Під час державного візиту до США глави Китаю Ху Цзіньтао президент США Барак Обама натиснув на Ху щодо питань дотримання прав людини. Ймовірно, йому слід було б запитати більше про поширення демократії в Китаї, оскільки, він, мабуть, був здивований тим, що почув.
У вересні 2010 року Ху Цзіньтао виступив із промовою в Гонконгу, в якій він закликав до нового сприйняття китайської демократії. Він сказав: «Існує необхідність ... провести демократичні вибори відповідно до закону; ухвалювати рішення демократичним способом, управляти демократичним способом, а також здійснювати демократичний контроль; забезпечити право громадян на те, аби отримувати інформацію, вільно висловлювати свою думку і здійснювати контроль».
Його зауваження стосувалися й попередніх коментарів китайського прем’єра Веня Цзябао в Шеньчжені, прибережній зоні вільного підприємництва, з якої почалася економічна революція Китаю. Вень Цзябао зауважив, що політичні реформи, у тому числі можливості громадян критикувати й контролювати уряд, необхідні для підтримки вражаючого економічного зростання Китаю. Інакше, на його думку, економічні успіхи країни були б утрачені.
Зауваження Веня дозволяють передбачити, що Шеньчжень, який задав темп економічного розвитку Китаю, невдовзі може стати «спеціальною політичною зоною». Китайські експерти зазначали, що наступним кроком можуть стати прямі вибори керівників шести районів особливої економічної зони.
Більшість некитайців були б здивовані, дізнавшись, що в країні вже проходить більша кількість виборів, ніж у будь-якій іншій країні світу. Відповідно до основного закону сільських комітетів, у всіх із приблизно одного мільйона сіл Китаю — в яких проживають близько 600 млн. виборців — проводяться місцеві вибори кожні три роки.
Критики сміються, стверджуючи, що місцеві чиновники комуністичної партії маніпулюють цими виборами. Але, за даними дослідження Роберта Беневеріка, професора Університету Сассекса в Англії, сільські вибори ставали все конкурентнішими, зі збільшенням кількості незалежних кандидатів і ширшим використанням таємного голосування. Після виборів, що були насправді конкурентними, стверджують дослідники, були отримані докази позитивних змін.
Наприклад, у дослідженні, в якому проаналізували 40 сіл упродовж 16 років, економіст Яо Ян виявив, що введення виборів привело до збільшення витрат на комунальні послуги на 20%, при одночасному зниженні витрат на 18% на «адміністративні витрати» — на мові бюрократів корупції. Також Вень повідомив, що вибори в селах можуть перенести на наступний найвищий урядовий рівень — міські адміністрації — упродовж найближчих кількох років.
Скромні експерименти Китаю з виборами до місцевих органів були доповнені вправляннями в «дорадчій демократії». Вони набувають вигляду високотехнологічних засідань мерії. Китайські чиновники найняли професора Стенфордського університету Джеймса Фішкіна, аби отримати репрезентативну вибірку громадян Цегуо для скликання зборів за допомогою клавіатурних пристроїв голосування і кишенькових комп’ютерів, на якому слід було вирішити, як місто має витратити 6 млн.дол. із бюджету на громадські роботи. Приклад Цегуо був визнаний дуже успішним і повторений в інших районах Китаю.
Професор Ю Кепін, впливовий комуністичний чиновник та автор відомої книги під назвою «Демократія — це добре», як то кажуть, має певний вплив на главу КНР Ху. Професор Ю та інші просували демократію всередині самої Комуністичної партії. Конкурентні вибори на партійні посади нижчого рівня вже пройшли, і на них голосування на підтримку провінційних та національних партійних з’їздів відбувалося за виборчими списками, в яких було на 15-30% більше кандидатів, ніж посад.
Оскільки в Комуністичній партії налічується понад 73 млн. осіб, такий «демократичний авангард» має великий потенціал. Якщо внутрішні вибори набудуть широкого поширення, лінії ідеологічної розбіжності в елітних колах можуть отримати чіткіше вираження, що надалі може сприяти вимогам деякої представницької інституційної структури. Стрімкі зміни в Китаї вже призвели до битви ідей, зіставляючи прибережні райони і міста проти сільської місцевості та внутрішніх провінцій, а також багатих проти бідних.
Звичайно, у міру розвитку китайська демократія навряд чи копіюватиме західну модель. Інтелектуали, натхненні конфуціанством, такі як Цзян Цін, наприклад, висунули інноваційну пропозицію щодо трипалатної законодавчої влади. Законодавці в одній палаті будуть відібрані на основі заслуг і компетентності, а в інших — на основі виборів. Одна виборча палата має бути зарезервована лише для членів комуністичної партії, інша — для представників, вибраних простими китайцями.
На думку прихильників ідеї, така трипалатна законодавча влада краще б забезпечувала ухвалення політичних рішень освіченішими та передовішими представниками, таким чином уникаючи рангового популізму вибраних фракцій у західному стилі.
Цікаво спостерігати за тим, як Китай проводить певний інноваційний демократичний експеримент, що поєднує трипалатність із дорадчими демократичними методами, аби сформувати нове розділення влади, і таким чином новий тип політичної відповідальності.
1987 року згадувався вислів колишнього лідера Китаю Дена Сяопіна про те, що через 50 років у Китаї проводитимуться загальнонаціональні вибори. Демократична траєкторія Китаю не створює зайвого шуму, але вона може зумовити дострокове втілення обіцянки Дена.
Стівен ХІЛЛ — письменник. Його остання видана книга називається «Європейська обіцянка: чому європейський шлях — це краще, на що слід сподіватися в це небезпечне століття».
