В усіх країнах водогінно-каналізаційне господарство входить до числа стратегічних об’єктів. Але якщо в європейських містах припинення подачі води бодай на короткий час є надзвичайною подією, то у нас — це повсякденне явище в усіх регіонах. У Житомирі про необхідність масштабної модернізації всієї системи водопостачання і водовідведення, капітального ремонту мереж (все у комунальній власності) говорилося не один рік, проте місцеві очільники весь час заявляли, що коштів на це немає. З прийняттям у жовтні минулого року Закону «Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів з централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності», з’явилися надії, що з розвинених країн до нас в ці галузі поспішать високі технології. Тим більше, що там більшість подібних проблем давно і успішно вирішено, й відповідним компаніям необхідні нові ринки.
...Нещодавно на спеціальній нараді попередні розрахунки і плани щодо взяття в концесію комунального підприємства «Житомирводоканал» представило акціонерне товариство «Науково-дослідний інститут комунального водопостачання та очистки води», яке базується в Москві. Як зазначив директор представництва цієї компанії в Україні Віктор Скобліков, загальна сума необхідних інвестицій (аналіз проводився на основі даних житомирського підприємства) на модернізацію існуючого і впровадження нового обладнання оцінена приблизно у 287 млн. грн. Бажаний термін концесії, з його слів, не менш як 25 років (за законом, максимальний термін — 50 років), що дозволить спочатку окупити необхідні витрати, а потім і отримати прибуток. Щоправда, деякі базові показники, які фігурують у розрахунках прогнозуються як стабільні. Крім того, у посушливі роки постійно виникає проблема нестачі води у двох водосховищах на річці Тетереві (Відсічному та Денишівському), які забезпечують баланс подачі води на Житомир, і в черговий раз порушується питання про необхідність відводу до Тетерева частини стоку річки Случ. Плюс городяни все активніше споживають джерельну і бутильовану питну воду за рахунок зменшення потреби в тій, що тече з кранів. І взагалі про яку економічну обѓрунтованість тарифів на водопостачання і водовідведення можна говорити, коли показник втрати води у водогінних мережах у Житомирі оцінюється приблизно у 50%? Москвичі обіцяють довести цей показник до 30—35%. Про технології, які б можна було віднести до проривних, не йшлося. Щоправда, на запитання «Дня», чи не варто пошукати партнерів у країнах Євротовариства, начальник КП «Житомирводоканал» Леонід Башинський відповів, що їхні проекти дуже дорогі, проте запевнив, що будуть встановлювати обладнання і відомих європейських фірм. Скобліков посилався на досвід роботи москвичів у Росії, зокрема, в Южно-Сахалінську. Водночас про якісь вдалі проекти в містах ЄС не згадувалось. А щодо України плани масштабні — московське підприємство вже працює в Краматорську та Артемівську (це Донецька область), крім Житомира, веде перемовини ще в ряді українських міст, зокрема, Хмельницькому, в планах — охоплення населених пунктів нашої країни з населенням близько 3 млн. чоловік. Чому росіяни так зацікавились Україною? Що, в них у всіх містах вже повний «ажур» із водопостачанням і каналізацією і там впроваджено супертехнології? До того ж в Росії обертаються значно більші капітали. До речі, дехто з краматорських журналістів, зокрема, Аліна Фадєєва (там місцеве водоканалізаційне господарство віддавали в оренду, по суті, тій же російській компанії), висловлювались в тому дусі, що їхнє місто втрачає контроль над водогінними мережами і невідомо, чим це в підсумку обернеться, в тому числі для незалежності України.
Судячи з поведінки росіян (і не тільки їх), ситуація виглядає так, що справа на їхню користь ніби вже вирішена, і не в Житомирі, а в найвищих владних кабінетах столиці. Хоча, за законом, рішення про те, щоб віддати «Житомирводоканал» у концесію і кому (допускається конкурс з одним учасником?!), мають прийняти депутати міської ради, де у Партії регіонів, яку представляє чинний мер Володимир Дебой, немає стійкої більшості. Втім, на запитання автора, чи варто віддавати «кран» російській компанії, голова Житомирської облдержадміністрації Сергій Рижук відповів, що не вважає, що таким чином місто потрапить у якусь залежність, і презентація — то тільки «перша примірка не скроєного піджака».
У подібному дусі висловився і Дебой, який на недавній прес-конференції, присвяченій ста дням його перебування на посаді, зазначив «Дню», що відбулась лише презентація російської компанії, але жодних рішень поки що ніхто не приймав. І пообіцяв, що будуть вишукуватися найкращі технології.
Свій погляд на цю проблему має і «третій сектор» — зокрема, заступник голови секретаріату Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Фундація регіональних ініціатив» Віталій Кічкірук зауважив, що озвучена сума інвестицій у 287 млн. грн., необхідних «Житомирводоканалу», не така вже «непід’ємна» і що в місті є підприємства, які мають істотні можливості.
P.S. «День» звернувся до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України з проханням прокоментувати жвавий інтерес російського інвестора до вітчизняних водогонів, розповісти про інші приклади роботи іноземних інвесторів, зокрема з країн ЄС, у сфері концесії українських комунальних мереж і про попередження державою небезпеки втрати контролю над цими об’єктами стратегічного значення. Та, на жаль, на час виходу матеріалу в номер відповідь до редакції так і не надійшла.
