Даже для тех, кто интересуется историей Кировограда, остается немало белых пятен. Сплошное белое пятно — период освободительных движений 1917—1921 годов. На странице истории города на сайте Кировоградского горсовета этому периоду посвятили всего одно предложение.
Для большинства жителей Кировограда суть событий 1917—1921 годов остается тайной. В частности тайной является факт базирования в городе Украинских сечевых стрельцов (УСС, усусов или усусусов) во времена гетманства Скоропадского. И это невзирая на то, что события тех времен в значительной степени изучены и изложены в многочисленных воспоминаниях, исследованиях, публикациях. Ценными являются фотографии, найденные исследователями усусов в Елисавете. В 1918 году вместе с новыми союзниками УНР — с австро-немецкими войсками по настоянию Грушевского в поход на Украину отправился Украинский легион сечевых стрельцов. 27 февраля 1918 г. усусусы форсировали Збруч и перешли границу.
Самый длительный период, более четырех месяцев (с семи месяцев пребывания на территории Надднепрянской Украины), стрельцы находились на Елисаветчине. В Елисавет были отправлены этапные формирования — «Кіш» и «Вишкіл», которые разместились в близлежащих селах: Маслениковке, Грузском, Карловке и Ивановке. В начале октября 1918 г. формирование УСС переведено на Буковину.
«Елисавет имел давние традиции украинского национально-культурного центра. В городе было много интеллигентных семей, сознательные украинцы искренне приветствовали и гостеприимно принимали в своих домах УС-Стрельцов», — пишет о тогдашнем Кировограде Степан Рипецкий в книге «Українське січове стрілецтво».
Впечатления от Елисавета 1918 года ярко описаны в заметках, статьях и дневнике Михаила Горбового, стрелка гуцульской сотни УСС: «З полудня того ж дня [13 червня 1918] доїздили ми до Єлисавету. Вже здалека мріє місто з копулами церков, твердинею. На двірець [залізничний вокзал] заїхали о год. 5 по полудні при грімких звуках орхестри. Зараз-таки мало не все місто злягло на двірець побачити «австрійських козаків». Стрільці, побачивши таке зацікавлення собою, — дарма що були доволі помучені тижневою подорожжю, — теж хотіли «показатися». Вирівнялись лави, постава бадьора, старшини на конях, коротка, різка команда і — з орхестрою на чолі — двигнулося стрілецтво у місто. Вже цей перший вступ викликав у публики дуже додатнє вражіння, а це в той час багато значило...
По дорозі приглядаюсь місту. Вулиці широкі, засаджені по обох сторонах акаціями так, що хідники виглядають наче алеї. Місто буде менше-більше таке, як наш Перемишль. Вивіски переважно московські. Лиш де є станиця Державної варти, там є тризуб і синьо-жовта вивіска. І ще по деяких склепах є українські [вивіски]. По передмістях вулицями такий порох (де нема бурковання), що колеса возів потопають, а людям сягає вище колін. Як всюди, так і тут майже всі прохожі лускають «сімячко», себто насіння із соняшників...».
Фотий Мелешко в книге «Українські січові стрільці на Єлисаветчині» утверждает, что сечевые стрельцы действовали вопреки приказам немецкого и австрийского командования. Они препятствовали грабительской «реквизиции» и карательным операциям против украинских крестьян, освобождали заключенных.
Типичные примеры приведены в воспоминаниях Мирона Заклинского «А ми тую стрілецьку славу збережемо!»: «Друга сотня УСС дістала наказ роззброїти кільканадцять сіл на Херсонщині й арештувати «33-ох большевиків»... Показалось, що були це найдіяльніші, найінтелігентніші українські діячі тієї округи, члени УЦРади, кооператори, вчителі, студенти... Селяни дали себе роззброїти, позносили добровільно трохи старої зброї. Зате в мешканні двох поміщиків перевели УСС основніше роззброєння... Подібне завдання в тім же часі дістала 3-тя сотня чот. Г.Голинського, якій наказано успокоїти збунтоване населення містечка Добровеличківці та дооколишніх сіл. Населення Добровеличківців вітало сотню хлібом і сіллю. А після того пішла музика, співи й танці. Селяни щиро заприязнились з УССтрільцями та з жалем їх прощали».
Такие действия усусов сходили им с рук из-за покровительства члена австрийской царской семьи Вильгельма Габсбурга. Именно в отдельную группу немецкого принца был включен Легион УСС.
Местному населению усусы запомнились благодаря своей просветительской, культурной деятельности. София Тобилевич, вдова украинского драматурга Ивана Тобилевича (Карпенко-Карого), в воспоминаниях «Рідні гості» писала: «Коли в неділю стрілецький хор співав у церкві під час Служби Божої, то народу було так багато, як на Великдень, або коли у школі відбувалися реферати з історії України, то людей було повно, а коли ввечері грали якусь комедію чи драму, то половина людей стояли за театром, заглядаючи через шпари в дошках і доспівуючи у своїй фантазії те, чого око недобачило і вухо недочуло... Під проводом старшин, з участю знавців свого діла — артистів, музик — позаводили вони виклади шкільної науки для дітей і дорослих, світляні картини, концерти й народні гулянки. Було створене спільною працею велике діло культури, що зацікавило й прибавило до них усю околицю».
Такая политика архикнязя Вильгельма вызвала большое недовольство среди немецкого командования и гетманских кругов и стала причиной передислокации усусов в Черновцы.
«Когда они уезжали из Украины в Черновцы — прощался искренне и сердечно брат с братом...» — вспоминает подполковник А.Доценко.
В 1918 году Украинские сечевые стрельцы выяснили, что между украинцами с Елисаветчины и Галичины отсутствуют существенные отличия.
