В тот день я взял старую книгу стихов Киплинга «Пять Наций» 1903 года, карандаш и бумагу и поехал в Киев. Еще не было известно, выйдут ли люди, отступит ли милиция, начнется ли Майдан. Не знал, какое из стихотворений окажется созвучным нынешним событиям, какое ляжет на душу, а потом... «Люди добрые, бойтесь медведя, который ходит, как человек» - возникло в сознании словно само собой.
«Мировая с медведем» - знаковое стихотворение Киплинга. Отправляя его в британский «Таймс», он просил поместить новое произведение на политической или спортивной полосе, чтобы оно не потерялось в литературном разделе. «Мне нужна колонка в «Таймс», чтобы достучаться до людей добропорядочных, которые верят, что Россия может вести себя цивилизованно».
Громадная колонна людей двинулась по центральным улицам Киева к Майдану. Все вокруг - смелые, серьезные, решительные. Немногочисленные правоохранители прятались за автобусами, из окон вывешивались украинские флаги, сияло солнце.
«Выгнал его из берлоги - тогда в горы он побежал, гнал я его две ночи далеко от полей моих».
И когда наконец колонна остановилась, сметя изгороди возле елки на Майдане, когда из микроавтобуса раздались призывы к забастовке, казалось - страх отступил. Но на смену ему пришла тревога, я понял, почему через 110 лет поэзия Киплинга не утратила актуальности, особенно для нас: «Нет мира с медведем, который ходит, как человек».
В то время, когда Редьярд Киплинг написал это стихотворение, продолжался конфликт в Маньчжурии, а Россия официально просила вывести Британские войска из Порт-Артура, чтобы снять напряжение. Многие британские политики не видели в этом угрозы и не видели оснований не верить России. Английские наблюдатели посетили военные объекты в Кронштадте, и никто не подозревал об истинных намерениях опасного соседа, пока не просочилась информация, что россияне заказали в Германии новые военные корабли на общую сумму 15 миллионов фунтов. Сам Киплинг всегда подчеркивал, что Россию нельзя цивилизовать на западный манер, и до самой смерти запрещал вкладывать свои деньги в российские ценные бумаги.
И вот он - медведь, большой и жестокий, затаился где-то за зданиями вне Майдана, ощетинившись щитами и дубинками, а может - залег в Межигорье, готовясь либо оскалиться звериным оскалом, либо показать миру «человеческое лицо». Поэтому сегодня - это не только предостережение нам, но и призыв ко всему цивилизованному миру не поддаваться на уговоры и не закрывать глаза на ордынскую жестокость, которая возникает на Востоке...
Дж. Р. Киплинг «Ведмежий мир». Перевод – мой.
Влітку на полювання мисливці білі йдуть –
Є там одна долина, лиш перевал минуть.
Влітку за перевалом чекає на тих шляхах
Мáтун, сліпий каліка, обличчя все в бинтах.
Він белькотить беззубо, ні губ, ні щік нема
Повість про те, що може тут стати з усіма,
Вкотре одне й те сáме, бо стало на цілий вік:
«Людоньки, бійтесь ведмедя, що ходить, мов чоловік!»
«Мав я в рушниці порох, і кремінь добрий мав
В день, коли на ведмедя здоровий я рушав.
Бачив і ліс, і скелі, і снігом вкритий пік,
Я ішов на ведмедя, що ходить, мов чоловік!
Знав я його звичáї, мої він знав – авжеж,
Хліб мій з полів ночами крав той звір і жер.
Знав його силу й розум, мої він також знав –
В сутінках із кошари у мене вівці крав.
Вигнав його з барлогу – то в гори він побіг,
Гнав я його дві ночі далеко з піль моїх.
Ревом ревла потвора, повна з мого добра,
Гнав я його на Північ, лиш тільки не скарав…
Втретє запала темінь, і я його нагнав.
Звір обважнілий змучивсь і врешті впав навзнак.
Був у рушниці порох, та тільки зáпал зник,
Як той ведмідь назустріч устав, мов чоловік!
Дикий і волохатий, в молитві лапи звів,
Глянув мені у вічі, мов милості просив.
В нього тряслися плечі, на шиї грав борлак,
Серце моє завмерло, я з подиву закляк.
Я пожалів ведмедя, що ходить, мов чоловік…
Згадку од нього маю, що стало на цілий вік!
Ближче і ближче дибав, ще й руки кволо тяг,
Доки зімкнув пащеку звір при моїх плечах!
Люто, нещадно, дико він гриз моє лице,
Щоб п’ятдесят літ поспіль я не забув про це!
Чув, як жував і плямкав той дикий хитрий звір,
Ні крихти людської ласки мені він не вділив!
Ви – молоді та дужі, і зброя теж нова,
Чув я, б’є влучно, правда? За милю – я чував?
Боже, храни ту зброю… Коли ж не віриш ти,
Грошей давай, я радо скину свої бинти.
(М’ясиво, клапті шкіри, біліє з рота кість,
Є там на що дивитись, мій друже, не скупись!)
Із чагаря ведмедя тим яром ген женіть,
Хай же реве і квилить, той чоловік-ведмідь!
Тільки (давай знов грошей, і я вдягну бинти),
Щойно на дві устане, то будь уважний ти!
Щойно простягне лапи, мов молиться, як ми,
Щойно його очиці наповняться слізьми,
Щойно забудеш навіть – то чоловік чи звір,
То стережися пильно, бо то – ведмежий мир!»
Мáтун, прошак беззубий, ні губ, ні щік нема,
Мовчки сіда при ватрі, там далі – лиш пітьма.
Білі мисливці знову заводять щось своє,
Вбогий каліка тишком твердить усе, як є,
Вкотре одне й те сáме, бо стало на цілий вік:
«Немає миру з ведмедем, що ходить, мов чоловік!»
Переклав Володимир Чернишенко.
