83-річна жителька поліського села Бережниця Маневицького району Волині Уляна Кирилівна Скулінець достойна бути представленою в Книзі рекордів України як супержінка. У неї дев’ятеро дітей, 87 онуків і 55 правнуків! У Бережниці стверджують, що саме завдяки Уляні Кирилівні у їхньому колись неперспективному і приреченому на виселення селі збудували нову школу, адже зі 110-ти учнів, які відвідують зараз навчальний заклад, 28 — онуки баби Уляни. Жінка втішена тим, що переважна більшість її нащадків тримаються купи і не розлітаються по світах, працюють важко, але й живуть заможно.
Бережниця — одне з найвіддаленіших сіл Маневицького району. Втім, сама назва чого варта: видно, його Бог береже. Воно поряд з Повурським військовим полігоном, і кілька разів село намагалися ліквідувати. Перший раз — ще у 1939—1940 роках при радянській владі. Поліських селян примусово, з усім скарбом та худобою, завантажили у товарні вагони і вивезли у Бессарабію. Разом з батьками потрапила туди і 13-літня Уляна. Щоправда, привезли поліщуків не в дикий степ, а в села виселених у Казахстан німецьких колоністів. Жінка згадує, що в тих домівках все майно і навіть посуд був на своєму місці. Очевидно, попереднім господарям не дали нічого взяти з собою. Батьки Уляни не пережили розлуки з рідною землею — залишилася дівчинка сиротою. Найстрашніше було під час Другої світової війни, коли доводилося ховатися від фашистських бомбардувань, та Господь її вберіг, щоб згодом вона стала засновницею великої і дружної родини.
Через шість років разом з іншими волинянами вона повернулася в рідну Бережницю. 1948-го вийшла заміж за свого односельчанина, фронтовика Степана Скулінця...
Сухенька маленька жіночка сидить під грубкою. В хаті — ідеальна чистота і порядок. Бабуся вже не все пам’ятає, бо роки даються взнаки.
— У цю хату я прийшла за невістку, — згадує Уляна Кирилівна. — В мене був дуже добрий чоловік, в усьому допомагав, працював у колгоспі... Минуло чотири роки, як помер. Ми виростили з ним дев’ятьох дітей. Майже всі мають ще більші сім’ї. У найстаршого Леоніда — 15 дітей, у Костянтина — 14, у дочки Шури, яка живе в Прилісному, — дев’ятеро, в Івана — семеро, а в Миколи восьмеро діток. У сина Віктора — 16 дітей. Це його сім’ї колишній президент Ющенко подарував мікроавтобуса. У дочки Поліни — 13 дітей, — продовжує згадувати Уляна Кирилівна.
Жінка живе у теплій затишній хатині з двома дочками: Валентиною і Галиною. Життя так склалося, що вони не вийшли заміж і тепер доглядають маму. Бабуся регулярно читає Біблію і молиться за всіх своїх дітей, онуків і правнуків.
У ході розмови з’ясувалося, що нікого з нащадків ще не назвали на честь бабусі Уляною. Цю прикру недоречність пообіцяли найближчим часом виправити онуки.
Найчастіше вся велика родина збирається на сімейні торжества. Тільки минулого літа було п’ять весіль. У всіх дітей Уляни Кирилівни добротні будинки. Коли в когось якась серйозна робота, то всі дружно сходяться і швидко все роблять.
— Влітку мама ще любить працювати на городі, — розповідає донька Валентина, — прополоти моркву чи цибульку. А молодшою була, то в ліс по гриби та ягоди постійно ходила.
Ми виходимо на вулицю фотографуватися, дочка ніжно підтримує маму під руку. Завдяки директору школи Володимиру Федоровичу Савчуку нам вдалося на великій перерві зібрати всіх онуків і правнуків, які навчаються в Бережниці, а це майже третина учнів. Вони дружно оточили свою бабусю Уляну.
