В останні десятиріччя увагу вчених, політиків, працівників засобів інформації, а з їхньої подачі й так званих пересічних громадян все більше привертає проблема глобальних змін клімату. Зважаючи на природні катаклізми першого десятиріччя ХХІ століття, особливо — недавньої трагедії у Японії, тема стає все актуальнішою. Нерідко погляди вчених на причини природних катаклізмів не збігаються, протирічать один одному. Але в будь якому разі вони заслуговують на увагу. Про глобальне потепління ми розмовляємо з доктором географічних наук, професором Національного університету водного господарства та природокористування (м. Рівне) Маркіяном БУДЗОМ.
— Маркіяне Дмитровичу, насамперед поговорімо про причини глобального потепління. На думку вчених, це все-таки наслідок людської діяльності, нашого надто активного втручання в природу, коли ми не чекали від неї «милості», а брали самі, що могли?
— Причину такого потепління, як, до речі, взагалі коливання кліматичних умов у часі, встановив ще 1896 року шведський вчений Сванте Арреніус. На його думку, коливання кліматичних умов зумовлені коливанням в атмосфері так званих парникових газів — вмісту вуглекислого газу і метану, які поглинають інфрачервоне випромінювання і розігрівають атмосферу. Висновки Арреніуса не викликають сумніву у вчених. Проте досить суперечливим залишається те, якими є основні джерела надходження цих газів. Більшість експертів з клімату та й громадський загал під упливом засобів масової інформації вважають, що вуглекислий газ надходить в атмосферу внаслідок спалювання природного палива та іншої людської діяльності.
Але є й інші думки .Так, відомий фахівець з глобальних проблем клімату російський географ Будико, підтримуючи парникову теорію, вважає, що основний об’єм парникових газів надходить через розломи в земній корі та залежить від ритму тектонічної діяльності Землі. Цієї ж думки дотримуються й більшість геологів, які вважають, що парникові гази виділяються через рифтові зони та серединно-океанічні хребти.
Іншим важливим джерелом надходження вуглекислого газу в атмосферу є дихання органотрофних мікроорганізмів ѓрунтів, які в кілька разів (приблизно шість-вісім) перевищують антропогенну емісію цього газу. Остаточно вирішити цю проблему наразі, гадаю, неможливо через відсутність конкретних даних про баланс вуглекислого газу в сферах Землі. Про природні причини коливання в атмосфері парникових газів говорить й існування кліматичних ритмів у минулому, зокрема в голоцені (останні 12—14 тисяч років), у так званий доіндустріальний період, коли мали місце часті і відносно тривалі потепління.
За допомогою ізотопних методів дослідження температурного режиму у північній півкулі встановили, що п’ять-шість тисяч років тому вже мало місце потепління середньорічної температури на 0,5—1,5 градуса. Після невеликого похолодання 5—4,5 тисячі років тому відбулося тривале незначне потепління. Далі періоди чергуються. У IX-—XIII століттях — знову потепління, що увійшло в географічну літературу під назвою «атлантичний оптимум». Цікавіше, що з XIII століття встановлюється тривале і значне похолодання — так званий малий льодовиковий період. За свідченнями літописців, тоді замерзали Темза і Сена, в Голландії — всі канали, а сніг випадав навіть на півдні Італії.У Гренландії, назва якої перекладається як «зелена земля», унаслідок наступу льодовиків люди були змушені залишити частину поселень. Яскравою ілюстрацію до цього є полотна видатних фламандських художників того періоду, де можна побачити зимові сценки, коли міщани катаються на ковзанах по замерзлому ставку, рибаки вантажать рибу в сани, мисливці йдуть сніжною рівниною. Нічого подібного в нинішній Голландії вже не побачиш, адже температура січня тут плюс чотири.
Приблизно з середини минулого століття клімат знову став помітно змінюватися. Глобальне потепління охопило велику частину Землі, що особливо яскраво виявилося в північній півкулі.
— Деякі вчені стверджують, що знову з’явилися ознаки, які вказують на припинення потепління і навіть на початок глобально похолодання...
— Така думка теж має місце, і підтверджень цьому є достатньо. Ось деякі з них.
Американські географи фіксують зниження снігової лінії в Скелястих горах Північної Америки. Надзвичайно сильні морози спостерігалися в січні 2008 року в Центральній Азії. В результаті цього явища в Монголії загинуло понад два мільйони голів худоби, у Північному Китаї — понад один мільйон голів, багато худоби загинуло також у Бурятії.
У цей час вперше за сто років у Багдаді сніговий покрив встановився на тривалий час, морози вразили Туреччину, Болгарію, Грецію, Таджикистан, Мексику, сильні снігопади — Грузію, Туреччину, Ізраїль, Лівію. Небувалі морози на півночі США та в Канаді взимку 2008—2009 років на тривалий час вивели з ладу системи електро- та теплопостачання. Січень 2009 року відзначився абсолютним мінімумом (–36,6°С) у Німецьких Альпах. У той же час в африканській країні Марокко випав сніг. Зима 2009—2010 років була аномально холодною і для країн Центральної і Північної Азії, Європи, (зокрема й України), США. Згадайте сильні снігопади в Японії, Італії, Франції, найбільші за останні сто років снігопади в Москві та Петербурзі. Та й цьогорічна зима відзначилася дуже низькими температурами і сильними снігопадами на півдні США, у Франції, в Прибалтиці, Боснії...
— У той же час надзвичайно спекотними були літа минулих років, зокрема і в Україні, коли за прикладом південно-європейських країн у нас навіть запровадили сієсту — подовжену обідню перерву на час спеки.
— Згідно з метеорологічними даними, у липні в Поволжі температура сягає +39°С, +37°С — в Берліні, + 33°С — в лісостеповій зоні України. Температурні рекорди у Києві — +35, у Луганській області +41,3°С. Кліматичні аномалії, на мою думку, дають підстави стверджувати, що процес глобального потепління сповільнюється, а деякі кліматичні симптоми можна розглядати як такі, що вказують на початок періоду похолодання. У цьому сенсі певний інтерес мають історичні записки. Зокрема, згідно з літописом Іпатієвського монастиря, у ХІV—першій половині ХV століть (час, що якраз охоплює перехідний період від потепління до похолодання) спостерігалося багато екстремальних погодних катаклізмів: 25 років — посухи, 24 роки — катастрофічні повені. У літописі також описано багато буревіїв, серед іншого й пилових. Це вказує на те, що для перехідного періоду, який може тривати одне-два століття, характерне одночасне функціонування чинників, які зумовлюють і потепління, і похолодання, що супроводжується екстремальними погодними катаклізмами.
— Підтвердженням цього є минулий 2010 рік, протягом якого теж відбулося чимало неординарних погодних подій...
— І насамперед це величезна кількість повеней — в Іспанії, Албанії, Греції, Чорногорії, Бразилії, США, Росії, Мексиці, Туреччині, Болівії, Перу, Хорватії та інших країнах, також і в Україні, особливо на Закарпатті — річках Прут і Серет, Дунай і Дністер. Загалом 2010 року зафіксовано понад 60 великих повеней, з них три історичні (Європа, Австралія, на р. Том у Росії), шість — на території Україні, п’ять — на Балканському півострові, по чотири в Італії та Іспанії.
Часто спостерігаються й аномально високі суми атмосферних опадів, коли протягом однієї-двох діб випадає місячна норма, що значно погіршує екологічні умови. В межах міст вони викликають затоплення значних територій, паралізують рух міського транспорту, активізують розвиток таких геодинамічних процесів, як карст, зсуви, суфозія. В Україні найбільша небезпека виникнення цих процесів — насамперед у містах, розташованих у долині Дніпра, у першу чергу в Києві, Дніпропетровську, також у Чернівцях.
— Які ж завдання у зв’язку з цим постають перед науковцями?
— Нас чекають важкі, але дуже цікаві часи. Вже зараз, вважаю, потрібно розробляти заходи щодо мінімізації негативних наслідків екстремальних погодних умов. І в першу чергу мова йде про захист територій від затоплення і підтоплення, запобігання виникненню та розвитку руйнівних геодинамічних процесів, спровокованих екстремальними погодними умовами. Не менш важливим є розробка заходів щодо захисту та експлуатації інженерних споруд інфраструктури при аномальних умовах атмосферних опадів, ожеледі, буревіях; збереження, а можливо — й відновлення запасів підземних вод, які використовують для водопостачання при можливих тривалих засухах. Ці проблеми також можуть слугувати й темами досліджень студентів та молодих учених, що значною мірою допоможе зібрати матеріал, розібратися в ситуації і навіть прийняти необхідні рішення відповідно до ситуації.
