Щороку – 9 травня – до покинутого міста біля Чорнобильської АЕС приїжджають на побачення кілька тисяч його колишніх мешканців та їхні діти, які народилися після атомної катастрофи.
Уже пройшло 25 років після того, як 26 квітня вибухнув атомний реактор на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС. Зона відчуження, як і людські обличчя, дуже змінилася за цей час: колишні поля заросли травами й деревами, багато хат у покинутих селах порозвалювалися або згоріли, у лісах розвелося чимало диких кабанів і вовків, а замість домашніх коней на здичавілих землях добре прижилися навіть коні Пржевальського, завезені сюди із заповідника «Асканія-Нова»…
Бувають і дивні явища. Усі будинки в селі Копачі (воно неподалік ЧАЕС) через сильну радіацію потужні бульдозери згорнули у викопані поруч котловани і засипали землею. Уже стільки років пройшло відтоді, а на тих земляних пагорбах, схожих на великі могили, кожної весни квітнуть червоним вогнем тюльпани.
Людей у Копачах уже давно немає, а тюльпани – цвітуть…
У місті Прип’яті, з якого після атомної катастрофи було евакуйовано майже 50 тисяч мешканців, усі будинки обступив густий ліс. Замість людей тепер тут живуть дикі кабани, зайці та лисиці. Заходять сюди іноді на екскурсії навіть вовки та хижі рисі.
А колишніх жителів цього покинутого міста, які приїхали 9 травня на побачення із Прип’яттю та могилами рідних, міліціонери попереджали: «Ходити по місту тільки групами! У будинки не заходити, бо всі вони в аварійному стані…»
На одній із багатоповерхівок видно червоний напис: «Прости мене, мій рідний дім! Юлія». А балконні ящики для квітів на тому будинку нагадують маленькі дитячі труни…
У Прип’яті навіть сонце світить не так, як по той бік колючого дроту: тіні від людей на асфальті темні-темні, ніби вони намальовані чорною тушшю, а цвіт груш такий білий, що аж сліпить очі…
Сіра асфальтована дорога на цвинтар заросла зеленим мохом, бо після 26 квітня 1986 року з мертвого міста не возять покійників. Але всі могили прибрані, огорожені, пофарбовані, на хрестах і пам’ятниках яскраві квіти, бо колишні жителі Прип’яті не забувають тих , кого вже немає на цьому світі.
Тільки 9 травня нинішнього року на цвинтарях у Прип’яті, Чорнобилі та навколишніх селах побувало понад 9 тисяч колишніх мешканців теперішньої Чорнобильської зони.
Пам'ять про рідних і друзів – це те, що тримає людину у вертикальному стані.
