Оружие вытаскивают грешники, натягивают лука своего, чтобы перестрелять нищих, заколоть правых сердцем. Оружие их войдет в сердце их, и луки их сломаются.
Владимир Мономах, великий князь киевский (1113-1125), государственный и политический деятель

Мировая с медведем

История одного стихотворения Редьярда Киплинга
15 января, 2014 - 12:19

В тот день я взял старую книгу стихов Киплинга «Пять Наций» 1903 года, карандаш и бумагу и поехал в Киев. Еще не было известно, выйдут ли люди, отступит ли милиция, начнется ли Майдан. Не знал, какое из стихотворений окажется созвучным нынешним событиям, какое ляжет на душу, а потом... «Люди добрые, бойтесь медведя, который ходит, как человек» - возникло в сознании словно само собой.

«Мировая с медведем» - знаковое стихотворение Киплинга. Отправляя его в британский «Таймс», он просил поместить новое произведение на политической или спортивной полосе, чтобы оно не потерялось в литературном разделе. «Мне нужна колонка в «Таймс», чтобы достучаться до людей добропорядочных, которые верят, что Россия может вести себя цивилизованно».

Громадная колонна людей двинулась по центральным улицам Киева к Майдану. Все вокруг - смелые, серьезные, решительные. Немногочисленные правоохранители прятались за автобусами, из окон вывешивались украинские флаги, сияло солнце.

«Выгнал его из берлоги - тогда в горы он побежал, гнал я его две ночи далеко от полей моих».

И когда наконец колонна остановилась, сметя изгороди возле елки на Майдане, когда из микроавтобуса раздались призывы к забастовке, казалось - страх отступил. Но на смену ему пришла тревога, я понял, почему через 110 лет поэзия Киплинга не утратила актуальности, особенно для нас: «Нет мира с медведем, который ходит, как человек».

В то время, когда Редьярд Киплинг написал это стихотворение, продолжался конфликт в Маньчжурии, а Россия официально просила вывести Британские войска из Порт-Артура, чтобы снять напряжение. Многие британские политики не видели в этом угрозы и не видели оснований не верить России. Английские наблюдатели посетили военные объекты в Кронштадте, и никто не подозревал об истинных намерениях опасного соседа, пока не просочилась информация, что россияне заказали в Германии новые военные корабли на общую сумму 15 миллионов фунтов. Сам Киплинг всегда подчеркивал, что Россию нельзя цивилизовать на западный манер, и до самой смерти запрещал вкладывать свои деньги в российские ценные бумаги.

И вот он - медведь, большой и жестокий, затаился где-то за зданиями вне Майдана, ощетинившись щитами и дубинками, а может - залег в Межигорье, готовясь либо оскалиться звериным оскалом, либо показать миру «человеческое лицо». Поэтому сегодня - это не только предостережение нам, но и призыв ко всему цивилизованному миру не поддаваться на уговоры и не закрывать глаза на ордынскую жестокость, которая возникает на Востоке...

Дж. Р. Киплинг «Ведмежий мир». Перевод – мой.

Влітку на полювання мисливці білі йдуть –

Є там одна долина, лиш перевал минуть.

Влітку за перевалом чекає на тих шляхах

Мáтун, сліпий каліка, обличчя все в бинтах.

 

Він белькотить беззубо, ні губ, ні щік нема

Повість про те, що може тут стати з усіма,

Вкотре одне й те сáме, бо стало на цілий вік:

«Людоньки, бійтесь ведмедя, що ходить, мов чоловік!»

 

«Мав я в рушниці порох, і кремінь добрий мав

В день, коли на ведмедя здоровий я рушав.

Бачив і ліс, і скелі, і снігом вкритий пік,

Я ішов на ведмедя, що ходить, мов чоловік!

 

Знав я його звичáї, мої він знав – авжеж,

Хліб мій з полів ночами крав той звір і жер.

Знав його силу й розум, мої він також знав –

В сутінках із кошари у мене вівці крав.

 

Вигнав його з барлогу – то в гори він побіг,

Гнав я його дві ночі далеко з піль моїх.

Ревом ревла потвора, повна з мого добра,

Гнав я його на Північ, лиш тільки не скарав…

 

Втретє запала темінь, і я його нагнав.

Звір обважнілий змучивсь і врешті впав навзнак.

Був у рушниці порох, та тільки зáпал зник,

Як той ведмідь назустріч устав, мов чоловік!

 

Дикий і волохатий, в молитві лапи звів,

Глянув мені у вічі, мов милості просив.

В нього тряслися плечі, на шиї грав борлак,

Серце моє завмерло, я з подиву закляк.

 

Я пожалів ведмедя, що ходить, мов чоловік…

Згадку од нього маю, що стало на цілий вік!

Ближче і ближче дибав, ще й руки кволо тяг,

Доки зімкнув пащеку звір при моїх плечах!

 

Люто, нещадно, дико він гриз моє лице,

Щоб п’ятдесят літ поспіль я не забув про це!

Чув, як жував і плямкав той дикий хитрий звір,

Ні крихти людської ласки мені він не вділив!

 

Ви – молоді та дужі, і зброя теж нова,

Чув я, б’є влучно, правда? За милю – я чував?

Боже, храни ту зброю… Коли ж не віриш ти,

Грошей давай, я радо скину свої бинти.

 

(М’ясиво, клапті шкіри, біліє з рота кість,

Є там на що дивитись, мій друже, не скупись!)

Із чагаря ведмедя тим яром ген женіть,

Хай же реве і квилить, той чоловік-ведмідь!

 

Тільки (давай знов грошей, і я вдягну бинти),

Щойно на дві устане, то будь уважний ти!

Щойно простягне лапи, мов молиться, як ми,

Щойно його очиці наповняться слізьми,

 

Щойно забудеш навіть – то чоловік чи звір,

То стережися пильно, бо то – ведмежий мир!»

Мáтун, прошак беззубий, ні губ, ні щік нема,

Мовчки сіда при ватрі, там далі – лиш пітьма.

 

Білі мисливці знову заводять щось своє,

Вбогий каліка тишком твердить усе, як є,

Вкотре одне й те сáме, бо стало на цілий вік:

«Немає миру з ведмедем, що ходить, мов чоловік!»

 

Переклав Володимир Чернишенко.

Новини партнерів




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ