Цікавим було запровадження Габсбургами обов’язкової військової повинності. І в армії, і в поліцейських органах німецька мова обов’язковою була тільки на рівні вищого керівництва і офіцерського корпусу. Військові частини формувалися за національним принципом. До полків — винятково на національній основі: український батальйон, український полк. Єднання етносу за національною ознакою в армії — це велика перевага у порівнянні з тим, як українці забиралися у рекрутство до Росії і розпорошувалися таким чином, що завжди були в меншості, чи, скажімо, в порівнянні з яничарством в Османській імперії.
Те саме стосувалося державного управління. Традиції земель, що входили до складу Габсбурзької монархії, не змінювалися. Уніфікації влади, централізації ідеології, освіти, релігії, державницької ідеї не було. Склад канцелярій місцевих влад завжди формувався з місцевого етносу, а дворянство усівалося від адміністративного керівництва. Це, безперечно, було на користь українцям, оскільки проживали вони в основному в сільській місцевості, а в містах поступалися польському, румунському, угорському й єврейському етносу.
Австрію не оминула «весна народів» — революція 1848 року. Тоді Австрія була проголошена конституційною монархією, в якій законодавча влада здійснювалася спільно імператором (Габсбургом) і парламентом. Були гарантовані демократичні свободи всім народам, що входили до складу монархії, і тривкість їх національності й мови. В Австрії розпочалися конституційні процеси тоді, як в інших державах про це ще навіть не йшлося. У Відні було розроблено проект конституції про перетворення Габсбурзької монархії у федерацію вільних і рівноправних націй. Тоді революція пішла на спад і втілення в життя цього проекту не відбулося. Але вже 1860 року було прийнято трохи модифіковану федеральну конституцію, згідно з якою законодавча влада розподілялася між монархом, парламентом (рейхстагом) і провідними сеймами. Такі сейми під час революції було сформовано в Галичині. Таким чином у Львові утворюється перша політична організація — Головна Руська Рада, яка відігравала роль місцевого сейму (30 осіб). Від Галичини і Буковини обиралися депутати до рейхстагу. Депутатські фракції представляли свої землі, національні округи і повіти. Виступи в парламенті Австро-Угорщини часто звучали національними мовами, були такі періоди, коли німецька мова просто не звучала в стінах рейхстагу.
Прогресивні реформи в кінці XVIII — початку ХІХ століття супроводжувалися скасуванням кріпацтва (1789 рік) по всій території Габсбурзької монархії, в тому числі на теренах Західної України, і зміни повинності на оподаткування, яке залежало від потужності і характеру господарства. В той же час, ми знаємо, указ (1783 рік) Катерини ІІ закріпачує українське селянство. Ось такі синхронні і діаметрально протилежні явища. Крім того, грамотність серед українського населення різко зростала, укріплювалася греко-католицька релігія, що панувала серед українців. Львівський університет було засновано в 1874 році. Чернівці з провінційного містечка перетворилися на поважний торговельно-промисловий та фінансовий центр. Можна сміливо сказати, що у ХІХ столітті в межах Габсбурзької монархії відбулося воскресіння українського етносу і формування української нації.
Треба сказати, що Габсбурзька династія зміцнювалася в Центральній та Східній Європі по мірі активного протистояння османському проникненню в Європу. Захист християнських цінностей і захист етносів, котрі підпадали під турецьке поневолення, починаючи з XVII століття, робили населення прихильним до Габсбургів. Таким чином, роль Габсбургів (як, до речі, й царської Росії) досить велика в тому, що Османську імперію було витіснено з Північного Причорномор’я.
Майже двісті сорок років під короною Габсбургів перебували українські землі — Галичина і Буковина, а Закарпатська Україна — практично з ХІ століття. Уявіть собі: 1867 року символ Габсбурзької монархії Франц Йосип підтверджує автономію Галичини. Він стає поборником послідовнішої та істотнішої участі галицьких політиків в органах влади всієї Австро-Угорської монархії. Чому? Тому що українці Галичини, Буковини, Закарпаття вже зазнали того поневолення, від якого страждали під владою Речі Посполитої, а крім неї — румунів та мадярів. Оточені великими багатонаціональними імперіям, українці побачили, що Габсбурги створюють для них на той час найкращі умови для існування. Українці підтримували віденську політику до кінця. На відміну від, наприклад, мадярів, які чотири рази проводили детронізацію Габсбурзької монархії на своїй території.
Імператор Франц-Йосиф (правив 58 років, з 1848 до 1916 р.) одержав прекрасну освіту, знав німецьку, французьку, італійську, меншою мірою — чеську, угорську, польську мови. Хто з королів Речі Посполитої, із султанів Османської імперії, з кримських ханів чи російських царів знав мови народів, які належали до його імперії? Ніхто.
Загалом ставлення Габсбургів до українців заслуговує на окрему увагу. Цікавий один факт. Вільгельм Габсбург (це третій син брата імператора Франца-Йосифа) присвятив себе військовій кар’єрі. До речі, у Габсбургів була традиція: опікуватися численними народами, які входили до складу імперії. Вільгельма матір виховувала як опікуна українців-русинів, які користувалися в монархії чудовою репутацією. Із дванадцяти років він ріс на Гуцульщині, а у військовій академії вивчив українську мову, вивчав історію України за працями Грушевського і Хоткевича, читав твори Шевченка, Франка, Федьковича, Стефаника. Написав 23 вірші й чимало інших творів українською мовою. Коли в роки Першої світової війни розпочався національно-визвольний рух серед українців, він приєднався до української справи, брав участь у формуванні Січових Стрільців. 27 лютого 1918 року легіон під командуванням Василя Вишиваного, який узяв собі таке ім’я і носив вишивану сорочку, пішов допомагати становленню Української Народної Республіки. Пізніше навіть Павло Скоропадський побоювався, що Вишиваний займе його трон. Проте той на трон не претендував. Після того, як на українську державність почали зазіхати більшовики, Вишиваний переїхав з України до Відня, де видав поетичну збірку українською мовою «Минають дні», присвячену борцям за незалежність України. Також видавав українську газету «Соборна Україна». Із 1925 до 1935 р. він жив у Парижі. Габсбурги виділили йому кілька підприємств в Австрії, які давали йому значні доходи. За рахунок цього Василь Вишиваний допомагає українській еміграції, сприяє її консолідації. Його коштом проводяться зустрічі й наради Скоропадського, Липинського, Коновальця, Петрушевича. У середині 1940-х років він повернувся в Австрію і знову підтримує тісні зв’язки з Організацією українських націоналістів. Його розсекретили. Навесні 1947 р. представники СМЕРШу доправили його до Києва. Звинувачували в усіх гріхах: за знання української мови — в українському націоналізмі, за те, що був полковником Української народної армії, служив Петлюрі — обізвали петлюрівцем, за те, що мав зв’язки з ОУН — членом ОУН. Ще звинуватили в тому, що був англійським і французьким шпигуном. Його засудили на 25 років таборів особливого режиму. Через кілька місяців, 18 серпня 1948 року Василь Вишиваний помер у лікарні тюрми № 1, коли йому було 54 роки. Місце поховання невідоме.
Проте, звичайно, детронізація Габсбурзької династії в період з 1918 до 1921 р. відбулася невипадково. Чому? Певно, потрібно згадати й негативи правління Габсбургів. Так, ця династія найдовше панувала і на українських землях, і в решті Європи. Безперечно, упокорення країн середньовічної Європи, участь у поділі Речі Посполитої — це була агресивна політика, змовницька політика диктату в союзі з царською Росією. За часів правління Габсбургів, незважаючи на порівняно сприятливі умови, частка українців, на жаль, скорочувалася. Натомість частка поляків, румунів, угорців зростала. Близько одного мільйона українців наприкінці ХІХ століття емігрувало в США, Канаду, Південну Америку. Одним із негативів Габсбургів можна вважати також брутальне повалення угорської національно-визвольної війни 1848—1849 років. Угорська армія на чолі з Лайошем Кошутом перемогла Габсбургів і примусила визнати незалежність Угорщини. Однак Габсбурги звернулися по допомогу до Росії, яка направила 300-тисячне військо під командуванням Івана Паскевича, що фактично придушила угорську революцію. Таким чином, перший незалежний уряд Угорщини було розстріляно.
Втім, дуже важливо зазначити, що, незважаючи на всі непорозуміння між Угорщиною та Австрією, на всіх крутих поворотах історії Угорщина є союзником Австрії та Німеччини. Це прихильність до «німецького світу» — його основних цінностей (а не до політики держави): високої культури, правопорядку, гуманізму. На цей же критерій у виборі союзників доцільно зважати Україні.
Вина Габсбургів у розв’язанні Першої світової війни беззаперечна. То була спроба врятувати багатонаціональну монархію, яка йшла до розпаду. Але треба визнати, що в перебігу війни в Брест-Литовському договорі було чітко визначено західні кордони України. В єдиний Коронний Край об’єднувалися Галичина, Буковина і Закарпаття. Габсбурзька монархія усвідомлювала, який великий етнос є їхнім сусідом.
Звісно, всі держави, які утворилися на руїнах Австро-Угорської імперії, відмовилися від правління Габсбургів. Першою процес детронізації здійснила Австрійська республіка, яка вимагала від останнього імператора Карла І та його сина Отто фон Габсбурга відмовитися від усіх титулів і рангів.
— Чи можемо ми вже сьогодні говорити про остаточний відхід європейської аристократії?
— Справді, епоха таких великих європейських династій, як Габсбурги або Бурбони, відходить у минуле. Європейська аристократія набуває інших рис. На арені діячі іншого плану — талановиті підприємці, організатори великого капіталу, які неодмінно визнають конституційні основи державності, принципи громадянського суспільства, єдність Європейського Союзу та рівність усіх націй на європейському континенті. Аристократичність у сучасному світі вимірюють здатністю до захисту власних інтересів і захисту інтересів своєї нації, до осмислення історичної спадщини своєї нації, зокрема аристократичної. Це вимога часу. Кожній добі — свої засади аристократизму.
