З деякого часу в Росії встановили нові правила гри під назвою «Вибори президента». Число кандидатів невелике, прізвища давно відомі. Інтрига полягає в тому, хто насправді стане єдиним і непереможним. Тандем удає, що настільки переймається благом держави російської, що про такі дрібниці їм думати ніколи. Прес-секретар Володимира Путіна Дмитро Пєсков на запитання про те, чи планує його шеф повернутися в Кремль, відповів: «Володимир Володимирович працює, старанно працює, а не розмірковує, чи йти йому на вибори». Прес-секретар президента Дмитра Медведєва Наталія Тімакова неодноразово висловлювалася аналогічним чином.
Демонстративне утримання тандему від передвиборних турбот з лишком компенсує активність придворних з обох сторін. У газеті «Ведомости» глава Інституту сучасного розвитку (ІнСуР) Ігор Юргенс і заступник директора Інституту світової економіки і міжнародних відносин Євгеній Гонтмахер опублікували статтю «Президент повинен заявити про себе». Публікація — це свого роду заклик відчаю. «Розмови на кшталт «ось прийде час, тоді посидимо й вирішимо» і, головне, покірна згода з цим нашої політичної еліти лише підкреслюють глибоке відставання в розвитку в Росії сучасних суспільних інститутів. При цьому насправді одна із сторін «тандему» веде відкриту політичну агітацію за продовження курсу на стабільність, яка в наших конкретних умовах стала синонімом навіть не застою (цей етап ми пройшли в передкризових 2000-х), а очевидної деградації на всіх напрямах російського життя. А що ж друга, президентська сторона? Ми бачимо спроби зрушити ситуацію від деградації до прогресу в боротьбі з корупцією, у поліпшенні підприємницького клімату, формуванні ефективної зовнішньої політики. Але вирішального перелому, як і раніше, немає. Створюється враження, що навіть найелементарніші дії Дмитра Медведєва на шляху модернізації не просто забовтують, а й прямо саботують, навіть дезавуюють контрдіями».
Заклик не залишився без відповіді, причому миттєвої. Як це заведено, вона прозвучала в іноземній пресі. Сенсаційну новину про те, що Володимир Путін вже ухвалив рішення балотуватися на пост президента, поширило агентство Reuters із посиланням на джерела в Кремлі. Путін нібито стривожений тією обставиною, що Медведєв, якого він знає понад 20 років, не користується помітною підтримкою ані серед політичної і ділової еліти, ані серед електорату. Що перешкодить забезпеченню стабільності в разі продовження реалізації планів політичної реформи. «Путін користується набагато більшою підтримкою народу, ніж Медведєв. Медведєв переоцінив свою вагу в системі», — зазначає одне з джерел агентства. Медведєву бракує «сталі», уважає це джерело. Звичайно, як говорить співбесідник агентства, прем’єр у тяжких роздумах про своє можливе усунення. З одного боку, якось не дуже зручно. Два терміни при владі був, як кажуть, треба й міру знати. Але його висуванець якось не дуже справляється. Ось і розповідають Reuters, що Путін роздумує про висунення своєї кандидатури, і якщо він стане президентом, то зможе призначити прем’єра-реформатора — щоб розвіяти страхи, що його президентство приведе країну до стагнації після двох десятиліть від розпаду Радянського Союзу. Неначе країна не опинилася в цій самій стагнації. Цікава думка закинута. Ось лякають усіх і вся, що Путін — символ стабілізації, за термінологією Юргенса і Гонтмахера, застою й деградації. А насправді, Путін ще більший реформатор, ніж Медведєв. Ось стане президентом — і весь світ разом з Росією побачить абсолютно іншого Путіна. За допомогою іншого прем’єра-реформатора вони й посунуть Росію шляхом модернізації. Якраз вистачить роботи на два чергові терміни Путіна. Свого часу Столипін просив на перетворення Росії 20 років, ось Путін і здійснить те, що було перерване пострілом Богрова в київському театрі. Не випадково цю дату в Росії збираються відзначити на державному рівні.
Цей пасаж з матеріалу Reuters є відповіддю на чітко вказану в статті у «Ведомостях» загрозу в разі відмови Медведєва від балотування. «Можна з упевненістю передбачити, що сам факт відмови нинішнього президента від продовження свого функціонування викличе великомасштабну кризу в країні. Обвал і без того слабкої економіки остаточно знесилить матеріальну базу існування соціальної сфери... Доведеться йти і на жорстке обмеження витрат на пенсійне забезпечення. У цій ситуації для збереження status quo владі доведеться піти на посилення політичного режиму в стилі наших партнерів по Союзній державі. Така ціна консервації політики підтримки «стабільності». Після таких попереджень у будь-кого почнуть тремтіти коліна.
Якщо Юргенс і Гонтмахер опублікували свій заклик відкрито, то повідомлення Reuters складене на підставі лише анонімних джерел. Схоже на ретельно підготовлену й прораховану операцію в дусі установи, в якій перебував Володимир Путін. Нібито автори статті в «Відомостях» — люди вільні, а анонімні співбесідники Reuters — при виконанні. Їм просто так говорити не можна, тому й не розкриваються. Але читачам дають зрозуміти, що джерела агентства — люди інформовані й непересічні. Отже, давно хотіли сказати, що думають, і чекали лише приводу. Ось він і з’явився. Поза сумнівом, що таке подвійне закидання не останнє, будуть й інші мірою наближення з’їзду партії «Единая Россия» у вересні. Начебто не так і далеко, але, як говорять три винятки в російській мові: «уж, замуж, невтерпеж». І для однієї, і для іншої сторони.
Чиновники недаремно стурбовані. Соціологи фонду «Громадська думка» (ФГД) до середини літа зафіксували максимально низький рівень довіри громадян Росії до президента й прем’єра. За даними опитування, проведеного 23—24 липня в 204 населених пунктах в 64 регіонах країни, про довіру президентові Дмитру Медведєву заявляють 43% опитаних громадян проти 49% у 2008 році, коли його обрали президентом країни (максимальним рейтинг був у січні 2010 року і становив 62%). Рейтинг довіри Путіна до кінця липня, згідно з опитуванням, наблизився до відмітки 50%. Найбільший рівень підтримки, за даними ФГД, прем’єр мав у третьому кварталі 2009 року — 71%. Таку тенденцію ще в березні зафіксував «Левада-центр». Адже ще, як то кажуть, далеко не вечір. При цьому в Медведєва він знижується, але досить повільно, наприклад з 49% до 43%. Тимчасом як у Путіна аналогічний процес відбувається набагато швидше і дуже скоро наблизиться до показників президента. І це теж одна з причин занепокоєння оточення Путіна. Звідси нескінченні розмови, що в нього підтримка більша, ніж у президента, народ — за національного лідера. І зрозуміло чому. Глава держави наче й «слабкий», і не вистачає «сталі» й інших порожніх символів. А народ російський звик до твердої руки, слабаків не любить і таке інше.
Російські оглядачі сприйняли обидві публікації дуже неоднозначно. Експерт Інституту гуманітарно-політичних досліджень Володимир Слатінов уважає матеріал Reuters частиною піар-кампанії російського прем’єра. «Я вважаю, що президентська кампанія, що триває в Росії, наближається до якогось свого апогею. І та інформація, яку поширило Reuters, має певні підстави. І в цьому сенсі Reuters або просто аналізує ситуацію і спирається на власні джерела, або скористалося приводом, щоб обнародувати інформацію з боку прем’єра, точніше, з боку оточення прем’єра». Політолог Ілля Константинов, навпаки, уважає, що матеріал замовили конкуренти Володимира Путіна. «Як хід, що прощупує, зондує можливу реакцію владних кіл і громадськості Заходу на такий розвиток подій, я б і запропонував розглядати цю статтю. Ми можемо припустити, що й конкуруючі політичні угруповання зацікавлені в тому, щоб мобілізувати Захід проти проекту «Путін повертається». Я практично не маю сумнівів, що замовника потрібно шукати в Росії».
Зі свого боку Ігор Юргенс в московській «Независимой газете» зазначив, що він не є наближеною до влади людиною, а лише аналітиком. Він не рекомендував стовідсотково довіряти інформації Reuters, тому що приблизно знає, «як можна згенерувати такого роду реакцію навіть тими силами, які просто хочуть підштовхнути до певних рішень самого прем’єра». Що більше, на його думку, «Дмитро Анатолійович двома-трьома своїми останніми виступами, що головним чином стосуються міжнародної політики й відносин у суспільстві з погляду розвитку демократії, практично підготував громадську думку до того, що має бути повністю сформована програма президента».
Нам уже доводилося зазначати, що Україна стала одночасно об’єктом і суб’єктом російської внутрішньополітичної боротьби. І те, що чергове засідання міжурядової комісії перенесене, а президенти не приїхали на День військово-морського флоту Росії, пов’язано не лише з непоступливістю Москви в питанні ціни на газ. Цей чинник має бути, але його не варто переоцінювати. Урешті-решт, низка німецьких, хорватських і інших компаній добилися від «Газпрому» поступок. Болгарія збирається більш ніж на 90% зменшити імпорт російського газу, а Литва — узагалі від нього відмовитися. Російських громадян заспокоюють, що йдеться про незначні обсяги й істотних фінансових втрат це монополісту не завдасть. Проте такий доступний приклад може виявитися вельми чіпким. Тому поступитися Україні — це не означає втратити обличчя. Якщо лише йдеться, урешті-решт, про суто комерційний розрахунок.
Та річ у тому, що український чинник далеко не комерційний і фінансовий, а політичний. І тут той, хто поступиться, багато чим ризикує. Ось і не можуть в Білокам’яній домовитися, хто візьме на себе відповідальність. Причому не важить за що: чи то за успіх і досягнення компромісу з Києвом, чи то за подальший розвиток відносин між двома країнами. При цьому ціна ухваленого рішення дуже висока, оскільки матиме довгострокові наслідки й призведе до швидкого проходження точки неповернення. На цьому шляху так багато підводних каменів, що вирушити в таке плавання не наважується як лідер нації, так і нинішній президент. Звичайно, в ідеалі було б піднести російському виборцеві приголомшуючий успіх у вигляді приєднання України до Митного союзу й Єдиного економічного простору. Та навіть останній маргінал в московській політичній тусовці розуміє, що нічого подібного не станеться. За таких умов найкраще розв’язання питання — це його зняття, принаймні на якийсь час. Не варто будити лиха, поки воно тихе. Якщо тільки справді тихе.
Інша справа, що Києву є куди поспішати. Вибори виборами, хоч у нас, хоч в Росії, а опалювальний сезон ніхто не скасує, і жовтень вже дуже близько. Керівник соціологічної служби «Український барометр» політолог Віктор Небоженко для російської служби Радіо «Свобода» висловив думку: «Стратегія «яструбів», які вимагають швидких, рішучих дій щодо України, думаю, переможе, і до нового року нам виставлять не просто великі вимоги, але ще й відсотки за образу... Думаю, що до нового року буде вже не просто загроза чергової «газової війни», а щось комплексне, дуже схоже на те, що називають вимогою капітуляції». Отже, від чергової зустрічі президентів у вересні, якщо вона взагалі відбудеться, чекати чогось хорошого не варто. Літнє затишшя закінчується, а осінь і зима можуть виявитися дуже спекотними.
