Фотокаталог, який я маю приємність представити вам, довгоочікуваний. Про це свідчать численні побажання відвідувачів фотовиставок „Дня” в багатотомній книзі вражень. І дорогий для нас, як результат десятирічної (1997-2007рр) спільної праці – творчості журналістів „Дня” і багатьох талановитих учасників нашого щорічного фотоконкурсу.
Я назвала б його „сімейним альбомом України”. Тут незабутнє піднесення початку 90-их на зорі незалежності, надії і тривоги перших виборів... Перший шахтарський похід на Київ... Можливо багатьма вже призабуті події оживають і дають нам можливість зрозуміти , що відбулося з нашою країною. За ці роки , - між першим - ще студентським і другим Майданами... Що відбулося з нами.
Це не лише пам”ять про емоції.
Щороку близько двохсот фоторобіт, що перемогли у гострому конкурентному змаганні, представлялися увазі столичної публіки (у 2005 році „Український дім” зафіксував рекорд відвідуваності близько 20 тисяч глядачів фотовиставки). А згодом – тур по Україні. Десятки великих і малих міст за ці роки. У Харкові виставку „Дня” назвали „народною фото галереєю на колесах”. А для мене вона стала ще одним (поряд з „Моїми університетами” і Острозьким клубом вільного інтелектуального спілкування молоді) проектом з внутрішньої інтеграції країни. Яка ще занадто мало себе знає, щоб зрозуміти і посправжньому полюбити.
Коли ми збиралися у червні цього року у віддалений райцентр Вінниччини – Чечельник, один із співробітників редакції у мене запитав -„Чи не зашкодить це іміджу нашої фотовиставки... Після Києва, Дніпропетровська, Харкова, Одеси, Донецька, Львова, Чернівців... раптом починаємо їздити райцентрами і селами...”. Я відповіла – навпаки ,просто до нас прийшло справжнє визнання. Люди зайняті важкою працею, що часом борються за виживання, -знаходили час для фотовиставки і залишили захоплені відгуки про „культову подію”. В тому ж Чечельнику нашу фотовиставку відвідали молодята... у день свого весілля.
А ще ми позбавляємо політиків надмірної сакральності і пафосу. Коли відвідувачі побачили на виставці свої портрети поряд з відомими і розкрученими політичними персоналіями щиро зізнавалися: „стіна впала”. Вони не небожителі...”
Я все переконуюся - немає „маленьких”, пересічних українців... Немає „простих людей”. Принаймні , на фотороботах учасників наших виставок.
Я вдячна всім, хто довіряв нам свої глибокі відчуття. І звичайно - всім друзям, колегам, діловим партнерам, хто щороку заохочував фотокорів, підтримував фотовиставки „Дня”. Фотографія – це ідеальний спосіб перетворення миттєвостей у вічність.
Дякую.
Щиро Ваша Лариса Івшина.
28 серпня 2007 року
