Платити податки чи ні? Останнім часом це питання собі ставить чи не кожен українець. Особливо актуальним воно стало після прийняття Податкового кодексу і супровідного до нього податкового Майдану.
От і вчора на зустрічі дискусійного клубу Львівської бізнес-школи та Українського католицького університету «Бізнес Кредо» з Мирославом Мариновичем тема податків і їх сплати звучала досить гостро. Та відповідь пана Мариновича на доволі провокативне запитання Андрія Шевченка, який, власне, модерував зустріч, про те, чи треба платити податки, якщо ти знаєш, що ці гроші будуть використані зовсім не на те, на що б мали, була досить простою і очевидною, як для громадянина цивілізованої правової держави.
«Я не можу погодитися з таким формулюванням думки, — сказав пан Маринович. — Утім, це і є якраз ілюстрацією того, на скільки ми не вміємо думати категоріями верховенства права. Ми розважаємо: чи треба платити податки, чи ні. Запитайте думки у будь-кого з тих народів, у чиїх державах встановлено верховенства права: німця, американця, француза... Вони заплатять податки, а потім через інститути громадянського суспільства будуть домагатися, щоб вона ці гроші використала правильно. Ось це є принцип відповідальної демократії».
В принципі елементи цього механізму, про який говорить Мирослав Маринович вже є в Україні. Є громадські організації, які проводять моніторинг бюджетів абсолютно різних рівнів: починаючи від місцевих і закінчуючи державним. Утім, такі думки, на зразок тих, які у формі про вокативного запитання озвучив Андрій Шевченко — сьогодні в головах чи не більшої половини українців. «День» разом з представником громадської організації, яка, власне, займається бюджетним моніторингом, аналітиком громадської організації Фундація «Відкрите суспільство» Олександром БАБАНІНИМ намагався знайти відповідь, чому українці не вимагають у влади звіту за використання їх коштів і, як підкреслив пан Маринович, ще й досі не вміють мислити категоріями верховенства права?
— Пане Олександре, ви сьогодні проводите круглий стіл присвячений результатам громадського моніторингу бюджету Києва-2010, його виконання та публічного звітування». Розкажуть коротко про основні результати цього моніторингу? Мету?
— На скільки мені відомо, це перший такий проект в рамках якого був проведений доволі грунтовний аналіз виконання бюджету міста Києва. Подібний, якщо я не помиляюсь, був реалізований лише в Тернопільській області.
Ми не використовували офіційні запити, бо зазвичай так практика зводиться у бюрократичну площину. Тому ми брали інформацію з відкритих джерел, веб-сайту та зустрічей з журналістами.
Основними результатами нашого проекту є розробка практичних рекомендацій з моніторингу місцевих бюджетів на базі бюджету міста Києва.
Зрозуміло, що резюме проекту невтішне, адже Бюджет міста Києва у 2010 році не було виконано по доходній частині більш як на 25%, а відповідно, невиконаною вийшла й витратна частина. Якщо ж порівняти фактичні надходження із запланованими, то до місцевого бюджету Києва надійшло на 4,4 мільярда гривень менше, аніж було заплановано. Неефективне прогнозування, на це варто звернути увагу фахівцям як головного фінансового управління міста Києва, так і фахівцям центрального апарату Мінфіну. Оскільки ось уже протягом 4 років ми спостерігаємо хронічне невиконання бюджету. Таке враження, що приймаються нереальні цифри, а тому бюджет і не виконується. Адже якщо глянути статистику невиконання бюджету за останні 4 роки, то Київ недоотримав 15,6 мільярда запланованих доходів. Тобто фактично втрачено ще один міський бюджет, і чесно-кажучи ніхто за це не поніс відповідальності.
У цілому бюджетний процес міста Києва характеризується трьома характеристиками: по-перше асиметричність інформації (3 тисячі чиновників і наближений до них бізнес володіє абсолютно усією інформацією щодо наповнення та джерел використання бюджету, а 3 мільйонна місцева громада має доступ лише до відкритої інформації, але вона завуальована у формі інших видатків, інших надходжень і так далі); непрозорість, не підзвітність (згідно з Бюджетним кодексом, КМДА повинні були до 20 березня року, що йде наступним за звітним. Цього, станом на сьогодні, ще й досі не було зроблено); немає реальної відповідальності (влада не почуває себе відповідальною за порушення).
— В чому практичність звіту вашого проекту? Чи бачите реальні перспективи, щодо притягнення до відповідальності винних у згаданих вами порушеннях завдяки результатам вашого моніторингу?
— Ми не можемо перебирати на себе роль органів, які повинні цим займатись. Їх у нас понад 20 органів, які повинні стежити за дотриманням законодавства. Ми інформуємо громадськість.
— Ви зауважили, що подібних з вашим проектів в Україні насправді реалізується ще досить мало. І причиною цьому — низька активність місцевої громади. Як ви гадаєте, чому? Можливо, люди не вірять в такі моніторинги?
— Наша влада чудово навчилася пристосовуватися до вимог міжнародних структур. В бюджеті можна знайти програму розвитку громадянського суспільства, місцевого самоврядування. У 2009 році на них було витрачено 5 мільйонів гривень, проте міська влада не вважала за потрібне інформувати громаду про якість використання цих коштів, не було підготовлено звичайного посібника про те, як готується бюджет, куди йдуть кошти...
— Цікаво почути вашу думку: як ви вважаєте, чи треба платити податки, коли ти знаєш наперед, що ці гроші будуть використані не прозоро?
— Платити податки слід сплачувати. Це наш обов’язок. Таким чином, ми демонструємо лояльність нашій державі. Але громада повинна бути активнішою у здобутті інформації, щодо використання цих коштів. Адже зокрема у Києві нас, платників податків — 3 мільйони, а чиновників — 3 тисячі.
