Тема прав жінок найперше цікава та цінна тим, що вона дає вихід на значно ширше коло проблем і питань, пов’язаних із загальними тенденціями розвитку суспільства. У 90-х роках, після здобуття Україною незалежності та принаймні часткового залучення громадськості до світових дискусій і контекстів, в Україні заговорили про гендерне питання. Утім, в нашому випадку воно має свою власну специфіку.
Українська ситуація — неоднорідна й парадоксальна: на давні традиції вимушеного жіночого лідерства накладається сучасний високий рівень домашнього насильства. Вищу освіту в Україні має на кілька відсотків більше жінок, аніж чоловіків, частка жінок серед держслужбовців становить 73%, водночас присутність жінки в політиці, вплив на прийняття важливих рішень — незначний порівняно із загальноєвропейською ситуацією. А якщо жінки й з’являються на найвищому владному олімпі, то дуже часто вони не стають «берегинями» чи воїнами світла та добра. У політиці діють свої правила. Тож, звісно, справа не лише в статі.
«ПРОБЛЕМА НЕ В ГЛУХОТІ, А В ГОЛОСІ»
Для участі у форумі переможців програми «Простір змін: жінки-лідери» в Київ з’їхалися жінки-лідери з багатьох українських міст і регіонів. Нагадаємо, що минулого року Фонд Арсенія Яценюка «Відкрий Україну» за підтримки Офісу Держсекретаря США з глобальних жіночих питань, ініціатива малих грантів, розпочав черговий етап довготривалої програми підтримки громадянського суспільства в Україні, так званих агентів змін, тобто людей, які заряджають суспільство імпульсами небайдужості та громадянських ініціатив. Черговий етап сфокусувався на жінках-лідерах і покликаний був підтримати молодих, активних та успішних жінок, які реалізовують проекти, що допомагають громаді. Днями відбулося підбиття підсумків річної програми. Із українськими жінками-лідерами спілкувалися голова Наглядової ради Фонду «Відкрий Україну» Терезія Яценюк, керівник грантового відділу Посольства США в Україні Хізер Фабрикант, головний редактор газети «День» Лариса Івшина, народний депутат Ірина Геращенко, засновник та головний виконавчий директор Horizon Capital Наталія Яресько, модератор-координатор напряму «суспільство знань» в уряді змін Лілія Гриневич.
— Кажуть, що суспільство — глухе, що воно не хоче чути про свої проблеми. Але, на мою думку, проблема не в глухоті, а в голосі. Якщо жінки будуть висловлювати позицію, то їх обов’язково почують, — зауважив під завісу форуму лідер політичної партії «Фронт Змін», засновник Фонду «Відкрий Україну» Арсеній ЯЦЕНЮК. — Роль і місце жінки у світі за останні кілька десятків років дуже змінились. Особливо це стосується посттоталітарних і посткомуністичних суспільств. Стандартна складова — суто родинна — вже в далекому минулому. Сьогодні — інша якість: вона полягає в тому, що жінка по-іншому сприймає свою соціальну роль і місію в суспільстві. Говорячи про дітей, ви говорите не лише про власних, а про десятки й сотні дітей в інших українських сім’ях. У цьому й полягає нова роль і місце жінки в Україні.
«ДІТИ ЯК ДІТИ»
Отже, зі ста претенденток із лідерським потенціалом Наглядова рада Фонду дібрала 32 особи з різних регіонів України. Сфери їхньої громадської активності — дуже різноманітні: від опікування онкохворими дітьми до відвойовування високого статусу бібліотек в країні, від підтримки віл-позитивних молодих батьків до лобіювання (у доброму сенсі цього слова) інтересів ремісництва та народних промислів у Криму. Жінки, які рухають вперед ці ініціативи, отримали необхідні ресурси для розробки та реалізації великої інформаційної кампанії. У результаті вони створили два продукти: документальний фільм «Про що не говорять чоловіки» та фотовиставку «Діти як діти», яка вже побувала в Києві, Харкові та Івано-Франківську.
— Кампанія «Діти як діти» полягає в нестандартному висвітленні проблеми соціальної інтеграції дітей із вадами розвитку, — розповідає харків’янка Олена КОЧЕМИРОВСЬКА, переможниця програми, авторка проекту «Покращання ситуації у сфері протидії насильству в сім’ї та жорстокому поводженню в сім’ї». — Частина дітей, залучених до проекту, мають певні помітні вади, інші — лише несуттєві хвороби, з якими можна жити нормальним життям, деякі — взагалі здорові. На фото різниці між ними майже не помітно. То навіщо розподіляти дітей на хворих та здорових, адже діти — це ж діти, й ставлення до них має бути відповідне.
Щодо фільму «Про що не говорять чоловіки», то він складається з невеличких сюжетів, кожен із яких репрезентує певну соціальну проблему на карті України, а також громадську організацію й жінку-лідера, що опікуються вирішенням цієї проблеми (наразі Фонд веде переговори з українськими центральними та регіональними каналами щодо показу фільму в ефірі). Виявилося, що найпоширеніша проблема серед тих, хто на громадських засадах намагається допомогти громаді, — брак не людей і не фінансування, а приміщення. Місцева влада віддає перевагу комерційним винаймачам, а не благодійникам, яким приміщення в оренду треба здавати на пільгових умовах. Але навіть не маючи власного приміщення та — як правило — будь-якої підтримки чи бодай зацікавлення з боку держави, ці жінки примудряються ініціювати локальні соціальні революції.
«ЗАРУЧНИЦІ» АРІЇ ОДАРКИ
У цьому контексті одна з доповідачок, засновниця і головний виконавчий директор «Horizon Capital» Наталія ЯРЕСЬКО, зауважила суттєвий, хоча доволі печальний аспект: «Треба дати можливість дітям із особливими потребами почуватися повноцінними членами суспільства... Хоча сьогодні навіть здорові діти не почуваються такими».
Чому? І чи справді здатна присутність жінок на ключових керівних посадах автоматично вирішити цю проблему? Адже вона — комплексна. На жаль, система «природного добору», штучно створена в українській політиці, не сприяє появі у владних верхах моральних людей, здатних реагувати на людський біль, на гострі соціальні проблеми. Погодьтеся, що в таких «жінок-лідерів», як Наталя Вітренко чи Інна Богословська, зовсім інші завдання.
— Якщо пригадати відому арію Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм», то стає очевидним, що традиційно позиція жінки в українському суспільстві завжди була дуже сильною, а ситуація загалом виглядала інакше, ніж у будь-яких інших країнах, — зауважує одна з доповідачок, головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА. — Українська жінка, на мій погляд, дуже часто ставала заручником, жертвою своєї сили. Поки чоловіки боролися у воєнних походах та боях, жінці доводилося бути не тільки тилом, а й одночасно й фронтом. Вона виховала в собі багато сильних рис, які ніколи не дозволяли їй бути просто дамою, панянкою. Але це не означає, що цією своєю силою жінка здобула собі право на слабкість. Українська жінка повинна нарешті навчитися користуватися тими правами, які дає їй сьогоднішнє суспільство. І ось тут, окрім сили, потрібно ще й багато розуму. Якщо ж ми говоримо про жінку в українській політиці, то треба сказати, що після Юлії Тимошенко (двічі в уряді) українські жінки повинні замислитися, перш ніж сміливо заявляти: дайте жінкам порулити — і ви побачите, що все буде значно краще. Питання в іншому. Не просто «чи ви жінка?», а «яка ви жінка?». З яким набором якостей? З яким розумінням сьогоднішнього світу? З яким розумінням своєї ролі, своїх прав і обов’язків? З яким людським потенціалом? Зрештою, я переконана, що жінка може бути корисною своєму суспільству та успішною в політиці тією мірою, якою вона — особистість — людина у великому вимірі. Так само й чоловік. Якщо ми говоримо про Беназір Бхутто, Індіру Ганді чи Голду Меїр, то це були передусім видатними особистостями. Так само, як Вашингтон, де Голль чи Ататюрк. Я переконана, що український світ не сформував контексту й правил (і тут є величезна проблема, зокрема, журналістів), за якими б успішними людьми ставали моральні, розумні, духовні, патріотичні та освічені. Тому визначальна річ — стимулювання набору людських якостей, яке повинна здійснювати і преса, й громадські інституції, й грантові програми. У народі, як у таблиці Менделєєва, є все. Якщо стимулювати прихід до влади людей із «найнижчим» набором якостей, якщо брендом стає вульгарність, нахабство, жадібність і вміння йти по головах, то чи буде це жінка, чи чоловік — не принципово. Тим більше жінка часом може виявляти такі дива.... Тому найголовніше — стимулювати прихід розумних, яскравих, відповідальних — і чоловіків, і жінок. І в партнерстві вони зможуть змінити країну значно швидше, ніж ми собі це уявляємо.
ЗВІДКІЛЯ БЕРУТЬСЯ МАЖОРИ?
Що ж до суто гендерного аспекту, то, спостерігаючи за Оленою НІКОЛАЄНКО, головою представництва в Одеській області ВГО «Рада багатодітних сімей «Велика родина», кожен із нас відчув, що посилання на брак часу та сил — це просто відмовка. Окрім громадської активності, пані Олена виховує сімох (!) дітей. До речі, на форум вона приїхала з наймолодшим представником свого роду.
«У ЗМІ повинна бути пропаганда здорового ставлення до жінки — не лише як до матері та господині, а й як до суспільного лідера, — вважає Олена Ніколаєнко. — Я чудово розумію, що більшість медіа — приватні, але люди мають розуміти, наскільки це важливо. Я вважаю, що жінка-лідер та жінка у своєму традиційному образі — це два нерозривні аспекти, адже жінка може бути лідером лише тоді, коли вона внутрішньо спокійна. А внутрішній спокій, на мою думку, може дати тільки сімейний добробут.
І наостанок.
У рамках фотовиставки «Діти як діти» учасники програми розробили так звані «Правила Доброти» — невеличкий перелік із десяти пунктів елементарних та очевидних, здавалося б, правил, до усвідомлення яких пропонують привчати юних українців з дитинства. Уважно вивчивши перелік, ми з подивом виявили, що ці правила треба засвоювати не тільки (і не стільки) дітям, скільки всій країні, а надто — її керівництву, яке передусім причетне до формування суспільної атмосфери. Хіба українські депутати — і жінки, й чоловіки — не потребують засвоєння, приміром, такої «дитячої» настанови: «дотримуйся правил гри, грай та перемагай чесно, інакше хто буде з тобою грати?» або «застосовуй свій розум для добрих справ, і тебе будуть любити і поважати», а надто «чесність краща за хитрощі та обман. Поводься чесно з іншими та з собою». «Ви виховуєте дітей вдома, на роботі, в транспорті на вулиці. Вони беруть з вас приклад,» — сказано у передмові до правил. От вам і відповідь на запитання: «Звідкіля взялася проблема мажорства?» До речі, на тлі ще свіжого в пам’яті інциденту із сином депутата ВР Ландика заявлена тема дискусії «Суспільна байдужість до болючих тем сучасності» здається дуже доречною. Зневірене суспільство, що мириться з наругою, втрачає чутливість не лише до чужого горя, а й до позбавлення його власних прав.
Одна із доповідачок, народний депутат Ірина ГЕРАЩЕНКО навела показовий приклад такої втрати чутливості:
— Нещодавно мені зателефонувала депутатка з ПР і попросила прочитати на одному із сайтів статтю «Стая сук». Цей матеріал, написаний журналістом-чоловіком, присвячений українським журналісткам. Так він пише про жінок, які «дозволили собі» ставити Президентові України запитання про його сина, за якого в парламенті голосують колеги. Як на мене, це дика ситуація, коли чоловіки в будь-якій сфері дозволяють собі говорити чи писати такі речі й не натрапляють на жоден осуд — ні з боку власника видання, ні з боку інших чоловіків, ні з боку громадських організацій, — наголосила Ірина Геращенко.
Очевидно, це не питання ставлення до жінок. Це — проблема самої атмосфери, яка панує в суспільстві та окремих засобах масової інформації, що цю антисанітарію активно підтримують та примножують. Українському суспільству ще належить засвоїти базові, «дитячі» «Правила Доброти».
КОМЕНТАРI
Підбиваючи підсумки програми підтримки жіночого лідерства, голова Наглядової ради Фонду «Відкрий Україну» Терезія ЯЦЕНЮК розповіла, що найближчим часом Фонд візьметься за стимулювання шкільного та підліткового лідерства.
— Ми вже третій сезон поспіль проводимо форуми лідерів, і цього року зосередилися саме на жінках. — Їм вдається утримуватися виключно завдяки своїм внутрішнім стержням. Адже займатися волонтерством, громадською діяльністю в кризових умовах, при відсутності підтримки держави, місцевих бюджетів — дуже складно. Однак в Україні багато активних людей, які створюють власні проекти, спрямовані на допомогу громаді. Приємно, що є дуже багато порядної та активної молоді, яка здатна запропонувати власні інноваційні методи підтримки громади. Проблему пасивності суспільства можна вирішити, об’єднуючи цих молодих лідерів, організовуючи такі форуми й запрошуючи на них молодь. Це ніби вірус доброти. Але під лежачий камінь вода не тече. До речі, я сама багато чого навчаюся в цих дівчат, наприклад, доброті. Кожна з цих жінок має власне життя і проблеми, але водночас вони знаходять час і можливості займатися суспільно важливою діяльністю. Надалі ми не зосереджуватимемося суто на жіночому лідерстві, але й надалі підтримуватимемо молодих лідерів нашої країни — і чоловіків, і жінок. Працюватимемо з дітьми, підлітками.
Лілія ГРИНЕВИЧ, координатор напрямку «Суспільство знань» в Уряді змін:
— Сьогодні ми спостерігаємо монополізацію влади в країні. Безсумнівно, це призводить до встановлення авторитарного стилю керівництва, в умовах якого інші інститути влади, у тому числі третій сектор, мають значно менше шансів бути почутими. Дуже важливо, щоб у суспільстві не зникало відчуття тривоги та болю щодо тих ситуацій, які вимагають реакції. Також необхідно, щоб люди могли самі собі допомогти. Проект «Простір змін: жінки-лідери», де реалізується ініціатива молодих жінок, спрямований на локальні проблеми, на підтримку людей, які самостійно розв’язують свої питання. Влада закриває очі на певні проблеми, але водночас ми бачимо активних людей, у даному випадку жінок. Їх позиція в Україні надзвичайно специфічна, тому що в нас існують певні ментальні умовності, серед яких думка, що жінка, як правило, займається домашніми проблемами. До речі, опубліковані дослідження Інституту Горшеніна свідчать про те, що в 60% випадків саме жінки рятують родини у кризових ситуаціях. Коли ми говоримо про велику політику, то наша виборча система, доступ до влади організовані таким чином, що завжди потребують великого адміністративного або фінансового ресурсу. А через особливості жіночого життя частину свого продуктивного віку жінки віддають дітям, а не професійному зростанню, тому вони, як правило, не мають такого ресурсу накопичення.
У всьому цивілізованому світі є програми підтримки політичної участі та жіночого лідерства в цілому. Наш проект продемонстрував, що жінки мають такі лідерські якості. Окрім того, жінки чутливіші за чоловіків до так званих жіночих проблем. Але це не означає, що вони стосуються тільки жінок, це справи загалом родини: здоров’я дітей, здорового харчування. Якщо середовище комфортне для жінки, воно комфортне для всіх. Тому підтримка політичної або взагалі громадської позиції жінки є надзвичайно важливою для України.
Наш проект демонструє, що в українському суспільстві є живі соціальні тканини. Є окремі люди, які створюють мережі, об’єднуються в організації. Їх єднає біль, спільні проблеми. Небайдужі люди не зациклюються на вирішенні виключно особистих проблем. Вони прагнуть вирішити їх системно. Я думаю, що це розуміння може врятувати наше суспільство і дасть нам можливість пережити часи авторитаризму. За такої системи влади дуже легко втратити з поля зору проблеми, які насправді хвилюють людей. Та водночас жива соціальна тканина, про яку йшлося, дозволяє запустити рух допомоги, добра.
Оксана ГРИГОР’ЄВА, президент Молодіжного центру Атлантичної ради України:
— Інтелектуальний потенціал українського суспільства зростає. Люди, з якими ми працюємо — молодь, що народилася вже в роки незалежності, їм не притаманні радянські стереотипи мислення. Локомотив, який може врятувати країну, — це саме активна молодь. Під час досліджень ми виявили, що з кожним роком дедалі більше молоді прагне до знань і долучається до євроінтеграційних процесів. Особливо спраглі до нових знань діти із сіл. Нам надсилали роботи, написані від руки, адже діти не мають комп’ютерів, але ходять до бібліотек, вишукують газети, матеріали. До речі, у списках літератури часто фігурує газета «День». Навіть діти можновладців, які зараз навчаються за кордоном, — це діти іншого суспільства. Зараз молоді доступні можливості, яких вона була позбавлена за радянських часів: юнацтво може брати участь у міжнародних програмах, вивчати мови, подорожувати світом. Цей процес інтеграції ми спостерігаємо вже зараз, незалежно від того, які політичні лідери очолюють країну.
На жаль, українське суспільство має хворобливу залежність від телебачення, яке несе в маси «інфіковану» інформацію. Щоб суспільство зрушило з місця, треба якомога більше говорити про нагальні , щоденні проблеми. Коли ми створювали наші проекти, то звернули увагу на села, де знайшли багато справді талановитих дітей. У них звичайні батьки, їм ніхто не допомагає, але в них є бажання розвиватися. За допомогою організованих нами програм ці діти стажуються в Брюсселі, Лондоні, Парижі. Щоправда, потім вони вже не хочуть повертатися до села, де немає ні освіти, ні робочих місць, а молодь — спивається. Державі давно потрібна масштабна програма «Повернись у село!»
Інна КРАВЧЕНКО, представниця «Харківського центру волонтерів»:
— Як не крути, а в суспільстві чимало залежить від жінки. Мене вразила кількість присутніх на конференції жінок, які прагнуть змінити та покращити наше суспільство. Адже в такому випадку треба мати якісь вищі цілі й думати не лише про себе та свою родину. Як на мене, проблема формування «здорових» особистостей — це виклик, що стоїть перед сучасним світом. У нас є чимало шкіл, які формують лідерські якості, розвивають прагнення людини до успіху та кар’єри, але немає таких, які б формували особистість. У наш час забули, що означає слово «духовність». Згадуючи скандал із Ландиком, дивуєшся байдужості людей, які були свідками побиття молодої дівчини. У суспільстві існує проблема нігілізму. Як цю проблему вирішувати? Це має відбуватися на різних рівнях, але передусім це справа виховання. Влучна фраза: «Образование не воспитывать, воспитание не образовывать». Хоча моральної відповідальності з телебачення, університетів та шкіл ніхто не знімав, довіритися їм у вихованні ми не можемо. Але свідома молодь в Україні є. І в Харкові ситуація із цим непогана, принаймні у порівнянні з деякими іншими містами. Я можу це стверджувати на тій підставі, що доволі часто буваю в різних областях України.
Євгенія КУЗНЄЦОВА, переможниця програми «Простір змін: жінки-лідери», проект «ФБД «Кроха»:
— Суспільство на 100 й навіть 200 % готове і продукувати ініціативи, і відгукуватися на них. Проблема, на мій погляд, полягає в тому, що люди звикли думати, що, по-перше, нічого не вдасться зробити, а по-друге, що це нікому не потрібно. Приміром, наш проект. Спершу ми не планували займатися нічим із того, чим займаємося вже протягом двох із половиною років. Ми просто спілкувалися на батьківському інтернет-форумі про підгузки, каші та дитячі садки. Одного разу до нас по допомогу звернулася мати онкохворої дитини, котрій бракувало коштів. І ми вирішили, що будемо не просто спілкуватися, а й допомагати хворим дітям. Багато хто — відсотків 70 — сказали: «Так, я підтримаю, але з того нічого не вийде». Й ось уже два з половиною роки як в нас «нічого не виходить». Ми врятували вже 27 діток, зібрали всього понад 300 тисяч гривень, ми маємо доволі велику структуру, збираємо гроші в кожному із районів Донецька. Уже після першої проведеної нами міської акції (вона відбулася за два місяці після початку нашої діяльності) ми побачили, що багато людей готові допомагати. Зараз акції в нас відбуваються регулярно. Наше головне досягнення на місцевому рівні полягає в тому, що вже вдалося змінити громадську думку. Більше ніхто не вважає, що рак — це вирок, що онкохворі діти апріорі не потребують лікування, а благодійність — це кошти, які йдуть у чиюсь кишеню. Долучаються до акції також бізнесмени, представники середнього та великого бізнесу.
Фільм, котрий ми зняли, завдяки тому, що в нас працює ця система «шести рукостискань», міський голова Лук’янченко повезе в серпні в Німеччину, буде презентувати його та діяльність нашого фонду. За рахунок міського бюджету зроблять переклад німецькою мовою. Не тому, що міський голова перейнявся долею хворих дітей, а тому, що до нього в кабінет зайшли та принесли цей фільм. Тож найголовніше, що має бути, — це бажання, ініціатива, бо навіть грошові внески не завжди спрацьовують.
