Робота у новинах — це стан постійної «бойової готовності», адже життя не стоїть та місці, а інформаційний день часто вносить свої корективи й вимагає уміння швидко приймати правильні рішення. Про особливості роботи тих, хто робить новини за кадром, про відповідальність та дієвість медіа — керівник департаменту новин телеканалу Сіті Людмила КОРОЛЬ.
— Уже понад двадцять років моє життя розписано за певним графіком, який чітко прив’язаний до випусків новин — як на телеканалі, де я працюю, так і до тих, що роблять колеги на інших каналах. Зараз я сприймаю це як належне, хоча іноді дивлюся на людей, які не поспішаючи прогулюються вулицями міста, й по-доброму їм заздрю. Однак у кожного свій шлях, і я знаю, що оперативна підготовка інформаційних, інформаційно-аналітичних, підсумкових програм — це моє. Я звикла до думки, що маю знати практично про все, що відбувається в світі, в країні, у нашій столиці, бо своєю професією обрала новини.
— За такий довгий термін у вас склалася стала команда однодумців, з якими легко працювати?
— Звичайно, режим новин передбачає співпрацю з однодумцями в плані професійності — це основний критерій. Якщо людина розуміє формат та ситуацію, тоді з нею легко працювати. Однак є певні складності. Найбільше мене непокоїть ситуація із плинністю кадрів. Журналістів, телеведучих, які проходять школу Сіті, запрошують на загальнонаціональні канали, де їм пропонують більш привабливі умови. З одного боку, це свого роду визнання, з другого — перманентний пошук, навчання та підготовка кадрів.
Втім, хоч би як там було, нам вдається на «Сіті» тримати високий рівень інформаційних програм, і підтвердженням того є статуетки галузевої премії «Телетріумф», якими програму «День Сіті» нагороджували два роки поспіль.
— Тобто ви задоволені результатами роботи служби, яку очолюєте на Сіті?
— Відверто кажучи, найбільше задоволення від роботи відчувається навіть не тоді, коли є високі показники телеперегляду, тобто рейтинги та доля глядацької аудиторії, а тоді, коли ми дізнаємося про те, що завдяки «Дню Сіті» вирішуються певні соціальні та побутові проблеми наших глядачів. Ми намагаємося якісно робити свою роботу і бути максимально об’єктивними і цікавими. Мені іноді прикро чути безпідставні звинувачення у присутності так званої джинси у новинах, розмови про те, що у випуски інформаційних програм практично неможливо потрапити, про «холуйство» журналістів. Але ж усе залежить від інформаційного приводу, від типової або надзвичайної для киян теми, одним словом — від калібру новини.
Висвітлювати необхідно все, що є важливим — і позитивне, і негативне. Однак я не прибічник того, аби в програмі «День Сіті» щодня йшлося про побутові вбивства та дорожні пригоди. Для цього на Сіті існує програма «Кримінальні новини»...
— Які теми найбільше цікавлять новини «Сіті»?
— Наведу приклад. Місяць тому Сіті став останньою інстанцією, куди з надією на допомогу звернулися жителі Ірпеня. Йшлося про те, що покрівлю трьох житлових будинків у центрі міста геть проїла цвіль: свого часу будівельники «забули» про вентиляцію, а комунальники — про опалення. Відтак через підвищену вологість у квартирах з’явилися сирість, цвіль та грибок, позбутися якої мешканці будинків намагаються вже багато років.
Після приїзду знімальної групи інформаційної програми «День СітI» у районному ЖЕКу пообіцяли на камеру: хоча й за рахунок квартплати самих мешканців, проте протягом півроку питання вирішать.
У майже безнадійній ситуації опинився ліквідатор Чорнобильскої трагедії Михайло Галадій. Щоб позбавити його житла, чоловіка заманили у пастку і сфальшували папери. Чотири роки поспіль безпритульний ліквідатор бореться за свої права і зупинятися не збирається. На Сіті з проханням висвітлення ситуації, що сталася з Михайлом, звернулись родичі та знайомі Галадія, які вірили, що втручання телеканалу допоможе...
Нещодавно на телеканал Сіті надійшов лист з подякою від мешканців трьох багатоповерхівок по вул. Шевченка, 4, Грибоєдова, 13 та Алієвої, 61, м. Ірпінь Київської області за правдиве та професійне висвітлення критичної ситуації, що виникла у цих будинках.
Журналісти інформаційної служби вірять у те, що вони роблять. Однак служба інформації — це не ремонтна контора чи бригада. Ми не можемо відремонтувати старий дах чи замінити трубу. Але привернути увагу тих, від кого залежить вчасне вирішення цих проблем, — це завдання журналістів. До нас часто звертаються вже тоді, коли сподіватися більше ні на кого. Подібні листи для нас найвища нагорода.
