Комітет з питань економічної співпраці українсько-російської міждержавної комісії, який засідав у вівторок у Москві, не зміг вирішити ключове для України питання — налагодити взаємодію в газовій сфері. Що більше, позиції сторін після проведених переговорів стали ще більш віддаленими.
Щоправда, окрім цього, явно негативного, результату, були й інші, які сьогодні важко оцінювати. Це можна буде зробити лише тоді, коли підписані угоди почнуть реально працювати. Прем’єр-міністри України та Росії Микола Азаров та Володимир Путін підписали Програму економічної співпраці двох країн на 2011—2020 роки, а також План заходів міжрегіональної та прикордонної співпраці між РФ і Україною на 2011—2016 роки та угоду між урядами двох країн про співпрацю в галузі карантину рослин.
Провал цього, як і попереднього київського, раунду переговорів прем’єрів було передбачено. Досить нагадати, що напередодні російська сторона виголосила досить різкі публічні заяви, дуже схожі на психологічну обробку противника. Глава російського «Газпрому» Олексій Міллер, зокрема, сказав: «Винаходити якусь для когось нову формулу або прив’язувати її до якихось інших енергоносіїв ми не будемо». І навіть налякав: ціна на газ для України в четвертому кварталі цього року може становити «близько 500 дол. за тисячу кубометрів».
Азарову на цих переговорах не допомогла й домашня заготовка: нагадування про ініціативу Президента Віктора Януковича про можливість співпраці України та Митного союзу в форматі «3+1», а також про створену днями спеціальну групу, яка повинна розробити стратегію стосунків України й Митного союзу. Путіна цей паліатив, який полягає фактично в обміні газової формули на митну, явно не задовольнив, і він зазначив, що в цій справі «шайба чи м’яч — на українському боці».
Ба більше, російський прем’єр зробив погрозливу заяву. Повідомивши, що наступного року буде введено в експлуатацію другу нитку «Північного потоку», що дозволить не платити за транзит 54 млрд. кубометрів газу, він додав: «Потім зробимо «Південний потік» і теж нікому не платитимемо. Ми зацікавлені в тому, щоб піти від транзитних країн узагалі».
На перший погляд, це — чиста економіка. Прагматична Росія просто рахує гроші. Але чи так це? Досвід України показує, що економічні проблеми, які виникають, Росія завжди використовує для тиску, спрямованого на реалізацію своїх політичних цілей, які полягають, щонайменше, в тому, щоб включити всі пострадянські країни до своєї політичної орбіти, змусити їх слухняно виконувати волю Москви. Зараз аналогічні процеси тривають у Білорусі. Їй сусідка в черговий раз погрожує енергетичною блокадою, веде все до повної «прихватизації» «Белтрансгазу» та інших найбільших підприємств країни. Обіцяючи обваленій економіці Білорусі фінансову допомогу, Москва ясно дає зрозуміти, що вона хоче або збільшити свою частку в декількох ключових державних компаніях, головним чином, енергетичного сектору, або безпосередньо їх купити. Таке зростання впливу Росії на Білорусь, як зазначає багато експертів, може мати серйозні наслідки для регіону. При цьому створюється явна загроза для Польщі та країн Прибалтики, які залежать від білоруської енергетичної інфраструктури.
Пріоритет політичних підходів у переговорному процесі між Україною та Росією підтвердив у розмові з «Днем» і енергетичний експерт Богдан Соколовський. Прогнозуючи підсумки переговорів, він сказав: «Якщо раніше були домовленості на політичному рівні, то, можливо, цього разу буде якийсь результат. Але його дуже важко спрогнозувати, оскільки російські та українські дані принципово розходяться. А якщо не було таких домовленостей, то всі розмови на нижчому рівні не мають жодного сенсу. Адже свого часу Україна прийняла російські правила гри, згідно з якими газ є не економічною, а політичною субстанцією. Тому рішення приймаються на політичному рівні. Якими вони будуть, ще важко сказати. Наразі, судячи з усього, Росія не має наміру не лише йти на поступки, а й навіть покращувати умови співпраці з Україною».
«Що далі?» — запитав «День» у незалежного експерта Валентина Землянського. «Доброго буде мало, — відповів він, — якщо ми матимемо ціну, яка обчислюється за формулою, що враховує не українське вугілля, а нафту й газойль». Та все ж експерт пропонує «відокремити політичні заяви Володимира Володимировича (Путіна. — Авт.) від економічних резонів Росії, яка повинна розуміти, що без того, щоб піти нам на якісь поступки, усе може закінчитися не лише певними економічними втратами для неї самої, але й Стокгольмським судом, який їй абсолютно не вигідний». Землянський упевнений, що рано чи пізно позиція росіян має змінитися. На його думку, час для переговорів Україна вибрала вдало, його вистачає для того, щоб це питання вирішити. Водночас, він підкреслює, що вирішення питання можливе лише на рівні президентів: «Вони вирішення цього питання Азарову і Путіну не віддадуть». Що ж до ризиків для України типу нових харківських угод, які виникають у разі ведення переговорів на найвищому політичному рівні, то, як вважає експерт, вони можуть бути різними. «Якщо в обмін на справедливу формулу, яка гарантуватиме нам прийнятну ціну на газ, скажімо, упродовж п’яти років, ми дозволимо Росії приватизувати якісь активи, наприклад, хімічні, то це одна розмова, — вважає експерт, — а якщо нам знову запропонують 10% знижок, а захочуть нашу газотранспортну систему, то це неприйнятно, неприпустимо».
