Шістнадцять травмованих, пошматовані та спалені червоні прапори, димові шашки, перекритий рух транспорту, поранення з травматичного пістолета, заява про відставку губернатора Львівщини та обіцянка ВО «Свобода» ініціювати відставку міського голови — такі наслідки відзначення Дня Перемоги у Львові.
9 травня починалося неспокійно — львів’яни телефонували одне одному, просили не їхати до центру: «Можливі провокації». І це виглядало дико на тлі того, що два попередні дні городяни масово святкували 755-у річницю Львова — в центрі міста, в парках і скверах не було де яблуку впасти: люди приходили сім’ями — з дітьми, сміялися, співали і танцювали...
А провокацій у День Перемоги справді очікували, бо, попри рішення Львівського окружного адміністративного суду щодо заборони проведення в місті масових акцій для громадських та політичних організацій 9 травня, представники «Родины» та «Русского единства» приїхали-таки до Львова.
Перші заворушення розпочалися біля Марсового поля, підхід до якого міліція перегородила турнікетами, не даючи можливості покласти квіти. Отже, люди були змушені перекидати квіти через «паркан».
Ветеранів і гостей з Криму та Одеси перевозили мікроавтобусами. Основні події відбулися на Пагорбі слави, де, незважаючи на заборону обласної та міської рад, був розгорнутий величезний червоний прапор. Представники ВО «Свобода» скандували «Ганьба!»: у Львові відзначають «неукраїнське свято». Молоді протестувальники в масках перекривали автобусам рух, а потім почали бити по склу, плювали у вікна. Беркутівці намагалися «заспокоїти» нападників. Ті чинили опір...
Зафіксовані випадки зривання з одягу георгіївських стрічок та ювілейних медалей, побиття голови обласної організації Антифашистського комітету, члена КПУ Олександра Калинюка, поранення з травматичного пістолета помічника депутата Львівської міськради Олега Ковпака... Згодом кілька молодиків палили перед входом у Львівську міську раду червоні прапори, скандуючи: «Слава Україні! Героям слава!». Депутат Львівської обласної ради Ірина Сех заявила журналістам, що ВО «Свобода» не допустить 10 травня на роботу голову ЛОДА.
Губернатора на роботу допустили-таки, але ненадовго, бо вже о 9-й ранку у ЗМІ з’явилася інформація про те, що голова ЛОДА після нетривалої розмови з представниками «Свободи» написав заяву про відставку, що підтвердила керівник прес-служби Львівської обладміністрації Роксолана Шейко. Відомо також, що ВО «Свобода» скликає позачергову сесію облради, бо хоче назвати винних у подіях 9 травня. Планується, що 12 травня депутати заслухають усіх відповідальних осіб через невиконання рішення суду щодо заборони масових акцій у Львові. На порядку денному стоятиме також питання про відставку голови ЛОДА. Говорять «свободівці» й про ймовірну відставку міського голови Львова.
КОМЕНТАРI
Львів: «сутичка маргіналів»
Андрій САДОВИЙ, міський голова Львова:
— Я тримаю в руках постанову суду, де чорним по білому написано: «Заборонити 9 травня проведення зборів, мітингів, походів чи інших зібрань, окрім тих заходів, які передбачені розпорядженням Львівського міського голови та голови ЛОДА». Тож чому 9 травня представники російських фашистів розгорнули прапор на Пагорбі слави? На мою думку, у Львові відбувся злочин. Як мали реагувати львів’яни на червоний прапор? Адекватно. Чому ж немає адекватної реакції правоохоронних органів? Це велике запитання. Ми три дні святкували День Львова — гарно святкували. То чому оцю велику бочку меду має зіпсувати одна ложка дьогтю? Що, не можна було зупинити провокаторів? Чому вони під’їхали на Пагорб слави на автобусах? Чому міліція била кийками львів’ян, а їх захищала? Це ж спеціально сплановані речі. Ми про це попереджали. На превеликий жаль, маємо сьогодні наслідки. А причини — рішення Верховної Ради про невизнання ОУН-УПА воюючою стороною, рішення ВРУ про червоний прапор — це є немудрі рішення, які не об’єднують, а роз’єднують Україну. Політики сидять собі в Києві й бавляться в забавки. Треба думати головою, а у нас чомусь думають про рейтинги і спеціально планують провокації.
Остап ДРОЗДОВ, автор і ведучий політичної програми «Прямим текстом» (телеканал ЗІК):
— Всі знали, що акції готуються з обох боків. Отже, можна «вітати» абсолютно всіх. Центральну владу — з тим, що вона дуже вдало і послідовно продовжує ліпити зі Львова образ своєрідного гетто, чи, як висловлюється Ярослав Грицак, резервацію, а я додаю до цього — ультрарадикальних бандерівців. Треба привітати наші львівські середовища, зокрема «Свободу», за те, що вони вміло і професійно виконують провокації й допомагають центральній владі. Особливі привітання, напевно, має прийняти міліція за те, що чи є вона, чи її немає, — результат один.
Втім, я хотів би дивитися на події у Львові не з позиції Львова і не з позиції Одеси чи Криму (бо провокатори були звідти), а з позиції України. У загальноукраїнському контексті й «Родина», й «Русское единство», й інші політичні та громадські рухи, що приїхали 9 травня до Львова, — абсолютно маргінальні. Так само, з точки зору загальнонаціонального контексту, абсолютно маргінальною є «Свобода». І тому 9 травня у Львові відбулася сутичка маргіналів, яка не має відношення до пересічних громадян, розумних людей.
А нам є діло до того, що здійснюється дуже серйозна технологія з відрізання Галичини від загальноукраїнського процесу, і робиться це руками самих галичан. День Перемоги показав одну досить серйозну річ, яку треба переосмислювати: у Львові діє доволі згуртоване, структуроване середовище неофашистів, які мають свого неформального лідера, і тим лідером є людина, котра посіла на виборах мера Львова третє місце і має у цьому середовищі кличку Нахтігаль (йдеться про члена ВО «Свобода» Юрія Михальчишина. — Т.К.). Це середовище є досить агресивне.
Я взагалі не розумію, як таке європейське місто, як Львів, котре хоче приймати Євро-2012, може демонструвати свою нетерпимість до будь-чого іншого, в тім числі — ідеологічного. Мені здається, що день 9 Травня поставив кожну нормальну (підкреслюю — нормальну) людину перед вибором: або треба займати розумну позицію (тобто співжити з пам’яттю і про повстанців, і про росіян, і про євреїв, і про поляків, і всі ті пам’яті мають бути належно поціновані у багатокультурному місті), або бути екстремістом. А Львів у контексті подій, що відбулися, поводить себе як безсилий і безкарний маргінал, тому всі проблеми — попереду.
Якщо мене запитати, як можуть співіснувати ці два протилежні крила, то я маю відповідь на це питання. На жаль, львів’яни не хочуть мене чути. Хай тоді послухають Мариновича, Грицака, Андруховича, Шкляра! (Цих людей на Львівщині дуже шанують, але також не слухають.) Відповідь звучить просто: ці дві України, які є носіями різних культур, різних історичних традицій і ментальних налаштувань (умовно — України пострадянської, червоної, й України синьо-жовтої), можуть існувати в одній країні тільки тоді, коли домовляться між собою про ненапад. У який спосіб це робити? Має бути домовленість на рівні еліт про розуміння ментально-культурних кордонів, де кожен регіон буде святкувати і сумувати, радіти і оплакувати згідно зі своєю традицією. Цей принцип пошанування чужої, іншої традиції був порушений 9 травня у Львові червоною Україною.
Щодо відставки губернатора Цимбалюка, то мені видається, що його зараз очікує посада у Міністерстві внутрішніх справ — заступника міністра.
Ігор ГУЛИК, політичний експерт:
— Як на мене, те, що трапилося у Львові 9 травня, — закономірний наслідок послідовної політики локалізації спротиву нинішньому режиму на заході України. У Києві, де «Свобода», УНА-УНСО та інші почали домінувати у розмаїтого роду протестних акціях, була «тишь да гладь», лубочна картинка для Президента та сусідньої держави. А ось у Львові, цьому, за визначенням шувалових та іже з ними, «бандерштадті», прорвало. Причому очікувано, ретельно сплановано. За кілька днів до сутичок серед інформаційних стрічок регіональних ЗМІ промайнуло повідомлення, що УНА-УНСО братиме участь лише у львівських супротивних акціях...
Не менш важливим є й те, що радикалам з обох сторін активно підіграли силовики. Очільник обласної міліції взагалі виявився у відпустці, змусивши віддуватися за все підлеглих. (Який міністр, у передчутті зіткнень, дозволить головному міліціонерові області відпочивати?!)
Місцеві регіонали теж були зацікавлені в нагнітанні ситуації. Ясна річ, про людське око вони відхрещуються від дій комуністів, а тим паче — «Русского единства» і «Родины». Але перша реакція ЛОО Партії регіонів містить доволі прозорі натяки на роль чинного губернатора Цимбалюка. Мовляв, не впорався, бо навіть за часів Ющенка у Львові День Перемоги відзначали тихо-мирно. Як наслідок — заява про відставку. На мою думку, тут відіграв роль не стільки тиск «Свободи», як усвідомлення Михайлом Михайловичем, що його здали свої ж...
Чого чекати? Подальшого процесу маргіналізації Львова, перетворення його у своєрідну резервацію, за якої усі меседжі місцевих інтелектуалів, усі спроби впливу на процеси в країні легко буде окарикатурити, зігнорувати як меншовартісні, несуттєві, ба навіть шкідливі. У принципі — сценарій розписаний давно, і зводиться він до зовні дуже ліберальної фрази Януковича про те, що «кожен може визнавати своїх героїв, ходити до своєї церкви». Сценарій за давнім рецептом «поділяй і владарюй». Насправді ж така ізоляція Львова та Галичини не вирішить проблем країни, оскільки рано чи пізно і радикали, і ліберали, і, зрештою, прихильники Партії регіонів на сході та півдні зійдуться на думці, що їх дурять, банально розводять для того, аби зручніше було брати від влади все, що заманеться.
Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології
— Те, що сталося у Львові, цілком закономірно. Радикалізація Західної України була природним наслідком перемоги Віктора Януковича. Тим більше, що частково це було спровоковано законом, який дозволяє використовувати червоний прапор. А червоний прапор для заходу України це, як червона ганчірка для бика на кориді. Але гадаю, що якихось далекосяжних наслідків цей конфлікт не матиме.
«Свобода» висловлює думку своїх виборців. У них своя ідеологія. З цим нічого не поробиш. З цим просто потрібно рахуватися. І давати шанс реалізуватися більш помірним політичним силам. В Україні має бути дуже продумана політика з врахуванням її диференціальної неоднорідності.
А що стосується львівського глави облдержадміністрації, який подав у відставку, то це, безперечно, «стрілочник». Йому, я гадаю, було не дуже затишно в тому кріслі. Йому краще було б сидіти десь східніше. Я гадаю, він перехрестився і з великим полегшенням написав заяву, щоб його перевели на схід або в центр України, а ще краще до Києва, де йому не потрібно буде постійно конфліктувати з націоналістами.
Ігор ТОДОРОВ, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького національного університету, доктор історичних наук:
— Розумні люди по всій Україні мають розуміти, що тут ідеться про банальну провокацію. Події у Львові, створені з одного боку владою, а з іншого — ВО «Свобода», ще раз доводять, що ці дві політичні сили працюють у одному напрямку. Події 2003 року в Донецьку (31 жовтня — 1 листопада 2003 під час приїзду в Донецьк тоді кандидата в президенти Віктора Ющенка відбувалися масові провокації. — Ред.), глобальне розмежування в країні під час виборчої кампанії 2004-го і, до речі, намагання розколоти суспільство під час наступних парламентських кампаній — все це свідчить, що, на жаль, в цілому суспільство, не маючи достатнього рівня політичної культури, нічому не вчиться. Таким чином сьогоднішня ситуація знову отримує розголос і відповідну реакцію з боку пересічних громадян в залежності від їхніх політичних поглядів. Можемо констатувати: провокації стали можливими, тому що в усіх, хто їх організовував, є впевненість, що суспільство не зробило висновки з попередніх подібних випадків. Хоча, хочеться вірити, що цей прикрий епізод не буде мати якихось далеких насідків.
Цілком природна реакція російських ЗМІ. Ще Винниченко казав, що російський демократ закінчується там, де починається українське питання. На жаль, сподіватися, що російські демократичні ЗМІ й політичні сили з розумінням поставляться до штучно створеної напруги в Україні, підстав немає.
P. S. У російському МЗС назвали те, що сталося, грубим порушенням прав людини і висунули вимогу знайти і покарати винуватців, повідомив echomsk.ru. На це, до речі, сподіваються і в Україні. Що відповідальність понесуть усі автори й виконавці провокації.
