На українському ринку бути успішним телеканалом, радіостанцією, газетою чи журналом взагалі-то вельми непросто. Надто малі обсяги рекламної продукції, надто низька купівельна спроможність основної маси громадян (за офіційними даними Держкомстату, 12,5 мільйона українців — за межею бідності; на харчі й комунальні послуги витрачається понад 80% середньої заробітної платні, тоді як у країнах ЄС — в середньому 30%) — відтак цілком закономірно залежність ЗМІ від інвесторів, спонсорів чи «політичних дахів» надто велика. Проте навіть за цих обставин виникають і розвиваються успішні проекти, де дотримуються правил сучасної цивілізованої журналістики, даючи аудиторії об’єктивну інформацію — наскільки це можливо за дуже специфічних умов, що настали з часу приходу нового президента, та де пропонується стилістично виважений підхід до музичної продукції. Одним із таких успішних проектів була та, власне, і лишається FM-радіостанція «Мелодія».
Національна рада з питань телебачення і радіомовлення на засіданні 8 грудня 2010 року відмовила АТ «Онікс» (якому належить радіо «Мелодія») в продовженні строку дії ліцензії на мовлення. На думку цілого ряду експертів та діячів культури — відмовила безпідставно, викидаючи з ефіру радіостанцію, яка там працювала майже 10 років; проте у Нацраді вважають інакше. Конфлікт виник ще 2009 року на підставі розбіжностей в оцінці розміру і способу оплати ліцензійного збору. АТ «Онікс» звернулося до суду, в Нацраді на це образилися, мовляв, не залагодили справу по-свійськи, і пішло-поїхало... Проте невдовзі стало зрозуміло, що справа не просто у проблемі сплаті збору у розмірі 4,3 млн. гривень, а в тому, що комусь дуже потрібні частоти радіостанції у регіонах. Через це були виставлені на конкурс 15 частот, на яких діяла «Мелодія» у Києві, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Луганську, Львові, Одесі, Сімферополі, Полтаві, Миколаєві, Херсоні, Запоріжжі, Мелітополі (Запорізька область), Волновасі і Червоноармійську (Донецька область). Як бачимо, йшлося справді про всеукраїнську мережу. Натомість, 16 березня головним переможцем конкурсів на радіочастоти став нікому не відомий «Новий обрій» (концепція «Супер-радіо»), який виграв усі 55 частот, на які подавав заявки. Саме «Новому обрію» дісталися 12 частот з колишньої мережі радіо «Мелодія». Тепер новий гравець вийде на ринок у всіх 24 обласних центрах і в столиці автономного Криму, а також ще в 30 містах.
При цьому єдиним політичним виміром у діяльності принципово аполітичної «Мелодії», яка транслює в основному вільну від ідеологічної наповненості якісну естрадну музику радянського періоду, — це майже повна відсутність там так званого «шансону». Під цією назвою в Україні та Росії фігурують кримінально-блатні пісні, які романтизують злодійський світ. Звісна річ, майже весь репертуар «Мелодії» — російськомовний, проте то справді російська мова, а не «мова блатняка і попси», як влучно охарактеризували любий певним колам нинішньої правлячої верхівки сленг свого часу українські письменники. Звичайно, ще невідомо, які принципи наповнення ефіру сповідуватиме «Новий обрій», але ми всі небезпідставно звикли чекати на найгірше...
Можливо, саме аполітичний статус «Мелодії» й об’єднав у виступі на її підтримку таких дуже різних діячів культури, як Борис Олійник та Богдан Бенюк, Ніна Матвієнко та Ян Табачник, група «Гайдамаки» та Ассія Ахат. Але, схоже, навіть якісна естрадна музика радянського періоду в сьогоднішній Україні комусь дуже заважає, і цей таємничий хтось зовсім не є прихильником світової класики чи національної музичної культури... Фактично йдеться про ще один різновид цензури, який не дозволяє споживачам мас-медіа отримати те, що їм потрібне.
Загалом же ЗМІ, які підтримують владу, процвітають, хай навіть і не виглядають економічно успішними, а справді успішні проекти свідомо нищаться їхніми інвесторами, бо ж у разі, якщо інвестор виявить непокору, йому загрожує «законна» втрата активів (судова система та прокуратура сьогодні є філіалами президентської адміністрації); до розігрування «справи Ходорковського по-українськи» ще не дійшло, може, тому що олігархи України за своїми інтелектуальними та діловими якостями істотно поступаються цьому опальному російському підприємцеві. Проте так чи інакше тиск на мас-медіа сьогодні є фактом по всій країні; схоже, важелі цього будуть невдовзі вдосконалені (в тому числі й щодо доступу до ринку реклами), і більш-менш успішними економічно зможуть бути виключно ті ЗМІ, які будуть або суто розважальними, або показово лояльними. Ті ж, що матимуть своє обличчя (і свою позицію) будуть витіснятися на пси.
Та що у всьому тут, як на мене, найцікавіше — це те, що стосовно подій навколо радіо «Мелодія» відсутній належний резонанс в інших медіа, що можуть опинитися у схожій ситуації — чи то з волі інвесторів, що не хочуть конфліктувати з владою, чи то в силу привабливого для когось із нуворишів місця, яке вони займають в ефірі. Ні, звісно, якісь куці інформаційні замітки з’являються, але немає ані нормальної реакції журналістського корпусу, ані суспільної дискусії про те, як запобігти подібним явищам. Чи означає це, що колективи українських ЗМІ змирилися з правилами гри на медіа-ринку та з явними і неявними формами цензури?
