Партія регіонів мобілізує депутатів

За день до проведених у середу в Києві національних зборів депутатів-регіоналів у радах усіх рівнів у Дніпропетровську мітингували підприємці. Одне з їхніх гасел звучало так: «Геть Тігіпка з його реформами!» Питання: невже Україні не потрібні реформи? Мітингувальники на це запитання прямо не відповідали, але збирали для глави Партії регіонів і прем’єр-міністра України Миколи Азарова «знежирений соціальний пакет». До нього увійшли по кілограму пшеничної крупи, перловки, пшона, гороху, китайської гречки, «відмороженої картоплі», а також качан капусти, дві морквини, цигарки «Прима» й упаковка «Мезиму». Цим прем’єрові пропонували харчуватися впродовж цілого місяця.

Того ж таки дня стали відомі й результати опитування соціологічної групи «Рейтинг» (проведеного 4—14 березня серед 2000 респондентів від 18 років і старше методом особистого інтерв’ю). Дослідження зафіксували падіння підтримки Президента Віктора Януковича (з 32% у грудні минулого року до 26% у березні цього року) та Партії регіонів (з 30% до 26%). Опитування засвідчило, що з часу президентських виборів людина, котра уособлює владу в Україні, втратила до третини прибічників, або близько 10% рейтингу, а якщо порівнювати з піком його підтримки, зафіксованим у березні-червні 2010 року, — майже половину рейтингу.

Зрозуміло, що саме таке суспільне тло визначило ідеологію зборів депутатів від Партії регіонів. Їхнім негласним суперзавданням стала мобілізація понад 80 тисяч партійців, які працюють у радах усіх рівнів, на те, щоб «відіграти» рейтинг глави держави.

У зверненні раптово захворілого Президента, зачитаному головою його адміністрації Сергієм Льовочкіним, наголошувалося: «Наша спільна мета — будівництво країни соціального прогресу та процвітання, в якій буде забезпечено гідне життя для кожної людини. Вірю, що ця висока місія стане переможною національною ідеєю, здатною об’єднати суспільство, владні й суспільні інституції. У перехідний, надзвичайно складний період країні вкрай необхідна національна згода та взаєморозуміння». «Ми не можемо допустити, щоб євроінтеграційний розвиток держави, — суворішим голосом продовжував Льовочкін, — гальмувався політичними чварами та протистоянням».

Цю тему продовжив у своїй доповіді й нинішній лідер Партії регіонів, прем’єр-міністр Микола Азаров. «Ми не дозволимо лякати й обманювати людей», — звертався він до відсутніх у залі опонентів і саботажників, які раз у раз піднімають ціни. «Поступово у людей повернеться довіра до влади», — прогнозував прем’єр, визнавши таким чином, що сьогодні довіри або немає взагалі, або її дуже мало.

Що для повернення довіри мусять робити депутати-регіонали? Згідно з напученням Азарова, їм слід щодня спілкуватися з людьми, знати, чим вони живуть, як реагують на реформи, що їх проводить уряд. За словами прем’єра, «реформи не будуть результативними, якщо не супроводжуватимуться довірою...» Що тут скажеш, керівник уряду, як то кажуть, дивиться в корінь.

А як збираються втілювати в життя його вказівки депутати-партійці?

Іван ВОВК, депутат Волинської обласної ради (м. Камінь-Каширський):

— Нас люди обирали в депутати різних рівнів для того, щоб ми розв’язували й розв’язали проблеми, що виникають у даному регіоні. І в цьому завдання будь-якого депутата. Звісно, ми ці проблеми розв’язуємо. А щодо деяких непопулярних рішень центральної влади, знаєте, колись їх усе одно треба було приймати. Без них, як ви бачите, далі, як то кажуть, нікуди. До того ж, за п’ять попередніх років абсолютно жодних реформаторських рішень не було. Зараз це треба надолужувати. Це стосується, зокрема, реформування медицини, тієї ж пенсійної реформи, податкової системи. І завжди, коли такі рішення приймаються, вони вважаються непопулярними. Але все це робиться для того, щоб у майбутньому ми відчули поліпшення життя й позитивний результат для людей. І дійсно, треба відродити довіру наших людей до влади. А це й депутати, й уряд. Довіра громадян починається знизу і йде вгору: якщо люди, обрані депутатами, відстоюють інтереси виборців і справедливо ставляться до всіх, незалежно від партійних симпатій, то й довіра до центру зростає.

Олег КОСЕНКО, голова Смілянської районної ради (Черкаська область):

— Наша країна молода. А всі держави, що пройшли той етап становлення незалежності, на якому зараз знаходимося ми, переживали ще важчі реформи. Зате подивіться, де вони тепер і які вони тепер. Щоб люди це зрозуміли, ми працюємо в першу чергу з нашими депутатами, пояснюючи їм, як треба розмовляти з людьми. І вони знаходять переконливі аргументи. Йдеться про те, що Україна отримала великі кредити МВФ. Зокрема й новий уряд отримав один транш. Він уже дуже багато зробив для погашення тіла й обслуговування попередніх кредитів. Крім того, держава й уряд дотують Пенсійний фонд у розмірі понад 50 мільярдів гривень, і це неабияк впливає на життя людей. Наші громадяни начебто стали жити гірше — це неправильне припущення. Тому що в житті країни були часи, коли люди віддавали своє життя заради того, щоб перемогти, жили в землянках, годували вошей... І ми пояснюємо, що зараз не найгірші часи, що треба пережити цей період, щоб спочатку вийти, як то кажуть, на нулі в міжнародних кредитах, добитися, щоб почав як належить працювати Пенсійний фонд, провести реформи в медицині, в освіті, й через декілька років, як підкреслює Президент, з тринадцятого, чотирнадцятого на п’ятнадцятий рік, ми вийдемо на той рівень життя, якого досягли високорозвинені країни.

Володимир ПАЩЕНКО, перший заступник голови Миколаївської обласної ради:

— Довіра до влади в нашому регіоні стабільна — яка було, така й залишається. Тому що в нашій області довіра до майбутньої влади починалася ще 2004 року. І своїми голосами на виборах, своїми діями наше населення показало, що до нинішньої влади, до Партії регіонів, висока довіра — понад 70%. І те, що депутатський корпус — це в основному члени Партії регіонів або члени фракції цієї партії, в цьому теж довіра населення. А те, що ми у себе робимо, — це згідно з передвиборною програмою Президента та нашої партії, а також згідно з нашими місцевими програмами.

Петро ТАРАСЮК, депутат Хмельницької обласної ради:

— Далеко не всі реформи сприймаються в народі негативно. Люди, наприклад, добре розуміють: якщо сьогодні реформується охорона здоров’я, то це лише їм на користь. Ми знаємо, які великі гроші витрачаються на лікування. А на профілактику захворювань зовсім нічого не залишається. Ось уряд і хоче повернутися, наприклад, до профоглядів, вкомплектувати в кожному селі, як це було раніше, амбулаторії, де хворобу можна було б виявляти на ранніх стадіях завдяки профілактичним обстеженням. І взагалі, я не чув, щоб якісь реформи в світі проходили безболісно. Хтось їх усе одно мусить здійснювати. І наш Президент, незважаючи на те, що наступного року парламентські вибори, взяв на себе сміливість провести реформи. Так, можливо, сьогодні не всі вірять у реформи, не всі бачать, що вони ведуть до кращого. І тому ми на місцях прагнемо проводити круглі столи, доходити до кожного жителя нашої області й розповідати, чого в результаті ми хочемо досягти цими реформами. Це, наприклад, більша справедливість у пенсійному забезпеченні. Її можна забезпечити, але не одразу й не днями, але все-таки до кінця року люди побачать, що дійсно життя покращується.

Станіслав УС, депутат Дніпропетровської міськради, головний конструктор напрямку КБ «Південне», Герой соціалістичної праці, академік:

— Я працівник військово-промислового комплексу. І мене дуже непокоїть, що те озброєння, яке є в українській армії, вже виробило всі свої гарантійні терміни. Наші підприємства можуть і зобов’язані розробляти нові сучасні види озброєнь. Це всі розуміють, зокрема й у керівництві країни. Але розуміти мало. Треба ще мати у своєму розпорядженні ресурси, щоб профінансувати наші, в принципі, далеко не дешеві розробки. Уряд і Президент надають нам усі можливі знаки уваги. Ми весь час сподіваємося, що все обіцяне нам буде виконано. Тоді підприємства ВПК будуть завантажені роботою, й він збережеться, зможе виконувати завдання зі створення перспективного озброєння. Але для цього слід підняти економіку країни, щоб наповнювався держбюджет. А поки того, що нам виділяють із нього, не вистачає. Ви ж знаєте, тарифи на електроенергію, на бензин зростають, а це позначається на всій нашій економіці. Наш уряд і депутатський корпус, який теж влада, опинилися в ситуації, коли треба наполегливо шукати виходу. Урядова коаліція цілеспрямовано рухається в цьому напрямку, добиваючись того, щоб повернути фінансову забезпеченість країни на відповідний рівень. Але тут і народові доведеться трохи піднапружитися, та й паски затягнути. Отже, від народу теж дуже багато чого залежить. Зокрема те, як ми підтримаємо наш уряд, з якою довірою до нього будемо ставитися. В цьому мета наших сьогоднішніх зборів — забезпечити уряду довіру народу.

КОМЕНТАРI

Ігор ГУЛИК, політичний експерт, Львів:

— Довіра — це, знаєте, двосторонній рух. Якщо влада бажає повернути собі довіру народу, то вона, у першу чергу, сама має довіряти своєму народові. Якщо наші очільники твердо переконані, що народ (не електорат, а саме народ) справедливо, прозоро і чесно вручив їм владний мандат, то вони мали б вірити йому, а не підозрювати в якихось змовах, ухиленні від податків і взагалі — у намірах нашкодити країні.

Це по-перше. По-друге, владі слід, хоч як це важко, вийти із броньованих автівок і переконатися у тому, що світ насправді дещо інший, аніж виглядає через тоновані скла. Тобто спробувати дізнатися, чого ж насправді хоче той народ, який вони «змушують» довіряти собі. Гадаю, коли таке станеться, на нашу владу чекатиме багато приємних і не надто відкриттів.

І по-третє. Якщо влада відчуває потребу реформ (а така потреба справді перезріла), якщо береться за ці реформи, то бажано було б втямливо розповісти про свої наміри народові. Не загортати гіркі пілюлі в яскраві папірці, а чесно сказати: ось що ми хочемо робити, ось якими будуть наслідки цих наших дій, можливо, не надто втішними на початку, та все ж на виході ви матимете інше. Бо інакше, на мою думку, всі наміри змінити країну втонуть у пустопорожніх балачках, а влада. замість довіри, сформує у народу ставлення до себе як до пустобрехів.

А в принципі, довіру не повертають. Її здобувають. Здебільшого, упродовж тривалого часу і після титанічних зусиль.

Володимир ПРИТУЛА, керівник Комітету з моніторингу свободи преси в Криму:

— Довіра народу до влади — ключова політична категорія в умовах демократичних суспільств. Нинішня українська влада не є демократичною, а тому довіру народу вона і не розглядає як абсолютну цінність і як умову своєї роботи. Я залишаюсь песимістом стосовно нинішньої влади, бо, гадаю, довіру народу нинішня влада і не прагне здобути. На практиці минулих виборів було зрозуміло, що ця влада робить ставку на політичні технології, й довіру народу вона також розглядає як одну з політтехнологій, а тому намагається здобути тільки видимість довіри, тільки сурогат довіри, тільки довіру свого електорату, «опрацьованого» своїми однопартійцями. Очевидно, що з перших кроків після виборів нинішня влада зробила ставку на авторитарне управління, на тотальний адмінресурс, на тотальну централізацію і контроль за всім. Нинішня влада вважає ці механізми більш дієвими, ніж довіра народу, вона не вірить народові, а тому й не намагається, та й ніколи не зможе завоювати довіру народу до себе. І це незалежно від того, вдасться чи не вдасться нинішній владі підняти економіку, бо не економіка визначає любов народу, а дещо інші політичні та психологічні речі.

Теоретично довіра народу може бути завойована, якщо влада буде непомітна для громадян, якщо її рішення не будуть погіршувати становище народу. А сьогодні кожне рішення влади — це стрес для народу, це причина для багатолюдних протестів, хвилювань, це фактор погіршення становища народу, що суперечить Конституції, в якій сказано, що влада не має приймати рішень, які б погіршували становище народу. А в нас — щомісячне підвищення цін, податків, ускладнення законодавства, і все це робить становище народу гіршим, ніж до того. Хіба нинішня влада не розуміє, що такими кроками довіра народу не формується? Розуміє, але діє свідомо і поступально, не звертає потрібної уваги на прохання і протести народу. Тому наразі про якесь повернення довіри народу до цієї влади, вважаю, не йдеться ні в думках самого народу, ні в планах самої влади...

Віталій КІЧКІРУК, заступник голови секретаріату Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Фундація регіональних ініціатив», член правління Житомирського міського осередку:

— Повернути довіру народу влада може лише одним шляхом — має бути чесною перед собою й громадянами, відкритою. Люди, які при посадах, мають нести відповідальність за свої дії. Житомирська облдержадміністрація, наприклад, попросила облраду виділити 250 тис. грн. на придбання автомобіля для заступника голови ОДА, в той час, коли були більш нагальні потреби. Вони озвучувалися депутатами — зокрема, ремонт дахів у школах в районах. Є питання, чи потрібно таке авто, якщо в облдержадміністрацію повернули машину колишнього мера Житомира. Кажуть, що необхідно забезпечити безпеку заступника губернатора — а наш новий ZAZ Forza за 80 тис. грн. хіба не дасть необхідної безпеки? Думаю, що представникам влади треба йти до людей. Бо чиновники, які приходять до влади, стають далекими від народу. Поки вони в опозиції, знаходяться від громадян, образно кажучи, на відстані витягнутої руки — ставляться більш приязно, спілкуються частіше з ними, набагато публічніші. Але головне, повторюю, вони повинні бути чесними перед громадою.

Юрій ГРАБ, заступник голови правління Закарпатської обласної організації «Товариство добровольців Закарпаття — учасників війни»:

— Довіру народу можна повернути вирішенням декількох проблем. По-перше, це говорити людям тільки правду. Дуже часто чиновники найвищих рангів свідомо дають неправдиву інформацію, розуміючи, що люди і так розрізняють, де правда, а де брехня. Наприклад, Микола Азаров неодноразово наголошував, що важким буде лише 2011 рік, а уже наступний, 2012-й, стане нормальним. А на одному із міжнародних самітів він сказав, що Україна нормально заживе тільки через десять років. Пан Табачник також допускає у своїх виступах неправдиву інформацію, зокрема про скорочення шкіл. Обіцянками годують народ й інші представники влади. По-друге, вирішити проблему низького рівня життя народу шляхом підвищення зарплат і пенсій. До прикладу, вітчизняні вчителі отримують зарплати, у 20—30 разів менші, аніж учителі країн Євросоюзу. Незважаючи на те, що існують нормативно-правові документи, якими уряд зобов’язувався здійснювати доплату вчителям на 20%, до сьогодні це не виконується. Високий рівень інфляції та невиплата індексації зводять нанівець незначне підвищення населенню України зарплат і пенсій.

По-третє, не намагатися проблеми уряду перекласти на плечі людей. Зокрема, мова йде про скорочення, а у майбутньому й повну ліквідацію соціальних пільг, зокрема для ветеранів війни.

Повернути довіру народу можна тільки конкретними практичними діями уряду: значним зміцненням економіки, шляхом умілого реформування, а не проведенням експериментів у процесі реформування; збільшенням робочих місць і підтримки вітчизняного виробника; ліквідацією заборгованості перед МВФ і недопущенням подальших позик від міжнародних організацій.