Читав я тут спогади Альберта Шпеєра (1905—1981), який був спочатку улюбленим архітектором фюрера (з біса талановитим), а потім змінив професію і став міністром озброєнь (вельми ефективним).
Мемуари ці широко відомі.
Найчастіше у нас цитують переказ розмови з Гітлером про Сталіна. Шпеєр пише, що Адольф відкликався про Йосифа з великою повагою, бачив у ньому споріднену душу і тому наказав добре поводитися з полоненим Яковом Джугашвілі.
Розмова відбувається в розпал запеклих битв на Східному фронті, і раптом фюрер, між іншим, каже, що подумує після перемоги залишити Сталіна правителем, тому що ця людина дуже добре уміє вправлятися з росіянами.
Несподіванка, звичайно, яскрава, що і говорити.
Примушує замислюватися. Але мене в книзі «золотого хлопчика», першого учня з усіх предметів, найбільш уразила не видова солідарність монстрів, а сам Шпеєр. Точніше, неймовірна тремтливість його відчуттів у ставленні до Гітлера.
Головний нерв книги — переживання через те, що кумир то погладить по шерстці і почухає за вухом, то раптом стукне капцем по носі.
Хоча ні, це не собача, а, скоріше, дуже жіноча, навіть дівоча прихильність.
У зв’язку із цим я почав думати, що всяка диктаторська влада визнає наявність лише одного самця-заплідника.
Тому у свиті володаря можуть вижити і вціліти лише ті соратники, хто поводиться як не чоловік. Вертикаль влади можлива (і взагалі помітна), лише коли вона оточена суцільними горизонталями. Всякий прояв чоловічої поведінки згубний для кар’єри, а інколи і для життя. Вітається і винагороджується добровільна самокастрація.
Не випадково у історичному Китаї, де існував найстародавніший, випробуваний часом інститут централізованої влади, кар’єру при дворі могли зробити лише євнухи.
А тепер погляньте, як виглядають перші особи Третього Рейху — буквально якесь шоу транссексуалів (прошу вибачення у справжніх транссексуалів).
В чоловічому шовінізмі теж прошу мене не звинувачувати.
Просто мені більше подобається, коли чоловіки поводяться по-чоловічому, а жінки по-жіночому; і чоловіки жіночого складу, так само як і жінки чоловічого складу, мені якось, скажімо, не близькі.
Особливо, якщо вони займають ключові пости в державі.
В наступному пості милуватимемося оточенням Сталіна, нашого вітчизняного Супер-Самця, що поодинці запліднив все стадо впродовж трьох десятиліть.
