150 текстів, вміщені у цій книзі, по суті, знищують алібі тих, хто стверджує, що він нічого не чув, не знав і не бачив. «Короткий курс» газети «День» — для тих, хто досі робив вигляд, що справа — лише у забаганках історії (а не в персональній зрілості громадян), подивитися на попереднє десятиріччя іншими очима. Для тих, хто каже, що інакшої долі Україна мати не могла. А ми наполягали і наполягаємо, що могла. І цей «екстракт» — наш неспростовний аргумент.
З «тіла» нашої газети ми вже добули цілу бібліотеку. Тексти для восьми видань «Бібліотеки газети «День» ми добирали, умовно кажучи, по горизонталі. Усі вони присвячені певним напрямам, які ми вважаємо важливими. Книга, яку ви тримаєте в руках, — це знакові статті по «вертикалі». Це своєрідна нитка Аріадни, яка показує шлях, яким ми пройшли разом із суспільством протягом останніх 12 років. Хочеться вірити, що газета «День» була хорошим лоцманом. Але, безперечно, тільки для тих, хто хотів іти з нами. Одночасно ми повинні розуміти, що українські гуманітарні поля дозрівають з різною динамікою. Неготовність багатьох українців слухати і — особливо — чути викликає новий параліч зусиль. «Корона» не звалиться — ми змушені повторювати пройдене: для тих, хто не готовий був почути нас тоді, але дозрів до того, аби підтримати платформу «Дня» зараз.
«Екстракт 150» добутий зі шпальт «Дня» не для нашого самоствердження. Я хочу, щоб українці пам’ятали: хоча ми й утратили шанс, але невирішені питання все одно потребують вирішення. І якщо країна не рухатиметься вперед, то через десять років проблеми, порушені цими статями, можуть бути ще актуальними. Свідчення тому — матеріали, які «Дню» доводиться дублювати на своїх шпальтах слово в слово. Так, цього року ми повторили «Повість про двох журналістів» Джеймса Мейса, матеріал, що вперше з’явився в газеті ще в липні 2003 року. Вдало використавши можливості газети, у тому числі англомовної версії, «День» долучив до обговорення проблеми українського Голодомору-геноциду науковців з усієї Європи. Тому, коли у 2004 році президент Ющенко дав відповідні імпульси, українським представництвам за кордоном було на що спертися, роз’яснюючи трагедію 1932—33 років. Як результат — парламентами багатьох країн визнано, що Голодомор все ж був геноцидом. Ми не дамо забути Джеймса. Сподіваюся, цьому сприятиме заснована «Днем» премія його імені в галузі публіцистики.
Це я називаю вікном практичних можливостей, дієвістю газети.
