…Я — проти Майданів. Я — проти Майданів як способу вирішення політичних проблем. Я говорила про це 2004 року, в час найбільшої ейфорії, говорила про це й нинішньої зими. Я вважаю, що Україна могла вибрати президента 1999 року, — їй не дали — і це був наш український Рубікон…
Але 1999 року був президент, але не було народу, а 2004-го був народ — не було президента. Потім здавалося, що не було ні народу, ні президента… Але зростало молоде покоління, а в «надрах» зберігався «жар», чого зовсім не розуміли інтригани в Кремлі. Це — покоління реальної свободи, яка, втім, не завжди несла їм тільки приємні речі. Це покоління, до якого пробилася Україна Іncognita…
Майдан — це крайня межа, коли народ змушений брати долю країни у власні руки. Так, люди мусять виходити на вулиці, коли політична еліта не справляється зі своїм завданням. Вони просто зобов’язані це робити. І яке щастя, що українці саме такі. Майдан — це «висока температура», це свідчення того, що «організм» бореться. І водночас — це знак: викристалізовується наше бачення правдивої історичної долі України. Її справжніх героїв, її майбутнього.
Ми стоїмо на своєму історичному «щиті». Нас із нього не зіштовхнути. Люди раптом зрозуміли, яка сила в них за плечима. Тут проявило себе абсолютно нове і зворушливе явище — дуже багато людей із книгою в руках, здавалося, у найменш пристосованих до цього умовах. Це був зовсім інший Майдан, ніж 2004 року. Звичайно, не можна заперечувати, що тут, на Майдані, був і політичний розрахунок, і технології, але не вони стали вирішальними…
Майдан вивів на авансцену української і світової історії нові українські обличчя, характери. І це вже були не лише «етнографічні», а й політичні українці. Ще ніколи так органічно не звучало суто бандерівське вітання «Слава Україні!» — «Героям Слава!» російською мовою… Це люди, які сміливо, на повний голос заговорили про вибір шляху і про по-новому відчуту свободу, відповідальність, самопожертву, самоорганізацію. Те, що нас об’єднує з вільним світом, до якого ми з боями прориваємось, — це відчуття спільних цінностей! Просто у нас колись вкрали ім’я і хотіли підмінити не лише історію, а й нашу долю. Нам набридло це терпіти, й ми вирішили її повернути. Запам’ятаймо цей час у образах… Саме тому фотоальбом, який ви тримаєте в руках, має назву «Люди Майдану. Хроніка».
Я відчуваю особливу гордість за фотокореспондентів і журналістів «Дня», які творили цей альбом, бо вони також були в епіцентрі подій, були Людьми Майдану.
Лариса ІВШИНА
, 15 серпня 2014 року
