3 липня в Баварії на 99 році життя помер Отто Габсбург, син останнього австро-угорського імператора Карла. Цю людину та його долю в сучасній Австрії добре знають і цінують.
«Зі смертю Отто Габсбурга ми втратили полум’яного європейця, який, будучи прибічником й очільником пан’європейського руху, сприяв мирному падінню залізної завіси між Заходом і Сходом континенту. Під час Другої світової війни і після неї він усіма силами сприяв відродженню вільної і незалежної Австрії. Ми вдячні йому за це і за невтомну діяльність з побудови вільної і неподільної Європи», — сказано в заяві міністра закордонних справ і віце-канцлера Австрії М. Шпінделеггера.
16 липня Отто Габсбург буде похований у Відні недалеко від габсбурзького палацу Гофбург в імператорському склепі церкви монастиря ордена капуцинів. 1989 року, з дотриманням давніх імперських ритуалів, тут була похована і його мати, остання імператриця Австро-Угорщини Ціта фон Бурбон-Парма.
Так шанобливо і не без сентиментальності сучасна Австрія прощається зі своїм імперським минулим. Проте на шляху до цієї спокійної пошани були довгі роки вигнання імператорської родини, представникам якої багато десятиліть не дозволялося навіть побувати на батьківщині. Три роки тому, будучи гостем в австрійському парламенті, Отто Габсбург, пригадавши це, говорив, якою радістю стала для нього можливість легально відвідувати батьківщину. Але і до цього він завжди прагнув бути корисним своїй країні.
Син і спадкоємець престолу Отто Габсбург народився 1912 року і ще пам’ятав похорони імператора Франца-Йосипа I, що правив країною з часів європейських революцій 1848 року до середини Першої світової війни. Більшість австрійців не раз бачили підсліпуваті кадри кінохроніки, на яких у траурному кортежі ведуть за руку маленького кучерявого хлопчика в матросці. 1919 року цей уже восьмилітній хлопчик був відправлений разом із батьками у вічне вигнання. У передвоєнні роки Отто Габсбург кілька разів з’являвся в країні нелегально. Прибічники монархії тоді ще могли збирати багатотисячні мітинги, а Отто Габсбург навіть пропонував себе як канцлера, але за старання якось запобігти аншлюсу з гітлерівською Німеччиною нацисти виписали на нього ордер на арешт, і йому довелося емігрувати до Америки.
Легально приїхати до Австрії Отто Габсбург зміг лише 1966 року, через декілька років після того, як він офіційно відмовився від усіх можливих претензій на престол. Цього вимагав закон, ухвалений ще 1919 року. Його приїзд став для тодішньої Австрії великою й неоднозначною подією. У країні навіть було оголошено страйк, в якому взяли участь 50 000 тисяч робітників. Було потрібно ще 7 років для того, щоб сталося історичне дружнє рукостискання між канцлером Австрії соціал-демократом Бруно Крайським і колишнім спадкоємцем престолу Отто Габсбургом.
З 1979 по 1999 рік Отто Габсбург був депутатом Європарламенту від німецької Християнсько-демократичної партії ЦСУ. Його діти мають австрійські паспорти, а старший син Карл, закінчивши свою політичну кар’єру в Німеччині, став періодично з’являтися на австрійському державному телебаченні як телеведучий. Уже кілька років він бере інтерв’ю в сильних світу цього, долучаючись до трансляцій знаменитого Віденського оперного балу.
Сучасні австрійці справді спокійно ставляться до свого імперського минулого. Дунайська монархія, як вони люблять називати свою країну разом з народами, що населяли її, ураховуючи й українців-галичан, існує тепер на екранах телевізора і в красивих ностальгічних серіалах, і в суворих історичних документальних фільмах-дослідженнях. Прибічників монархії тут, за даними соціологів, украй мало. Навіть дуже консервативно налаштовані люди розуміють, що відновити ту імперію в колишніх кордонах і різноманітті неможливо, а робити маленьку Австрію монархією ще й безглуздо. Тому, поважаючи власне минуле, австрійці шукають і бачать можливість нового зближення зі своїми колишніми співгромадянами інших національностей у рамках Євросоюзу і в демократичній формі. Тут родовиті люди, на відміну від Німеччини, навіть досі не можуть мати дворянського префікса «фон», тобто фон Шмідт перетворюється в паспорті просто на Шмідта.
Проте, за словами Отто Габсбурга, народившись в імператорській сім’ї, неможливо про це забути. Вчора в присвяченій йому передачі австрійського телебачення показали документальний фільм, в якому розповідається, як Отто Габсбург усе життя намагався в своєму становищі знайти нові шляхи служіння власній країні. Фільм закінчується роздумом про те, як можна було б назвати книгу про життя цієї людини — запропоновано трагічну назву «Той, що скрізь запізнився».
