У понеділок стало відомо, що Міністерство освіти настійливо рекомендує для поширення у школах журнал «Щедрик-Ведрик».
Все, здається, добре, проте одна стаття у журналі викликає сумніви у професійній та психологічній придатності як міністерства загалом, так і міністра зокрема. Лише кілька цитат:
«Існування галичанина зав’язане на селі і в нього відповідно селянське мислення — «на хлопський розум».
«По-друге, на ринку праці Галичини не існує таких професій, як рерайтер, PR-консультант, екзистенційний психотерапевт, бо де просте життя — там проста робота — шофер, будівельник, медсестра, продавець».
«Максимум, про що може мріяти галичанин з вищою освітою в рідному місті — це робота клерком в регіональній філії великої компанії або банку. Не буває галичан-космонавтів, конструкторів, олігархів і великих політиків».
У расизму багато облич, надзвичайно схожих у своїй огидності. Вище — один з таких проявів.
Львів’яни вже виступили з цілком виваженими і аргументованими запереченнями.
Біда, втім, у тому, що адекватні голоси у подібних ситуаціях всіляко намагаються заглушити крикливі радикали; головними захисниками України проголошують себе сили, нічим не кращі своїх начебто опонентів — таких само екстремістів.
І для перших, і для других демократія, права людини, громадянське суспільство — порожній звук.
І ті, і ті іншують співгромадян за ознаками територіальної та етнічної належності.
І перші, і другі з холопським захватом вірять у сильного вождя, якийсь зробить загальне щастя, як вони його розуміють.
І тим, і тим для існування потрібний ворог. Внутрішній, зовнішній — але постійний. У вороги ж вони записують всіх, хто виступає проти них або народився в недостатньо українській родині, або не в тій, якій треба, місцині, або розмовляє не тою мовою. Прикладів тут безліч. Не так давно один з провідників російсько-шовіністичної організації «Родіна», котра щодня присягає боротися з «нацизмом» (насправді з усім українським), не зморгнувши оком захищав справжніх нацистів, що влаштували погроми просто у центрі Москви. Наприкінці лютого ультраправі погромники прекрасно прислужилися владі, напавши на студентську демонстрацію протесту в Києві. Про латентних та явних борців за расову чистоту з «без п’яти хвилин парламентських» партій годі й казати.
А головне — вони, мов закохані, потребують одне одного. Просто жити одне без одного не можуть. Відморозки-шовіністи лякають виборця відморозками-расистами. Расисти лякають людей шовіністами. Те, що від цього Україна розривається навпіл, їх не обходить. Їм потрібні відсотки на виборах. Тобто влада і нічого більше, крім влади.
Найгірше те, що поки така публіка веде перші партії у розлагодженому оркестрі нашого суспільного життя, не бачити Україні ніякої Європи, ніякого процвітання, ніякої свободи.
Як там у класика: «Гірше ляха рідні діти»?
А ще у одного: «Чума на ваші два роди».
