Перейти свій Рубікон
У столиці Україні є проспект Петра Григоренка, у Львові - площа Петра Григоренка, у Сімферополі - сквер і пам’ятник покійному генералові Петру Григоренку. У той же самий час його публіцистика та громадська діяльність недостатньо добре відома українським громадянам. У невеликій книжці важко представити повний портрет одного з найбільш відомих українців ХХ століття.
Я спробував відзначити, якщо так можна висловитися, основні віхи на його нелегкому життєвому шляху, зазначеному складною еволюцією і прозрінням від тоталітарного міфу.
Якщо поверхово поглянути на шлях генерала Петра Григоренка до 7 вересня 1961 року, то можна побачити ідеальну радянську кар’єру українського селянина, який став орденоносним радянським генералом, професором і завідувачем кафедри однієї з найпрестижніших військових академій.
Однак такий погляд буде поверхневим і навряд чи пояснює, чому ж настільки успішний радянський номенклатурник одним осіннім днем перейшов свій Рубікон і кинув виклик тому тоталітарному монстру, який називався Радянським Союзом.
Той виступ півстолітньої давності може здатися наївним, але якщо Ви, шановний читачу, можете собі уявити ту непроглядну темряву, в якій знаходилися піддані Імперії Зла, то зможете оцінити героїзм і безмежний альтруїзм генерала Григоренка.
Пройдуть роки, і один із відомих російських правозахисників, Сергій Ковальов, скаже про Петра Григоренка, що «подією був він сам», а інший відомий український правозахисник, Леонід Плющ, скаже, що «ми його (Григоренка) називали нашим генералом, хоча він давним давно був розжалуваний у рядові», третій же, Мустафа Джемілєв, відзначить, що «українець Григоренко зробив для кримськотатарського народу більше, ніж хто-небудь інший».
Дорогий читачу, Вам представляється в цій брошурі можливість лише відкрити творчість Людини, яка пішла у вічність чверть століття тому. Проте мені дуже хотілося б сподіватися, що Ви захочете прочитати і книжку «Записки божевільного», і книжку «У підпіллі можна зустріти тільки щурів...», і збірку «Генерал Петро Григоренко», і збірник, що готується до друку, - «Він залишився самим собою», і подивитися британський фільм «Людина, яка не могла мовчати», і багато інших публікацій.
Україна й сьогодні стоїть на роздоріжжі, на якому слід уважно придивитися до спадщини її кращих доньок і синів.
Андрій П. ГРИГОРЕНКО
