На берегах Бочарова струмка, в однойменній резиденції президента Росії Дмитра Медведєва, напружено працюють над тим, аби втягнути Україну в Митний союз... через газову трубу. Для цього тут випекли дуже привабливий, на думку придворних кондитерів, пряник. Ним став активно обговорюваний у Москві новий газовий контракт «Газпрому» зі знекровленою кризою, а відтак незвично поступливою Білоруссю.
Ось як він бачиться російському президентові: «Зараз є істотні умови, що впливають на зміст відповідного контракту: виникнення Митного союзу (Росія, Білорусь і Казахстан), наші економіки стали значно ближчі, і це слід враховувати, і, по-друге, придбання решти 50% «Белтрансгаза». «Це створює дещо інші умови перебування Росії, «Газпрому» на білоруському ринку. І під час підготовки контракту я вважаю правильним це враховувати, — продовжував Медведєв. — Починайте працювати з білоруськими партнерами, і, сподіваюся, зможете підготувати гарний контракт для нашої співпраці».
Того ж дня білоруську тему активно використовував і російський прем’єр-міністр Володимир Путін. За підсумками зустрічі зі своїм білоруським колегою Михайлом Мясниковичем він заявив: «У Росії прийнято рішення з наступного року ввести в газову формулу для Білорусі інтеграційний знижуючий коефіцієнт». «Рівень коефіцієнта буде визначено за угодою між господарюючими суб’єктами», — пояснив він і додав, що процес переговорів про ціну «буде синхронізований з придбанням другої частки «Газпромом» у «Белтрансгазе».
Слід віддати належне почуттю гумору, проявленому під час фактичної газової капітуляції главою білоруського уряду. Подякувавши Путіну за цей «подарунок» (лапки, які вказують, що подарунок дорівнює вартості 50% «Белтрансгаза», тут більш ніж доречні), він висловив надію, що цей коефіцієнт буде не вищий, а нижчий за одиницю.
Отже, Росія практично підібралася до розв’язання білоруського питання. Забравши в союзної собі держави газову трубу, вона остаточно втягує її в свою орбіту, позбавляючи реального аргумента на підтримку незалежності.
Успіх, як відомо, окриляє. І глава «Газпрому» Олексій Міллер одразу ж вирішив постригти під білоруську гребінку й Україну. Після зустрічі з Медведєвим і міністром енергетики і вугільної промисловості України Юрієм Бойком він заявив журналістам: «На думку «Газпрому», розвиток співпраці в газовій сфері міг би будуватися за тією самою моделлю, за якою ми працюємо з нашими білоруськими друзями».
Тим часом, на цій зустрічі український міністр надав пропозиції нашої країни щодо розвитку газотранспортної співпраці між Росією і Україною, які охоплюють, за словами глави «Газпрому», «не лише співпрацю в газотранспортній сфері, а й співпрацю на інших напрямах». У чому вони полягають і якою мірою наслідують білоруський приклад, поки що невідомо. Проте російська сторона, мабуть, одразу ж вирішила відкласти їх у довгу шухляду, вважаючи за краще, аби Україна повністю успадкувала гіркий досвід Білорусі. «Ми вивчимо ці пропозиції і дамо їм оцінку, і направимо відповідь українським друзям», — сказав глава «Газпрому». А Бойко, напевно, не випадково утримався від коментарів пресі. Слова «українські друзі» у вустах Міллера в цих обставинах не лише різали слух, а й робили главу «Газпрому» надто вже схожим на такого собі ласкавого удава, що обвивається довкола шиї.
Характерно, що на одному з російськомовних сайтів у день описуваних подій з’явилася стаття директора Інституту енергетичної політики, колишнього заступника міністра енергетики Росії Володимира Мілова з підзаголовком «У російсько-українських газових відносинах насувається шторм, якого ще не було». «Віктор Янукович, — пише автор, — вважає, що якщо він «проросійський» президент і з багатьох питань пішов Росії на поступки, то Росія зобов’язана продавати йому газ дешевше. У російської влади своя логіка: якщо Янукович «проросійський», то треба бути проросійським до кінця і віддавати Росії в рахунок оплати газу стільки грошей, скільки вважатимуть за потрібне в Москві». Патова ситуація, продовжує Мілов, посилюється тим, що Росія висунула чітку умову знижок: злиття «Газпрому» і «Нафтогазу» (а також вступ України до Митного союзу. — Авт.). Експерт визначає таку позицію як «401-й порівняно чесний спосіб здобуття контролю над українською газотранспортною системою».
Як згадує автор, ще 10 років тому, працюючи на держслужбі, він дивувався з «маніакального прагнення Путіна і Ко. здобути контроль над українською ГТС». «Зараз наше керівництво, мабуть, вирішило піти в цьому питанні ва-банк, — зазначає Мілов, — шантаж українців ціною газу може призвести до нового повномасштабного газового протистояння з перекриттям європейського транзиту та іншою красою, яку ми вже спостерігали раніше. Ситуація ускладнюється принциповістю предмету суперечки: для перспектив української економіки, що поволі відновлюється, питання цін на газ відіграє ключову роль, для Путіна і «Газпрому» питання контролю над українською ГТС, мабуть, теж».
Мілов зовсім не лобіст України. І, критикуючи Путіна, він доводить, що Росії зовсім не потрібен контроль над українськими газогонами». Серед його аргументів, зокрема, і російський досвід інвестицій у ГТС сусідньої Білорусі, який він вважає невдалим. На думку Мілова, білоруська влада фактично примушує «Газпром» платити додатковий податок на володіння «Белтрансгазом» у вигляді «відрахувань до Інноваційного фонду Міненерго Білорусі». Крім того, в 2010 році, згідно зі звітністю, «Газпром», як вказує експерт, збільшив резерв на зниження вартості активів «Белтрансгаза» з 17 до 62 млрд. рублів (а свої інвестиції в цю компанію оцінив у 54 млрд. рублів, усе підприємство — в 69 млрд.). Фактично, робить висновок Мілов, цим «Газпром» визнав глибоку збитковість інвестицій у «Белтрансгаз».
Екс-міністр енергетики Росії взагалі не розуміє, навіщо Росії контроль над українською ГТС. Адже всі ці роки тарифи на транзит газу через Україну були набагато нижчі за європейські розцінки. «Грубо кажучи, якщо відкинути лушпиння і фольклор, — пише Мілов, — то про такого транзитного партнера, як Україна, можна лише мріяти. Ризики перекриття транзиту? Але всі зафіксовані випадки фактичного перекриття вентиля ініціювали ми самі, своїми власними діями». «Несанкціонований відбір газу? — згадує експерт старі звинувачення на адресу нашої країни і відповідає: — Надумана проблема, яку Росія роками накручувала з політичною метою...»
Експерт попереджає російське керівництво: «Якщо навіть Янукович раптом зважиться внести в Раду законопроект, що схвалює злиття «Нафтогазу» з «Газпромом», він одразу ж стане об’єктом атак з боку навіть лояльних політичних сил, його рейтинги — і без того рекордно низькі — остаточно впадуть, а в Україні варто чекати нового сплеску антиросійських настроїв».
Повертаючись до ціноутворення на газ, Мілов зауважує, що «зараз багаторічні газпромівські «довгострокові формули» тріщать по всіх швах — жорсткі суперечки про перегляд цінових формул у бік зменшення цін точаться вже з найбільшими клієнтами на зразок E.ON і Gaz de France, ризикуючи перейти в судову площину. Саме життя вимагає від «Газпрому» бути гнучкішим щодо цінової політики. Українцям, слід сказати, упаяли найдорожчу цінову лінійку з можливих, за що, власне, зараз судять Юлію Тимошенко. Те, що українці вимагатимуть її перегляду, як роблять зараз і західноєвропейці, неминучість, до цього треба готуватися».
P.S. Учора прем’єр-міністр України Микола Азаров заявив, що виключає розвиток енергетичного сектору України за білоруським сценарієм: «Україна рухається своїм шляхом, Білорусь — своїм».
Продовження теми на стор. «ДЕНЬ ПЛАНЕТИ»
