Постановки Анатолія Федоровича завжди проходять із аншлагами, а артисти балету змагаються за честь грати у виставах! За традицією, вчора, у день народження майстра, відкрився фестиваль (усього на київський сцені Шекера поставив 19 балетів і танці у 11 операх). Серед вистав-брендів, які й нині є окрасою афіші Національної опери є: казково-ліричне «Лебедине озеро», філософська притча «Легенда про любов», поетично-драматична «Ромео і Джульєтта», героїко-епічний «Спартак», пристрасно-витончене «Болеро» та інші. Хореограф мав дар створювати масштабні вистави, при чому так звана «масовка» у нього ніколи не була просто натовпом, а сольні партії він доручав виконувати кращим із кращих артистам, які можуть продемонструвати не тільки віртуозне володіння танцювальною технікою, а й свою драматичну майстерність, передаючи мовою пластики найвитонченіші людські почуття. Мабуть, саме тому минають роки, а вистави Анатолія Федоровича не старіють і продовжують хвилювати публіку.
Нині виросло кілька поколінь танцівників і хореографів, які пройшли шекерівський майстер-клас, а творчість Анатолія Федоровича прославила нашу країну й українську балетну школу. Він стоїть в одному ряду з такими майстрами, як Петіпа, Баланчин, Бежар, Григорович; зберігаючи класичні традиції, Шекера знайшов свою виразну танцювальну «мову». Багато років він був головним балетмейстером Київського театру опери і балету ім. Т. Шевченка (нині Національна опера України), а артисти відшліфовують свою майстерність саме на постановках Анатолія Федоровича не тільки у нашій країні, а й за кордоном, зокрема, Хорватії, Туреччині, Македонії.
Завдяки подвижництву вдови Шекери, у минулому прекрасної балерини, а нині педагога-репетитора Елеонори Михайлівні Стебляк, постановки Анатолія Федоровича продовжують своє життя на київській сцені. Цього року лауреатом Премії ім. А. Шекери стала солістка Національної опери Ольга Голиця. За п’ять років вона продемонструвала яскравість таланту, вміння опанувати серйозні сольні партії, серед яких Лілея в однойменному балеті К. Данькевича, Білосніжка («Білосніжка та семеро гномів» Б. Павловського), Сванільда («Коппелія» Л. Деліба), Джульєтта («Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва), Фрігія («Спартак» А. Хачатуряна), сольні номери у виставах «Дон Кіхот», «Баядерка» Л. Мінкуса, «Корсар» А. Адана, «Лебедине озеро» П. Чайковського. Ця молода прима є лауреатом Міжнародних конкурсів балету «Юність балету» (2001, І премія), «Артек» (2002), ім. Сержа Лифаря (Київ, 2004, І премія), ім. Агрипини Ваганової (Санкт-Петербург, 2006, ІІІ премія).
Сьогодні балетну трупу Національної опери очолює учень Шекери — Віктор Яременко, який продовжує традиції, закладені Анатолієм Федоровичем. Фестиваль дарує глядачам зустріч із чудовими майстрами танцю: Оленою Філіп’євою, Ольгою Голицею, Костянтином Пожарницьким, Ігорем Буличовим, Андрієм Гурою та іншими.
— Шекера збагачував балетний репертуар творами українських композиторів (Данькевича, Кирейка, Дичко, Губаренка, Скорика, Станковича), ставив на фольклорну тематику, в яку закохався ще у Львові (у 1964—1966 рр. він працював балетмейстером Львівського театру опери та балету). Із дев’ятнадцяти вистав-балетів, поставлених Анатолієм Федоровичем у Києві, сім створені на музику сучасних українських композиторів, — підкреслив автор монографії «Анатолій Шекера. Великий український хореограф» Василь ТУРКЕВИЧ. — Чи є в Україні інший балетмейстер, який зробив стільки для національного хореографічного мистецтва? Нагадаю, для свого київського дебюту у 1966 р. хореограф обрав «Легенду про любов» Арефа Мелікова. Це один із найскладніших філософських і драматичних творів. Постановка Шекери виходила далеко за рамки так званого «любовного трикутника». Не в романтиці великого й незгасного кохання і трагічних стосунках між Ширін, Мехмене-бану й Ферхадом хореограф вбачав квінтесенцію балету, а в представленні найвищих ідеалів людини — боротися за свободу. Через танець Анатолій Федорович окреслював складні, загальнолюдські й загально-філософські проблеми. (Минулого року вдова Шекери Е. Стебляк поновила цю балетну «перлину», яку зробила до 75-річчя майстра. — Т. П.).
Для Анатолія Федоровича балет — та ж сама драма, зі своїми характерами, ремарками, підтекстом, тим, що Станіславський називав «над завданням». Не красиве видовище, а проникнення у світ героя, розуміння психологічного стану його душі. Шекера завжди наполегливо шукав власну стилістику хореографічної партитури вистави, де б танець ставав органічним втіленням музики, був насиченим, набував форми постійного руху й природного переходу з позиції у позицію, набував поліфонічного звучання. Значним чином йому вдалося цього досягнути у постановці «Камінного господаря» Віталія Губаренка. Шекера багато експериментував, він прокладав нові шляхи в збагаченні хореографічної палітри виражальних засобів, досить сміливо наповнював ними не тільки сучасні, а й класичні вистави.
Він поставив дуже різні за змістом і стилем вистави. Знаковою у творчості майстра став балет Сергія Прокоф’єва «Ромео і Джульєтта». Постановник, ідучи від драматургії музики, досить чітко окреслює не тільки інтимність і чистоту почуттів героїв, а й заглиблює глядачів у трагічну сутність трагедії Шекспіра. У цьому балеті Анатолій Федорович насамперед шукав єдності трагічного з поетичним, того життєстверджуючого ідеалу, перед яким було безсиле дрібне й повсякденне. Він гранично загострює й почуття, й конфлікти, даючи змогу глядачеві не тільки побачити, а й пережити трагедію, відчути, як болить оголений нерв. «Ромео і Джульєтта» став балетом непідробних почуттів, глибоких конфліктів, динаміки життя. Ця вистава, створена 1971 року, і сьогодні є окрасою київської сцени (за цей балет Анатолій Шекера отримав медаль ЮНЕСКО).
Майже всі постановки хореографа позначаються динамікою та експресією сценічної дії, часом до калейдоскопічності, створюючи ситуативний начерк історично-часового простору (просценіум у «Спартаку» Арама Хачатуряна, який дає яскраву візію агресивної римської доби) з наростанням до подальшого поліфонічного насичення хореографічної партитури вистави.
До речі, на прем’єрі був присутній композитор, який назвав київську версію найкращою. «Спартак» став одним із найглибших і найцікавіших хореографічних прочитань партитури Арама Хачатуряна. Танець і музика злились у цілісну поліфонію вистави, де кожний рух, кожне па, кожна мізансцена наповнювалися відповідним музичним ритмом і почуттям. «Спартак» — це багатопланова героїко-трагедійна танцювальна поема.
У одному з інтерв’ю А. Шекера сказав: «Хореографічне мистецтво багатогранне. Упевнений, балет може все! Але важливе інше: що йому накреслене? Природа балету божественна. Вона має повертати людям красу, а не прославляти убогість рефлексії. Балет зобов’язаний виражати проблему ідеалу. Доки я очолюю цей колектив не допущу на київській сцені ерозії нашого мистецтва, не дозволю високій естетиці академічної хореографії розміняти себе на сучасну агресивну пластику. Інша справа, що балет має розвиватися. І я допускаю, що танець-модерн слугуватиме класиці. Але навпаки — ніколи!»
Анатолій Федорович мріяв поставити філософсько-епічний балет «Втрачений рай», осмислював літературний текст, придивлявся до сучасних композиторів, які б могли втілити його задум у партитуру. Та на жаль, важка хвороба і смерть не дала можливості реалізувати цей задум... Віддані Шекерою понад сорок років творчості не були для нього легкими і щасливими (так, фольк-оперу «Цвіт папороті» Є. Станковича партійні чинуші радянської доби не дозволили показати, і багато років композитор і хореограф носили тавро «націоналісти»). Хоч прийшло до Анатолія Федоровича визнання й поцінування званнями, преміями, медалями та нагородами балетних конкурсів. Він став першим балетним хореографом, удостоєним Національної премії імені Тараса Шевченка! На жаль, найвищу мистецьку відзнаку нашої країни, служіння якій він віддав серце і талант, великий хореограф отримав лише за два тижні до смерті... Мабуть, вже прийшла пора не тільки проводити балетні фестивалі, а й організувати Конкурс хореографів, який би носив ім’я А. Шекери!
— Сучасне українське балетне мистецтво, його найяскравіші здобутки на перехресті двох століть і тисячоліть незаперечно асоціюються із творчістю Анатолія Шекери, який став основоположником найскладнішого сучасного вияву — масштабного поліфонічного й багатопланового балету, психологічно ангажованого на внутрішню драматургію вистави, що став домінуючим київської балетної сцени, — підкреслив Василь ТУРКЕВИЧ. — Постановки Анатолія Федоровича визначали виконавський рівень балетної трупи Національної опери. У виставах Анатолія Шекери реалізувало свій творчий потенціал кілька поколінь видатних майстрів київської сцени, як реалізують і ті, хто почав свою творчість уже після того як видатний хореограф у 2000 році відійшов за пруг життя... Час невблаганно відділяє нас від Анатолія Федоровича Шекери, ім’я якого вже вписане золотими літерами в історію української культури.
27 травня на Гала-концерті глядачі побачать відеоролик, у якому на екрані з’явиться Анатолій Федорович Шекера (демонструватимуться кадри репетицій і кілька фрагментів інтерв’ю майстра, записані у різні роки), потім прем’єри і прима-балерини трупи, молоді артисти виконають фрагменти з балету «Спартак», Половецькі танці з опери «Князь Ігор», романтичну імпрезу «Про кохання» (на музику Є. Крилатова), «Балеро» — зі спадщини Шекери, а Вадим Федотов (він танцював у всіх постановках Анатолія Федоровича, і себе називає його учнем), який нині працює в Америці, представить модерний номер «Моя Жізель» (головну партію виконає київська прима Олена Філіп’єва) та інші. Сьогодні життя майстра продовжується в його балетах, нашій пам’яті, і в учнях, які продовжують шекерівську справу і «мовою хореографії вміють розказувати про все»!
