Не часто, а точніше, можливо, й жодного разу з часів Другої світової війни так добре не відзивалися в пресі про японців. Навіть газети Південної Кореї були сповнені хвалебних слів про самодисципліну пересічних японців за скрутних обставин. І це виходило від корейців, які не є великими шанувальниками Японії, що доволі важливо.
Проте коли йдеться про японських представників влади, справа набуває дещо іншого відтінку. Було багато скарг від іноземних спостерігачів, рятувальних команд, репортерів і представників уряду з приводу ясності, не кажучи вже про достовірність офіційних японських заяв щодо різних бід, які сталися після сильного землетрусу, що обрушився на північний схід Японії 11 березня. З’явилися серйозні проблеми, які обходили стороною, умисне приховували або применшували.
Що ще гірше — мало людей розуміли, хто в чому винен. Інколи видавалося, ніби сам японський уряд тримали в невіданні представники Токійської електроенергетичної компанії (TEPCO), що володіє атомними електростанціями, з яких радіація проникає в землю, море і повітря. Прем’єр-міністр Наото Кан був вимушений запитати у представників TEPCO: «Що все ж таки у вас відбувається?» Якщо Кан не знав, як міг знати про це хто-небудь ще? Насправді японські могутні бюрократи, які, як видається, знали, що роблять, виявилися такими ж безпорадними, як і щойно обрані політики.
За межами Японії в багатьох місцях вірять, що в ній відбувається все по-іншому завдяки екзотичній культурі країни. Сприйняття не зовсім хибне. Важливим аспектом культури є використання мови. Часто висловлювання офіційних представників Японії нарочито незрозумілі, аби уникнути відповідальності, якщо справи підуть погано, — певною мірою універсальна риса тих, хто має владу. Але деякий зміст може втрачатися при перекладі. Коли офіційний представник влади в Японії каже, що прийме щось «для серйозного розгляду», це означає «ні». Це не завжди розуміють належним чином.
Проте в разі офіційної відповіді Японії з приводу лих, пов’язаних із землетрусом і цунамі, культурна екзотика не є достатнім поясненням. Фактично самі японці були так само критичні, як і будь-який іноземець, стосовно очевидної безпорадності своїх політиків та ухилянь і незрозумілих висловлювань офіційних представників TEPCO.
Деякі люди навіть залишають відносно безпечний Токіо, втративши довіру до уряду і TEPCO, в історії якої вже є випадки приховування небезпечних витоків на своїх ядерних станціях. У розслідуванні 2002 року йдеться про те, що TEPCO надала помилкові дані уряду, замовчувала про аварії та буквально приховала тріщини.
Занепад народної довіри до японського чиновництва був би хвилюючим, якби він призвів до невдачі демократії. Але він, можливо, також приведе до необхідних змін. Навіть якщо урядова система має деякі традиційні компоненти, проблеми Японії системні, а не культурні.
Японський уряд був завжди патерналістським, і порядок підлеглості в ньому завжди був складним і незрозумілим. Під час війни імператор був всемогутнім теоретично, але відносно безпорадним фактично. Але там також ніколи не було й диктатора. Рішення з’являлися після незрозумілих переговорів і як наслідок прихованого суперництва між бюрократами, імператорськими придворними, політиками та воєначальниками, рішення часто протискуватись тим чи іншим чином із застосуванням внутрішнього і зовнішнього тиску, інколи жорстокого.
Післявоєнний порядок, хоч уже й не войовничий, був так само незрозумілим, з бюрократами, які діяли в ролі ляльководів для не досить профінансованих і погано поінформованих політиків, політиків, які керували регіональною діяльністю з розподілу «казенного пирога» разом із великим бізнесом. Той, у свою чергу, працював у таємній змові з бюрократами. Доки Японія намагалася наздогнати Захід, а урядові та промислові ресурси були сконцентровані на економічному зростанні, система працювала доволі добре.
Насправді вона була предметом заздрості багатьох представників західної цивілізації, яким неабияк набридли своєкорисливі лобісти, надокучливі профспілки і політики, які сунуть свій ніс не у свої справи. Такі представники західної цивілізації зараз часто зачаровані китайською патерналістською — і такою темною і незбагненною — політичною системою.
Але це була саме та система, яка продукувала проблеми, що тепер асоціюються із TEPCO. Згуртована кліка бюрократів і керівників корпорацій дала гарантію того, що діяльність електростанції загального призначення, важлива для економічного зростання, ніколи не буде обмежена суворими законами або політичним контролем. Зручні відносини між офіційними особами уряду та світом корпорацій — і не лише у випадку з TEPCO — мають своє відображення в тому, що велика кількість бюрократів, які пішли на пенсію, отримала робочі місця в компаніях, діяльність яких вони, напевно, регулювали.
Багато японців знають про ці проблеми, тому вони голосували за демократичну партію Кана (ДПЯ) 2009 року, зруйнувавши уявну політичну монополію консервативних ліберальних демократів, що тривала півстоліття. Однією з формульованих урядом ДПЯ цілей було збільшення прозорості політичної системи: велика відкритість влади — для бюрократів, велика відповідальність — для обраних політиків.
Таким чином, наслідки землетрусу є потенційним вододілом. Якщо в усьому, що відбувається не так, звинувачувати відносно недосвідчений уряд Японії, люди, можливо, побажають відступити назад до старого смутного патерналізму. Якщо, з іншого боку, досить багато людей усвідомлює, що старі способи є проблемою, а не вирішенням, демократичні реформи зможуть мати шанс на успіх після певних зусиль.
Це пролило би промінь світла на морок, яким оповита Японія сьогодні.
Ян БУРУМА — письменник, автор книжок «Японське дзеркало», «Винаходячи Японію», «Розплата за провину: пам’ять про війну в Німеччині та Японії» та інших.
