повагою говорять про журналістку Клару Ґудзик. Як про людину, яка своїми енциклопедичними знаннями завоювала велику довіру і прихильність думаючої аудиторії. Навіть тоді, коли не з усіма її полемічними роздумами погоджуються. На мій погляд, це є аргументом для тих, хто шукає і не знаходить в українській журналістиці високих стандартів чи прикладу для наслідування і розвитку.

Клара Пилипівна вміє сміливо думати. В цьому є щось від Григорія Сковороди. Який, як писали Брокгауз і Ефрон, розуміючи значення західно-європейської цивілізації, виступав проти утилітарного спрямування умів, що приглушували високі запити духу.

Кожен, хто знайомий з її колонками в п'ятничному номері нашої газети, відчув цей оригінальний стиль. Як невимушено, розповідаючи про, скажімо, відвідини монастиря кармеліток, вона повідомляє і про свій світ: «поцікавилася, чи дозволяється черницям читати світську літературу». І далі легко переходить: «...чомусь згадався св. Ієронім із IV століття, усамітнений у Сирійській пустелі. Він страждав там не від втрати розкошів, смачної їжі..., а від того, що не мав можливості насолоджуватися творами античних письменників...»

Клара Пилипівна сміливо кличе в союзники Тацита, Плінія Молодшого та Светонія. Для неї мандрівка тисячоліттями заради оригінальної думки — це і є захоплюючий та справжній журналістський пошук. Одне, зрештою, з тих покликань, які, я вважаю, повинна реалізовувати газета — робити думку подією.

Клара Ґудзик говорить з нашим читачем про цінності. її матеріали — виклик відсталості, святенності. Вона — чи не єдиний в український журналістиці автор, що на такому рівні послідовно розбирає болісні проблеми міжконфесійних відносин. Бо переконана, що «слова «християнин», «віруючий» завжди пов'язуються з такими поняттями, як доброта, співчуття, милосердя».

В Україні, давній цивілізації, але молодій новій державі, чимало проблем. Одна з них, яка ще дуже мало осмислена, — конфлікт між фундамен-талізмом і модернізацією. Повернення нашої історії, включення української культури в широкий європейський контекст — це та риса, яка зробила Клару Ґудзик улюбленим автором не лише вітчизняних інтелектуалів. Усе написане нею об'єднує щира зацікавленість тим, що діється навколо. «А також бажання, мабуть, наївне, — пише Клара Пилипівна, — зробити хоча б мікроскопічний внесок у Велику справу». Очевидно, ми всі в «Дні» об'єднані вже багато років цим «наївним» бажанням.

Вона немало попрацювала над собою. Досить сказати, що Клара Пилипівна стала мало не професійніш перекладачем тільки тому, що хотіла читати улюблені книжки в оригіналі: Фейхтвангера — німецькою і англійською — всього Дікенса...

Коли я читаю її матеріали як головний редактор і як вдячний перший читач, відчуваю незмінне задоволення. Редакційний колектив «Дня» працював над книжкою «Апокрифи Кляри Ґудзик») щоб поділитися «екстрактом» цієї насолоди.