Усі у Львові з тривогою очікують 22 червня. З високою ймовірністю можна вважати, що відбудеться «друга серія» подій, що мали місце 9 травня на пагорбі Слави. За коментарем із приводу можливих провокацій та позиції національних і демократичних сил у цій ситуації редакція звернулася до народного депутата Тараса Стецьківа, одного із засновників громадянської Зарваницької ініціативи:
«Вернімося у 1945 рік, коли завершилася Друга світова війна. Для Великої України це означало, що вертаються додому чоловіки, сини, брати, мобілізовані в Червону армію. Для Західної України це означало продовження терору НКВДистів, тільки ще в більших масштабах, ніж у 1939 — 1941рр. Тому нема чого дивуватися, що червоний прапор зустріли тут 9 травня 2011 року з таким несприйняттям. На ньому — кров, бо нема в Галичині родини, яку б оминули репресії.
Автори і розробники сьогоднішніх провокацій прекрасно це розуміли, тому вибрали найбільш драстичний і неприйнятний подразник для нас. Вони хотіли принизити нас, плюндруючи пам’ять наших батьків, і протиставити нас іншій Україні. Старші й досвідченіші це усвідомлювали. Ми у відкритому листі до громади закликали молодь не піддаватися на провокації. На жаль, частина радикальної молоді піддалася на цю пастку, мимоволі створивши необхідну телевізійну «картинку» для російських і українських провладних медіа. Емоційно їх можна зрозуміти, але політично 9 травня була допущена помилка. Проте зараз наш спільний обов’язок — захистити і витягнути із СІЗО тих, хто був безпідставно заарештований, не поділяючи їх при цьому за партійними кольорами.
Нам треба показати інше обличчя Львова, іншу Галичину для України. Найкраще в неділю напередодні 22 червня (але може бути будь-який спільно узгоджений день) усім разом вийти на масовий мітинг. Продемонструвати, що для нас 22 червня — це масові розстріли українців, євреїв, поляків карателями НКВД, тому для нас це день жалоби і пам’яті без агресії. Відповіддю на їхні провокації мусить стати наша єдність — якщо нас буде десятки тисяч, це їх зупинить, бо вони побачать, що їхній приїзд має зворотній ефект. А 22 червня, в день початку німецько-радянської війни непроханим гостям (якщо вони приїдуть) ми покажемо, що червоні кольори нацизму і комунізму для нас однакові. Ми мусимо показати цілій країні звірства комуністичного режиму, в тому числі візуально, наочно, що творилося у львівських (і не тільки львівських) в’язницях після відходу Червоної армії. Похід пам’яті місцями, де відбувалися найбільші масакри стане гідною відповіддю громади організаторам і виконавцям брудних провокацій».
