Що й казати, італійському прем’єрові Сильвіо Берлусконі не позаздриш. Економічні проблеми стрімко зростають, а члени Європейського Союзу зовсім не виявляють бажання давати гроші для вирішення найгостріших проблем на Апеннінах. А тут ще прокурори надумали чергові розслідування. Добре б, якби справа стосувалася лише зв’язку з неповнолітньою марокканкою Карімою ель-Маруг на прізвисько Рубі Серцеїдка. Щодо цього в прем’єра якраз знайшлося досить багато прибічників, особливо серед чоловіків. Та справа ускладнюється тим, що голову кабінету знову звинувачують у використанні службового становища. Завдяки його особистому втручанню Рубай була звільнена з-під арешту, хоча її підозрювали в крадіжці на суму 3 тисячі євро. Сильвіо Берлусконі на виправдання заявив, що щиро вірив, ніби молода танцівниця — внучка чинного на той час президента Єгипту Хосні Мубарака. Ось це в очах італійців вже кримінал.
Прокуратура Рима почала нове розслідування щодо прем’єра, й знову про зловживання службовим становищем. На думку слідчих, він чинив тиск на керівництво державної телекомпанії RAI з вимогою закрити відоме політичне ток-шоу «Annozero» з ведучим Мікеле Санторо. Триває слідство також щодо колишнього співробітника державного відомства Італії з гарантій у сфері телекомунікацій (Agcom) Джанкарло Інноченці та колишнього генерального директора RAI Мауро Мазі. Справа була ініційована 2010 року прокуратурою міста Трані. В ході розслідування фінансових махінацій органи встановили прослуховування телефонів. Тоді й з’ясувалося, що прем’єр вимагав від Інноченці та Мазі закрити політичне ток-шоу «Annozero». Крім того, голову уряду не раз звинувачували в тому, що той призначає своїх людей на керівні посади в RAI.
Політична програма Мікеле Санторо «Annozero» дуже популярна в Італії. За різними оцінками, випуски ток-шоу про прем’єра подивились від шести до семи млн. глядачів. Ведучий Санторо та його команда розповіли про співпрацю соратника прем’єра Марчелло дель Утрі з мафією і показали інтерв’ю з дівчиною легкої поведінки. Вона — Надя Макрі — розповіла про свої зустрічі з прем’єром. У прямому ефірі показали сторінку в записнику дівчини, де був записаний телефон прем’єра. Після цього Берлусконі довелося змінити номер телефону — було надто багато охочих з ним поспілкуватися. Слідчі розглядають ще одну справу про перевищення службових повноважень. У травні цього року напередодні часткових адміністративних виборів п’ять національних телеканалів у прайм-тайм показали інтерв’ю з прем’єром, в якому він підтримав кандидатів від своєї партії «Народ свободи». Прокуратура Рима прийняла позов Радикальної партії, що вгледіла у виступі прем’єра напередодні другого туру голосування ознаки незаконної передвиборчої агітації. Також це було розцінено як порушення принципу про рівний доступ до ЗМІ всіх кандидатів.
Як сказав Шекспір, приходять печалі не окремими розвідниками, а батальйонами. Нижня палата парламенту Італії за поданням прокуратури Неаполя санкціонувала арешт депутата від партії прем’єра Сильвіо Берлусконі «Народ свободи» Альфонсо Папи. За арешт депутата проголосувало 319 парламентаріїв, проти — 293. Це рішення підтримала й «Ліга Півночі», що входить в урядову коаліцію. Ця партія виступає за відділення кількох провінцій від Італії й утворення окремої держави Паданія зі столицею в Мілані.
Альфонсо Папу разом з бізнесменом Луїджі Бізіньяні підозрюють в організації нелегальної масонської ложі Propaganda 4 (П-4). На думку слідчих, головною метою масонів було лобіювання інтересів Берлусконі шляхом тиску і шантажу відомих політиків, підприємців і державних службовців.
Згідно зі ст. 18 Конституцій Італії, в країні заборонено організацію будь-яких таємних товариств, які мають на меті політичні цілі. Ця стаття з’явилася після гучного скандалу початку 1980 рр., коли була розкрита пов’язана з мафією могутня масонська ложа Propaganda 2 (П-2), заснована ще наприкінці XIX століття. До моменту розкриття члени організації займалися підготовкою політичної змови з метою правого державного перевороту. Тоді слідчі Джуліано Туроне і Гвідо Віола передали прем’єр-міністрові Арнальдо Форлані список членів ложі П-2, який і передав його для публікації, хоча через два місяці це обернулося втратою посади. Ці події стали основою для радянського пропагандистського фільму «Таємниці вілли «Грета» режисера Тамари Лисиціан, дружини сина генерального секретаря Італійської комуністичної партії Луїджі Лонго. У фільмі були зайняті відомі радянські актори Івар Калнинш, Юрій Соломін, Семен Фарада, Олександр Збруєв, Олег Анофрієв, що, втім, не врятувало його від повного забуття через одіозну політичну спрямованість.
Сильвіо Берлусконі заперечував свою причетність до П-2, проте 1990 року прем’єр був визнаний винним у лжесвідченні — він був колись членом масонської ложі під номером 1816. Від покарання він був звільнений за амністією. Можливо, саме під час своєї діяльності в П-2 Берлусконі й познайомився з Луїджі Бізіньяні, якого італійська преса вже встигла охрестити сірим кардиналом країни.
На вигляд скромний бізнесмен Бізіньяні володіє друкарнею, журналіст і автор шпигунських романів. Організація П-4 встановлювала контроль над тендерами і чинила тиск при призначенні на високі керівні посади в таких відомих підприємствах, як промислова компанія Finmeccanica та енергетична група Eni. Крім того, ложа мала серйозні зв’язки в спецслужбах і армії Італії. На думку слідчих, головною метою масонів було просування інтересів Берлусконі.
У справі П-4 з’являються все нові імена високопосадовців, бізнесменів, військових і громадських діячів Італії, прямо або побічно причетних до діяльності ложі. Поки як свідок проходить Джанні Летта, секретар ради міністрів і найближчий помічник прем’єра Берлусконі. Останній не заперечує своїх приятельських контактів з організатором П-4 Луїджі Бізіньяні. «Це людина з величезною кількістю зв’язків. Я підтримую з ним дружні стосунки», — заявив Джанні Летта.
Рік тому римська прокуратура розслідувала справу іншої масонської ложі — Propaganda 3 (П-3), яка була свого роду проміжним етапом між П-2 і П-4. У тій, нині дещо призабутій справі, також фігурували близькі до Берлусконі люди, які займалися нібито підкупом суддів на користь прем’єра. Серед них був підприємець Флавіо Карбоні, який колись підозрювався у вбивстві одного з лідерів П-2 — Роберто Кальві. Останній був відомий як Банкір Господа і підозрювався в тому, що він відмивав гроші для мафії через банк Ватикану. Карбоні був визнаний невинним, а суд постановив, що Банкір Господа наклав на себе руки. А втім, слідчі знову уважніше розглядають справу П-3. На їхню думку, зв’язок між П-3 і П-4 досить очевидний.
Юридичні проблеми Берлусконі доповнюються політичними. Виборці завдають йому удару за ударом. На часткових регіональних виборах у травні правоцентристська коаліція втратила контроль над найбільшими італійськими містами — Турином, Болоньєю, Неаполем, Кальярі, Трієстом і Міланом. Останнє для прем’єра було особливо вразливим, оскільки це рідне місто Берлусконі та економічна столиця країни. Там розташовується штаб правлячої правоцентристської партії «Народ свободи», а саме місто з 2006 року управлялося довіреною особою і ставлеником Сильвіо Берлусконі Летіциєю Моратті. Сам прем’єр дещо легковажно назвав поразку в Мілані «неможливою». До цього Моратті керувала міністерством освіти Італії, при цьому її діяльність викликала постійне незадоволення італійців. І хоча до правління Міланом у городян особливих претензій не було, проте вона набрала лише 45% голосів, поступившись своїм кріслом кандидатові від Демократичної партії Італії Джуліано Пісапії, який заручився підтримкою 55 % виборців. У південній столиці — Неаполі — член опозиційної партії «Італія цінностей» Луїджі де Маджістріс отримав 65% голосів, тоді як за його суперника-правоцентриста Джанні Леттьєрі свої голоси віддали лише 35% виборців.
Потім відбулося не менш болісне голосування на референдумі. Понад 90% виборців, які взяли участь у голосуванні, висловилися проти планів повернення атомної енергетики й приватизації водних ресурсів. Крім того, італійці підтримали скасування закону, що забезпечує членам уряду та його голові часткову судову недоторканність. Тепер Берлусконі не зможе ігнорувати повістки прокуратури та виклики до суду.
В опозиції є всі приводи для радості. Після голосування щодо санкціонування арешту Альфонсо Папи з її лав надійшли заяви про втрату урядом більшості. Лідер партії «Ліга Півночі» й союзник прем’єра по коаліції Умберто Боссі попередив Берлусконі про свій намір вийти з коаліції в разі втрати Мілана. Поки що Боссі утримується від різких заяв, але результати голосування щодо Альфонсо Папи досить красномовні.
Можливим виходом з урядової кризи може стати зміна лідера правоцентристів. У передбачуваних наступниках Берлусконі значаться міністр економіки Джуліо Тремонті, а також міністр юстиції й особистий адвокат прем’єра Анджеліно Альфано. В будь-якому разі опозиція почала святкувати кінець «ери Берлусконі».
Те, що відбувається в Італії, дуже нагадує нашу країну. Збіг просто вражаючий. Та все ж Італія — не Україна. Передусім тому, що правоохоронні органи там порушують справи, по-перше, за дійсні порушення закону і, по-друге, в більшості своїй — проти політиків і чиновників, незважаючи на ранги та посади. Для наших можновладців звичайна річ, що вони займаються лобіюванням призначень на державні посади своїх креатур. Звинувачення в цьому італійського прем’єра їм здаються просто смішними, хоча й український закон це забороняє. Хто повірить у те, що одного чудового дня прокурори можуть в нашій країні порушити такого роду справу. Таких наївних у нас немає навіть серед найзавзятіших прибічників нинішньої влади. А закриття і переслідування незручних ЗМІ в Україні давно стало звичною практикою. Прокуратура і суди на Апеннінах не є політично заангажованими й не служать засобом зведення політичних і фінансових порахунків. Ось і в нас би так!
