Театр ім. Марії Заньковецької, заповідник національного значення «Розточчя» і популярну громадську організацію «Сокіл» об’єднує, попри усі традиційні задавнені негаразди, ініціативність і молодість. Труднощі не зупиняють ці молоді колективи на шляху до творчої самореалізації, вирішення екологічних проблем на рівні ЮНЕСКО, і, зрештою, виховання здорового патріотичного покоління. Незмінним залишається діалог цих організацій з «Днем», що, безперечно, теж дає поштовх до розвитку. Про це в нашій щотижневій рубриці «Що хорошого, що поганого?».
Богдан ГАЛАЙКО, голова молодіжної громадської української організації «Сокіл»:
— Головна мета нашої організації — це, власне, виховання молодого покоління в патріотичному, націоналістичному дусі, відповідно до цього ми організовуємо різні вишколи, табори, лекції. Літо — пора таборування. У нас уже відбулася ціла низка таборів у різних областях України, ще заплановано кільканадцять на серпень. Нещодавно завершився водний табір на річці Дністер. Традиційно ми його проводимо щороку, поєднуючи кілька складових: фізичний вишкіл молоді, зокрема водний спорт, екоакцію — прибирання русла річки (це дністровський каньйон, який є фактично заповідною зоною, та, незважаючи на це, наші співгромадяни чомусь його засмічують), і культурний аспект: уздовж нашого маршруту розташовано чимало пам’яток, ми їх відвідуємо й розповідаємо молодому поколінню різні історії про криївки повстанців, перші християнські монастирі, замки й фортеці. Перед цим ми проводили мандрівний, козацький табори.
У молодих людей у нашій організації все життя яскраве, тому вирізнити щось одне не зовсім можливо. Проблема, з якою доводиться стикатися і яку слід виокремити найбільше, — це, звичайно частковий брак фінансування. Але, я думаю, що це проблема всіх у сьогоднішніх умовах, коли ти, готуючись до акції, розраховуєш на одну суму, а насправді ціни ростуть космічним чином, і тих коштів, прорахованих заздалегідь, уже не вистачає.
Ярослав БОВТ, директор заповідника «Розточчя»:
— 29 червня в Дрездені, на засіданні комісії МАБ ЮНЕСКО, ухвалили рішення про створення міжнародного біосферного резервату «Розточчя» і долучення його до світової системи біосферних резерватів. Над цим питанням заповідник працював упродовж майже десяти років, ще з моменту його затвердження на конференції «Розточанський збір-2000», що проходив на території Яворівського військового полігону. Свого часу Сталін 1939 року — перша хвиля — депортував звідти людей. Друга хвиля депортації відбулася 1946 року. У результаті на Розточчі — головному європейському вододілі, на прекрасних краєвидах, ландшафтах, де цікава флора та фауна, було створено військовий полігон. Тепер на місці полігону створено міжнародний біосферний резерват, який об’єднає українське й польське Розточчя. І це є дуже хороша новина для нас — працівників заповідних установ — та й узагалі для нашої держави, адже це дає можливість розвивати більш тісну співпрацю в галузі науки, а саме: обмінюватися дослідженнями, проводити спільний моніторинг прикордонної території, розвивати зелений туризм, пропагувати здоровий спосіб життя в гармонії з природою, виховувати молоде покоління в любові до навколишнього середовища. Ідеться й про можливість залучення інвестицій. Адже це територія сталого розвитку, тобто підприємства, які тут працюють, будуть розвиватися і при цьому брати від природи рівно стільки, щоб не завдати шкоди природному середовищу. Ми очікуємо, що у вересні отримаємо відповідний сертифікат і почнемо спільно з польською стороною роботу над підготовкою менеджмент-плану щодо розвитку цієї транскордонної території. Передусім він буде спрямований на те, щоб підприємства, які вже функціонують, під час виготовлення продукції якнайменше забруднювали середовище, планується й будівництво очисних споруд, щоб зменшити забруднення повітря й води. Негатив є хіба що в тому, що Міністерство освіти видало наказ щодо реорганізації заповідника, зняття статусу юридичної особи і перетворення його в структурний підрозділ Лісотехнічного університету. Але на сьогоднішній день відбувся ряд судових засідань, які скасували наказ міністра освіти Дмитра Табачника. Ще подана до Вищого адміністративного суду України касаційна скарга, але я думаю, що все буде добре.
Мирослава ОВЕРЧУК, керівник літературної частини театру ім. Марії Заньковецької:
— У театру є головна незмінна проблема — реконструкція нашого будинку. Це пам’ятка архітектури, яку свого часу побудував на власний кошт і подарував Львову граф Станіслав Скарбик. Будівля впродовж останніх 50-ти років потребує реставрації, але здійснити її власними коштами театр неспроможний. Водночас аварійний стан будівлі великою мірою впливає на творчу роботу колективу. А от, наприклад, позитив, з мого погляду, у тому, що наш колектив молодий і весь, за незначним винятком, є вихованцем акторського факультету при Національному університеті ім. Івана Франка. Раніше в нас була акторська студія, але з часом вона трансформувалася у факультет при університеті, де є театрознавче, акторське, режисерське відділення. Таким чином, у нас формується молода занківчанська школа, що дуже важливо. Студенти легко входять у колектив, з першого-другого курсу мають практику на сцені, у виставах, звичайно, грають не головні ролі, але долучаються до творчого процесу і вчаться майстерності в авторитетних заньківчан. Наш колектив зажди дає можливість акторам проявити себе. Наприклад, вистави в постановці молодого актора і режисера Ореста Огородника на сучасну тематику «Криза» і «Гречкосій» збирали повні зали! Тому мені здається, що така позиція художньої ради і керівництва театру дуже важлива, оскільки тримає театр у тонусі, дає можливість знаходити цікаві творчі особистості.
Федір СТРИГУН, художній керівник театру ім. Марії Заньковецької:
— Насамперед я вбачаю позитив у тому, що досить шанована в суспільстві газета «День» чимало уваги приділяє культурній тематиці. Інші видання здебільшого недооцінюють гуманітаріїв, тому підтримка «Дня» для нас важлива. Добре також те, що ми можемо співати будь-які пісні. Ніхто нам нічого не забороняє. Тільки комусь може забракнути голосу, а іншим — сміливості. Ми повинні співати пісень добрих, правдивих, веселих і думати про наше суспільство. Це треба робити чесно й гонорово, з гідністю, а не чекати завжди якогось подарунку. Хороше я зараз відчуваю в молоді. Правда, я б сказав, що вона дещо раціональна, тимчасом як ми були романтиками, але це не заперечує того, що вони — мудрі. Велика надія саме на них. Ми закінчили свій 93-й сезон, будемо відкривати 94-й. Гарні в нас показники в тому плані, що глядач нас любить, особливо молодь, а це приємно. Маємо проблеми з реконструкцією — я вже не вірю в те, що вона буде. Зрештою, будівлю можна врятувати, а от трупу... Якщо почнуть ремонтувати будинок і забудуть про трупу, то буде так, як в Одесі: відремонтували театр, а колектив розпадається.
