Місце Андрія Сахарова
Серед особистостей ХХ століття височать тихі, котрі твердо протистояли громовим голосам вождів епохи насильства.
Андрій Сахаров є творцем страшної водневої бомби. Уквітчаний зірками Героя, він зупинився і спробував зупинити грізний маховик «оборонки» своїм рішучим «Ні».
І те слово «засекреченого» Академіка почув світ.
Він не був схожим на гравця великих ролей. Досі ніби бачу на телеекрані, коли він, рішучий і водночас скромний, поривається до трибуни Верховної Ради, коли його затюкувало «подавляющее большинство», і коли він все ж таки — один проти всіх — засуджував авантюрну війну СССР в Афганістані. Такого в Москві ще не бувало. Він виринав не як виконавець ролі, а радше як високий голос, який мусить лунати над юрбою, що швидко збирається докупи й одностайно мовчить.
Андрій Сахаров як особистість піднявся над колективами, над своїми військово-технічними винаходами й навіть над собою як винахідником. Голос відповідальности в безвідповідальному світі — це сильніше за водневу бомбу. Саме тому цей голос почули у світі й почали ідентифікувати з давно заглушеним словом — совість.
Андрій Сахаров у 60-х роках вийшов із наукового світу на поле політичної боротьби за права людини, його цькували, як білу ворону, вже тоді, коли приналежність до чорної зграї, до вищої наукової номенклятури у військово-промисловому комплексі давала певні гарантії недоторканности.
Власне, тоді він пройшов випробування як особа, здатна поставити на карту все задля найвищих моральних вартостей, акцептованих у країні соціялізму поблажливо, як речі релятивні і клясово корисні або некорисні.
Велика гра ідеологічного протистояння поставила його в центрі — як фігуру між Сходом і Заходом, і завдяки своїй моральній стійкості він був світовою постаттю.
Андрій Сахаров став осередком тих здорових сил, із якими морально здорові сили Заходу могли об’єднатися і творити альтернативу небезпечному і виснажливому військовому протистоянню.
Висока моральна обдарованість Сахарова дала йому силу звільнитися від спокуси «патріотичного» виправдання зла і потурання тому злу. Ми знаємо відомих людей, що в еміграції і навіть у концтаборах приймали зло і навіть схилялися перед ним тільки через те, що воно поєднувало в собі державно-патріотичну місію. Говорячи про їхні творчі досягнення, історики соромливо оминають їхні слабкості й угодовські ухили.
Особливістю моральної чутливости Сахарова було те, що вона не трималася на релігійному фундаменті. Можна було б механічно поєднувати це з його позитивістськими позиціями. Та в цьому було б велике спрощення. Позитивізм тоді сприймали як усереднену позицію порядного науковця, що сахався «єдино правильної філософії» діялектичного матеріялізму, ховаючись у «чисту науку». Але позитивізм не був підґрунтям його моралі.
Вона лежала на глибині тієї високообдарованої натури, що мала за собою покоління предків, їхню міцну християнську традицію і світ понять, вироблених на щирій вірі й совісності.
В історії немало прикладів чесного мислення, що може виявлятися і в послідовності на ниві наукового дослідження. Але тут ідеться про совісність в соціюмі, просякнутому клясовістю.
З цього приводу можна було б пожартувати, як зовсім відкриті натури стають конспіраторами, природжені науковці — політиками, зовсім релігійно індиферентні особи б’ють у дзвони і самі дають приклад релігійних та громадських чеснот.
Не може жити наш світ без того, щоб Андрій Сахаров не приходив йому нагадувати те, що він мав би за доброго ладу передавати дітям, як абетку.
Нині, мабуть, у кожному місті планети є вулиця Андрія Сахарова. Так і уявляється: один тротуар тієї вулиці, збувшись випадкових перехожих, лежить в самоті й чекає на наступників Андрія Сахарова. І не конче великих. То унікальний випадок із творцем надбомби, що виступив на прю зі «своєю наддержавою». Совісні й одважні правдолюби потрібні кожній країні. Таке місце завжди вакантне.
Євген СВЕРСТЮК
