Українська еліта під «прожектором» В. Липинського
Постать видатного українського соціального мислителя, історика та філософа В’ячеслава Липинського (1882-1931) є настільки багатогранною, складною й неоднозначною, що розповідь про нього, навіть вельми стислу, можна і треба вести одразу в декількох «вимірах». Можна, аналізуючи інтелектуальний «родовід» Липинського, робити наголос на тому, що як історик - він був учнем Михайла Грушевського. Можна акцентувати увагу на тому, що він, етнічний поляк, відійшов від свого середовища й приєднався до українського національного руху. Можна розповідати про політичні погляди Липинського та його державотворчу й ідеєтворчу діяльність (активна участь в організації гетьманського руху, відстоювання - мало не самотужки - ідеї самостійної української державності на тлі популярних серед української інтелігенції початку ХХ століття автономістських ідей, видання альманаху «Хліборобська Україна», що виходив у Відні в 1920-1925 рр.
Проте найдоцільнішим, мабуть, був би інший шлях - поділитися з читачем «свіжими», людськими враженнями від прочитання основної праці Липинського «Листи до братів-хліборобів», написаної на початку 20-х років. Що запам’ятовується надовго після ознайомлення з цим твором? Стисло кажучи: точна, логічно обгрунтована, із залученням як історичного (ще з XVII ст.), так і сучасного для автора матеріалу, блискуча критика Липинським вад української еліти, його прагнення модернізувати український політичний менталітет - все це й робить його публіцистику 1920-х років класикою ХХ століття, котра лишається цілком актуальною і в наші дні.
Кирило ГАЛУШКО