Головним болем української влади був російський проект газопроводу «Південний потік». Без утоми Президент, прем’єр і наші чиновники від енергетики доводили, більше — самим собі, що немає необхідності витрачати величезні гроші на прокладання труби вздовж турецького побережжя, а навпаки, в набагато менших розмірах витратити їх на реконструкцію української ГТС. Тим часом із Москви постійно запевняли весь світ, що європейському проекту NABUCCO нічого не світить, оскільки для нього немає ресурсної бази. А ось у «Південного потоку» такої проблеми немає.
Днями виявилося, що майже нездійсненний за версією Москви проект NABUCCO отримав друге дихання. Втім, як випливає з інтерв’ю посла Угорщини в Україні Міхаля Баєра («День» №230, 15 грудня 2010 року), практично всі організаційні й фінансові питання реалізації NABUCCO вирішені. А пан Баєр знає, що каже. До призначення на дипломатичну посаду в нашій країні він працював послом з особливих доручень і відповідав в угорському МЗС за газопровід NABUCCO та енергобезпеку Угорщини.
Кілька днів тому відбувся візит голови Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу і комісара з енергетичних питань Гюнтера Еттінгера до Азербайджану й Туркменістану. У столицях цих країн із главами держав обговорювалися питання газових поставок для проекту NABUCCO. Судячи з усього, переговори в Баку пройшли досить успішно і завершилися підписанням двох важливих документів: спільної декларації «ЄС — Азербайджан: партнерство для модернізації», що підтримує політичні й економічні реформи в Азербайджані, та декларації про створення Південного коридору.
Другий документ — фактично політична підтримка проекту NABUCCO і будівництва транскаспійського газопроводу між Туркменістаном та Азербайджаном. Ця перемичка надасть можливість в осяжному майбутньому щорік отримувати з каспійського басейну понад 30 млрд. кубометрів газу.
Підписані документи стали своєрідною відповіддю Володимирові Путіну, який нещодавно заявив в іранській газеті Tehran Times: «Основна проблема NABUCCO — відсутність гарантованих обсягів сировини, що постачається, і джерел заповнення цієї системи. Росія нічого не постачатиме цим газопроводом, іранські родовища ще не досліджені, а азербайджанські обсяги сировини малі. Більше того, Азербайджан підписав контракт про постачання з Росією». Така заява російського прем’єра повністю суперечить тому, що сказав в інтерв’ю нашій газеті президент Азербайджану Ільхам Алієв («День» №195, 27 жовтня 2010 року). «Маю зауважити, що доведені запаси газу в Азербайджані становлять два трильйони кубометрів. А реальні, як ми їх називаємо, ґрунтуючись на прогнозах наших геологів, — близько п’яти трильйонів кубометрів. Ми можемо за короткий час наростити видобуток газу до 40 або навіть 50 млрд. кубометрів».
Те, що Азербайджан має газ для експорту, підтверджують і плани будівництва нового експортного газопроводу. Про це наприкінці минулого року заявив президент компанії BР Azerbaijan Рашид Джаваншир. Він запевняє, що новий газопровід буде потрібен для прокачування додаткових 16 млрд. кубометрів газу на рік за програмою проекту «Шах-Деніз-2». Його протяжність складе 400 км. При цьому він додав, що сумарний обсяг експорту газу в межах повномасштабного розроблення цього великого морського газоконденсатного родовища становитиме 24 млрд. кубометрів на рік.
До речі, цей газопровід буде призначений не лише для експорту власного газу Азербайджану, а й прокачування близько 40 млрд. кубометрів туркменського газу до Європи. Рішення Баку цілком зрозуміле, оскільки наявна інфраструктура Азербайджану не розрахована на прокачування настільки великих обсягів з огляду на зростання попиту на азербайджанський газ у Греції, Італії, Болгарії та інших країнах. Нещодавно Дамаск і Баку підписали остаточну угоду про технічні деталі закупівлі азербайджанського газу. Заступник міністра з питань нафти Сирії Гасан Зейнаб заявив, що вже наступного року його країна почне імпортувати з Азербайджану близько 3,5 млн. кубометрів газу на добу (1,3 млрд. кубометрів на рік). Гасан Зейнаб зазначає, що початок імпорту газу очікується з кінця 2011 року, після завершення будівництва трубопроводу між Сирією й Туреччиною, за допомогою якого здійснюватимуться поставки.
Якби ж то проблема була лише в газопроводі NABUCCO. Насправді йдеться про Південний енергетичний коридор. Він включає три проекти: газопровід NABUCCO (Азербайджан — Туреччина — Австрія), ТGI (Туреччина — Греція — Італія) і ТАР (Трансадріатичний газопровід). Отже, простежується стійка тенденція будівництва кількох газопроводів для постачань газу до Європи, і не слід зациклюватися на російському «Південному потоці».
Слід мати на увазі, що «Північний потік» буде введено в експлуатацію в найближчі кілька років, і завдяки цьому зменшиться потреба північної частини Європи в транзиті через Україну. NABUCCO транспортуватиме близько 30 млрд. кубометрів газу, і це приведе до реального зменшення прокачування російського газу через територію України. Чомусь усі впевнені, що після виходу з кризи використання газу в Європі збільшиться. Поки що така тенденція не спостерігається. Але слід мати на увазі, що й до кризи не всі газопроводи працювали на своїй проектній потужності. Через нашу територію прокачувалося 100—110 млрд. кубометрів газу, а реально можна було значно більше. Уже до 2015 року прокачування через Україну істотно зменшиться. Італія розраховує на постачання значних обсягів газу з Північної Африки, і частина цього газу теж надходитиме на європейський ринок. Поки що в досить великих обсягах добувається газ у Норвегії та Англії. Додамо до цього збільшення поставок зрідженого газу. Вже сьогодні можна прогнозувати надлишок пропозиції на такому консервативному й донедавна малорухливому ринку, як газовий. За таких умов деякі експерти передбачають падіння прокачування через українську територію до 5—10 млрд. кубометрів газу на рік. Скоріше за все, це перебільшення, але траєкторія руху попиту і пропозиції досить стійка. Отже, є над чим замислитись — у тому числі тим із наших олігархів, хто досі пов’язує свій добробут саме з газом.
Як каже англійське прислів’я, кожна хмара має срібне обрамлення. Прокладання, наприклад, NABUCCO несе в собі для України не лише негативні наслідки, а й досить позитивні. Інфраструктура цього газопроводу в Румунії пройде зовсім неподалік від нашого кордону. У нас є реальна можливість продумати питання, як і нам приєднатися до нього й тим самим досить просто диверсифікувати джерела нашого газопостачання. А якщо сподобимося, ще й зайнятися не розмовами про зріджений газ, а його реальним постачанням з будівництвом відповідної інфраструктури, що ще краще, та й ціни на блакитне паливо будуть стабільнішими. Чого всім дуже хотілось би.
Настав час відмовитися від стійких міфів, що їх ми й створюємо. Насамперед про унікальний транзитний характер нашої країни через її географічне розташування. Не торкатимемося всіх аспектів цього складного питання, зупинимося на тому, що розглядається, — газовому.
Деякі історики вважають, що однією з причин занепаду Київської Русі був зсув основних торговельних шляхів із басейнів річок Дніпра й Волги у напрямі Генуї, Венеції та частково Балканського півострова. Транзитний характер Київської держави зменшився до провінційних розмірів зі спричиненими наслідками. Звісно, не одним газовим транзитом жива Україна, але не можна не зважати на такий перебіг подій. І до цього слід бути готовим.
Крім суто економічних та фінансових наслідків будівництва низки газопроводів, будуть і геополітичні. Передусім, зі зменшенням частки Росії в енергопостачанні Європи відповідно зменшиться й її потенціал експансіонізму. У Києва може з’явитися велика свобода для маневру й певні можливості зменшити енергетичний зашморг. Важливо не пропустити і скористатися перспективами, що відкриваються, а це вимагає широкого панорамного погляду на світ та Україну. Чи зуміє наша влада перетворити можливий збиток від NABUCCO та інших обхідних газопроводів на позитивні можливості для країни? Дуже хотілося б...
