Юрій Шевельов і український «Карфаген»
Юрій Шевельов (1908 2002), один із найвизначніших українських інтелектуалів ХХ століття, був філологом. Сам він вважав себе передусім мовознавцем, проте у великій спадщині вченого вагомим є і все те, що належало до сфери його «хобі», - літературознавчі праці. Щоправда, часом вони написані так, що важко сказати, де закінчується літературознавство і починається культурологія, публіцистика, політичне прогнозування...
Як блискучий стиліст Шевельов добре знав можливості й принади есеїстики - його статті найчастіше й були есеями. Читати їх корисно й цікаво незалежно від того, яка дата зазначена автором після останньої крапки.
Юрій Шевельов із його ерудицією, широкими горизонтами мислення, неперевершеною іронією, ясним розумінням України і світу завжди актуальний. Він зумів сказати надзвичайно важливі для українців речі.
Читачам цього видання пропонуються есеї Юрія Шевельова «Москва, Маросєйка» (1954) та «МИ і ми» (1991).
Ключове питання, над яким розмірковує Шевельов, - що потрібно, щоб Україна після всіх історичних перипетій повернулася у цивілізаційне русло. 1954 року, коли в СРСР помпезно відзначали 300-річчя «возз’єднання» України й Росії, він назвав трьох головних ворогів України: Москва, кочубеївщина, провінціалізм - і цей «діагноз» від Юрія Шевельова залишається в силі (див. есей «Москва, Маросєйка»).
Причому, два вороги з трьох - внутрішні! Вони породжені нашими задавненими національними комплексами, які вкоренилися так глибоко, що вже й на третьому десятку незалежності ми продовжуємо балансувати між буттям і небуттям.
Якщо формально незалежною Україною правлять новітні кочубеї, то виникає велике запитання до нації: а як вона, в такому разі, думає самореалізуватися?
У різний час, із різних приводів Юрій Шевельов із затятістю відомого римського сенатора повторював одну й ту ж максиму: «Картагена нашої провінційності мусить бути зруйнована». Це й справді суперзавдання - для живих і ненарожденних - не на одне десятиліття.
Тому - читайте Юрія Шевельова! Його іронічний розум буде вашим спільником, якщо ви живете неспокійним життям людини, якій не байдуже, що було, є й буде із землею її предків.
Володимир ПАНЧЕНКО
