Після успішних виступів оркестру петербурзького Маріїнського театру на чолі з його керівником, відомим у всьому світі диригентом Валерієм Гергієвим у Лондоні, безпосередньо перед гастрольною поїздкою до Парижа ту саму симфонічну програму, присвячену 150-річчю з дня народження Густава Малера, змогли оцінити кияни, у п’ятницю в переповненій Національній опері.
Останніми роками симфонії Малера часто виконують українські оркестри й диригенти. Можна пригадати, який великий успіх і громадський резонанс мав цикл із усіх симфоній композитора, підготовлений за ініціативою Володимира Сіренка і виконаний під його керівництвом Національним симфонічним оркестром України. Тим більше було цікаво почути інтерпретацію малерівської музики унікальним петербурзьким колективом, який здобув славу одного з кращих оркестрів світу.
За життя Густав Малер отримав визнання насамперед як видатний диригент. Його музика далеко не відразу знайшла шлях до слухачів і була справедливо оцінена критикою. Але сьогодні інтерес до неї постійно зростає.
Привертає до себе увагу й біографія композитора, сповнена драматизму, боротьби безкомпромісного музиканта з ремісничою рутиною за справді високе мистецтво, з несприятливими життєвими обставинами — за право займатися головною своєю справою, якою він вважав створення музики. Образ Малера, людини й художника, втілено в двох відомих фільмах: «Смерть у Венеції» італійського режисера Л. Вісконті та біографічному фільмі англійця К. Рассела «Малер». В обох стрічках важливе місце відведено звучанню музики композитора, підкреслюються її яскраво виявлені автобіографічні риси. Але маючи безумовні зв’язки із глибокими душевними драмами художника, що наділений особливим даром відчувати красу божого творіння і з болем переживати потворність світу, у своїх симфоніях Малер вибудовував велетенські концепції, що стосуються головних питань буття: смерті і безсмертя, віри і скепсису, контактів людини з природою і з Богом, сенсу людського життя. Кожна з його дев’яти симфоній подібна до багатотомного роману, і жодна не повторює іншу за характером, виконавчим складом, кількістю частин.
Симфонії Малера — це музика, написана великим диригентом, знавцем оркестру, що володів особливою магією, здатністю заражати своїми ідеями музикантів і вести мистецтво до нових обріїв. Одночасно він був геніальним драматургом, що осягнув закони й природу театру. В усіх оперних театрах — у Празі, Будапешті, Гамбурзі, Відні, де впродовж насиченого невтомною працею життя йому доводилося працювати, він здійснював революційний переворот, піднімав планку вимог і досягав неможливого. Валерій Гергієв схожий на Малера в двох аспектах своєї діяльності — організаторському і творчому. Очоливши найстаріший в Росії Маріїнський театр опери й балету, він виступив у ролі керівника й реформатора грандіозної театральної справи. Завдяки його енергії, волі, сміливості й цілеспрямованості театр швидко долав нові рубежі, оновлював репертуар, відкривав унікальні таланти, розширював власний простір у місті і став сьогодні не лише кращим у Росії, а й належить до найвідоміших оперних театрів Європи і світу. Але всі організаторські досягнення Гергієва не увінчалися б таким успіхом, якби сам він не був видатним диригентом, що однаково яскраво виявляє себе в оперних і балетних виставах і на концертній сцені. Напевно, тому настільки переконливі і своєрідні, настільки органічні й цілісні були його трактування таких у всьому контрастних малерівських симфоній, як 4-я і 5-я. Театральність мислення виявилася і в самій побудові такої програми в двох частинах, і в підході до музики композитора.
Валерій Гергієв гастролює в різних країнах, виступає з різними оркестрами в концертах і ставить оперні вистави в різних театрах. Але немає сумнівів, що повноти реалізації своїх задумів він досягає, коли партнером і слухняним інструментом в його руках опиняється власне його дитя. Оркестр Маріїнського театру виявився таким же героєм незабутнього київського вечора, як і музика Малера, як велике диригентське мистецтво маестро Гергієва. Вразив уже сам величезний його склад. Як злагоджений ансамбль зі своїм характером і забарвленням звучала кожна оркестрова група. Повнота, широта дихання і теплота тону струнних інструментів відтінялися яскравістю й блиском мідної групи, що зачаровує, рухливістю, чітким малюнком усіх звукових візерунків і збалансованістю тембрів дерев’яних духових. Ніде не перевищували заданого рівня динаміки ударні інструменти, свій неповторний тембровий нюанс вносили м’які звуки арфи. До цього потрібно додати чудову якість інструментів, на яких грали музиканти.
Симфонії Малера відрізняються багатством тембрової палітри. Їх сольні репліки окремих інструментів виступають як голоси театральних персонажів, а незвичайні темброві поєднання народжують асоціації з мальовничими картинами і жанровими сценами. В оркестрі такого високого рівня, як Маріїнський, працюють музиканти, що володіють майстерністю і яскравою індивідуальністю, багато хто з них має звання лауреатів міжнародних конкурсів. Тому настільки виразно й настільки довершено звучали всі оркестрові соло, а весь оркестр був подібний до єдиного ідеально збалансованого організму, який гнучко реагує на всі повороти малерівських музичних сюжетів.
Четверта симфонія Соль мажор — найясніша і найпрозоріша із симфоній композитора, зі зменшеним за складом оркестром, у якому відсутні важкі мідні інструменти: тромбони і туба. Вона народилася з пісні, написаної Малером на текст із знаменитої збірки народної німецької поезії «Чарівний ріг хлопчика». Сама ця пісня «Ми втішаємося небесними радощами» звучить у фінальній четвертій частині, в якій до оркестру приєднується сольний голос сопрано. Зміст пісні, пов’язаний із наївними дитячими уявленнями про життя в раю, наклав відбиток на всю музику симфонії. У трактуванні Гергієва і петербурзького оркестру панувала поетична атмосфера, підкреслювалася гнучка пластика і широта мелодійних ліній, плинність безперервного музичного руху, зв’язок характерних жанрових тем із театральними й казковими персонажами. Навіть у моменти драматизації і спотворення світлих мотивів диригент не вдавався до різких штрихів, гротескового загострення ритмічного малюнка й згущування темних барв. Дзвін бубонців, що вабить і задає тон у першій частині, колоритність лялькових образів скерцо, які швидко проминають, змінилися ліричною кульмінацією. Пройнята світлом і гармонією повільна частина нагадувала невимушену бесіду й вільну розповідь. Як довірливі голоси схвильованих співбесідників сприймалися в ній інструментальні соло. А переконливе звучання струнної групи приводило до ефекту розширення простору й до наростання експресії. Чудово підкреслював диригент грані між окремими епізодами за допомогою гальмування-завмирання звучності. У фіналі цієї частини після такого згасання раптово наставав немовби спалах яскравого сонячного світла з його сліпучим блиском, а потім, під м’який акомпанемент арфи, рух заспокоювався і спрямовувався в небесні сфери, до тих картин, які будуть намальовані дитячою уявою у фінальній пісенній частині (соліст Людмила Дудінова).
Цікаво, як незвичайно в такій концепції прозвучав фінал. Тут диригент загострював контрасти. Тема бубонців завдяки прискоренню темпу й загостренню штрихів прозвучала різко й тривожно. У оркестровому супроводі вокальної мелодії то підкреслювалися схвильованість і занепокоєння, то рельєфно виокремлювалися в закінченнях фраз скорботні інтонації, що опадають. Виникало немов зіткнення мрії про райське блаженство і таку далеку від неї реальність. Але після поетичного епізоду в ритмі колисанки останнє проведення пісенної теми було оповите особливою атмосферою очікування дива.
Один із критиків порівняв Четверту симфонію зі святочною розповіддю. У трактуванні Гергієва виникали асоціації її образів із музикою Чайковського, композитора, якого Малер високо цінував і з яким зустрічався як оперний диригент. Згадувалися й перша симфонія Чайковського «Зимові мрії», і казкові персонажі «Лускунчика». Виконана в другому відділі Симфонія № 5 до дієз мінор має зовсім інший характер. На її зміст вплинули драматичні події особистої долі композитора, який писав у цей час трагічний вокальний цикл «Пісні про померлих дітей». Уже в музиці Четвертої симфонії як швидкоплинні тіні проминали в першій частині і у фіналі мотиви, що дістали розвиток у наступному симфонічному творі. З нього розпочинається в творчості композитора новий симфонічний цикл, тріада найбільш складних за задумом симфонічних концепцій, у яких Малер відмовляється від будь-яких програмних підказок, пов’язаних зі словесним текстом і включенням вокального компонента. У 5-й симфонії використано розширений склад оркестру з великою групою ударних, особливе навантаження припадає на групу мідних духових інструментів. Розростаються і масштаби циклу, збільшується час звучання. Незвичність задуму полягає в тому, що симфонія відкривається грандіозним жалобним маршем — образом смерті, вселенської скорботи, страждання.
Уже в початкових тактах диригент наголосив на вражаючому контрасті потужного і яскравого соло труби в ритмі жалобної ходи і проникливої ліричної теми. Уся перша частина в характері цілісної суворої фрески будувалася на неухильному поверненні трубних сигналів, непохитного образу тріумфуючої смерті і щемного, трепетного, досягаючого крайнього напруження, але незмінно внутрішньо зібраного ліричного образу. Виразно було виділено моменти, коли звуки скорботної процесії віддалялися, чіткі контури обпливали й розсіювалися. А потім різко змінився весь звуковий пейзаж. У швидкій другій частині стримувані емоції миттєво проривали кайдани, налітала буря, вирували зловісні пекельні вихори. Але при цьому крайні емоційні прояви подавалися диригентом вагомо, рельєфно прокреслювалися переходи від самозаглиблених внутрішніх станів до наростання зовнішньої експресії. На шляху ладного все поглинути хаосу виникала широка лірична тема, яка, нарешті, приводила до мажорної кульмінації. І хоча в завершальній частині поверталася люта агресія наступального руху, спалах негативної емоції незабаром вичерпувався і згасав.
Мозаїка контрастних образів виступає в несподіваних поєднаннях в Скерцо симфонії. Тут і легка танцювальність, і химерні видіння, картини і враження, що нестримно проминають. Чудово обіграні диригентом миттєві переходи темпів, прискорення і уповільнення руху. У загальному потоці то виділялися сигнали труби, як голос театрального зазивали, то з’являлися епізоди-напливи з вишуканим оркестровим колоритом, то виразно проспівувалися в струнних інструментах протяжливі ліричні мелодії, а в цілому все нагадувало такий собі фантастичний карнавал із постійною зміною планів і ракурсів. За словами композитора, пануючий у цій частині позірний безлад повинен перейти до вищого ладу й гармонії. Це й відбувається в двох фінальних частинах симфонії.
У четвертій частині, чудовому Адажіетто, Малер змінює оркестровий колорит і залишає лише струнні інструменти, які супроводжує лише акомпанемент арфи. Музика переносить нас у світ високої краси й вільного емоційного пориву. Гергієв трактував Адажіетто, яке у фільмі Л. Вісконті сприймалося як пронизане щемним відчуттям прощання з життям, як перемогу світлого відчуття, оазис прекрасної лірики. Мелодії, що нескінченно ллються, ширшають і здіймаються до вершин. Здається, що в цьому нескінченному співі струнних, що відтіняється м’якими переборами арфи, крізь пелену часу проступає образ вічності.
Потужний фінал симфонії вінчає її повнокровними картинами тріумфуючого життя, пронизаними здобутою упевненістю в перемозі над смертю і силами зла. Фінал цей багатоплановий і складний за будовою. Легко тут захопитися самодостатністю кожного окремого епізоду й безліччю окремих виразних деталей. Але Гергієв зумів підкреслити в калейдоскопі контрастних сцен і вражень, що змінювалися, динаміку й вольову енергію, цілісність і єдність образного ладу. А у всій цій такій вражаючій масштабній симфонії в трактуванні диригента була послідовно реалізована бетховенська концепція руху від темряви до світла.
Валерій Гергієв приїжджає до Києва й привозить своїх висококласних музикантів не вперше. І всі ми, хто цих коротких приїздів із такою надією й нетерпінням чекає, добре розуміємо, як нелегко буває для нього знайти час у своєму напруженому графіку, щоб подарувати киянам таке незабутнє свято високої музики. І особливу вдячність ми завжди висловлюємо тим спонсорам, завдяки яким свято відбулося. Цього разу фінансове забезпечення такого дорогого проекту — зарубіжного турне оркестру — взяв на себе «Сбербанк России», а київські гастролі відбулися завдяки фінансовій підтримці «ВТБ Банку Україна».
КОМЕНТАРI
Іван ГАМКАЛО, диригент Національної опери України:
— Враження від концерту фантастичні! Нині в оркестрі Маріїнського театру працюють кращі музиканти. Радує, що Гергієв залучає талановиту молодь. Усі музиканти блискуче володіють інструментами. Особливо шикарно звучала група духових, тембрально все дуже вибудовано. Як прекрасно на вечорі звучав оркестр! У нас інколи після концертів, публіка каже, що у залі була погана акустика, а от санкт-петербурзьким оркестрантам нічого не заважало. Коли добрі музиканти, то у навіть не дуже хорошому залі все звучить прекрасно. Знаєте, я радію за Валерія Гергієва. Він зумів зібрати прекрасну творчу команду, сам диригент-віртуоз, а ще чудовий організатор, митець, якого цінують не лише у світі, а й у рідній державі — люди, які люблять культуру і історію (бізнесмени і можновладці). Маріїнський театр — це бренд Росії і президент та прем’єр РФ не просто допомагають Гергієву як художньому керівнику легендарного театру, а й патронують колектив. І це дає прекрасний результат: нині Маріїнка — найкращий театр у світі. Дуже шкода, що на київському концерті не було наших перших осіб і політиків-парламентаріїв — видно, що їм класика і академічне мистецтво не потрібно, а тому ми в Україні у такому стані, що культура лишається на останньому місці. Так не повинно бути!
Програма була серйозна, грати дві симфонії Малєра за один вечір — складно. Четверта симфонія більш доступна для публіки, а П’ята — серйозний філософського плану твір, він для меломанів. Але де ми все це почуємо? Можна тільки подякувати пану Гергієву за такий розкішний подарунок справжнім поціновувачам музики. Дуже добре, що змогли викроїти «віконце» у своєму міжнародному турне й на один день завітати до Києва, подарувати нам цю програму. Оркестр показав високий професійний рівень. До мене підходили студенти НМАУ і запитували, а чи можна так, як Валерій Гергієв, диригувати (без диригентської палиці, лише пальцями). Він диригує у своїй особливій, а не класичній манері. Маестро так вимуштрував свій колектив, що всі грають прекрасно. Помітно, наскільки оркестр і диригент відчувають одне одного. На менш досвідчених музикантів можна було б збитися, а у Гергієва всі віртуози, і вони грають, як єдиний живий організм. Причому грають дуже емоційно, камерно, ніжно, навіть фортісімо... Гергієв — людина дуже емоційна, він заводить оркестрантів і зачаровує слухачів. Він піднімає всіх на вершини музичної експресії — це чудо!
Володимир СІРЕНКО, головний диригент, художній керівник Національного симфонічного оркестру України:
— Фантастично! Чудово! Валерій Гергієв подарував нам прекрасні миті вічної музики Малєра. Я зворушений концертом і можу лише ще і ще раз сказати: «Браво, маестро, браво оркестрантам і браво величному композитору — Густаву Малєру»!
