Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Президент і геноцид:

чи запалить Янукович свічку пам’яті в останню суботу листопада?
24 листопада, 2010 - 00:00

Цими листопадовими днями мені болить питання, відповідь на яке я б воліла отримати від нинішнього Президента України Віктора Януковича. Питання дуже конкретне — коли цього року і яким чином на державному рівні проводитиметься вшанування пам’яті жертв геноциду українського народу — Голодомору 1932—1933 років?

Згадаймо, починаючи з 2008 року (від 75-х роковин Голодомору) Україна на загальнодержавному рівні почала вшановувати пам’ять жертв геноциду українського народу. Запроваджену тоді акцію «Запали свічку пам’яті» підтримали всі небайдужі та свідомі українці і в країні, і поза її межами. І щороку потому в останню суботу листопада на українських вікнах, у великих і маленьких містах і селах о 16-й годині люди запалювали вогники на спомин про померлих від голоду. Незалежно від того, чи зачепило те горе родину, чи ні.

Так, минулого року саме 2 листопада тодішній президент Віктор Ющенко підписав указ «Про заходи у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів», яким День пам’яті було встановлено 28 листопада 2009 року. І, відповідно, саме цього дня люди ставили свічки на вікна, і саме до цієї дати Кабінет Міністрів, на виконання указу, затверджував конкретні заходи з ушанування та призначав конкретних відповідальних, місцева влада теж визначала заходи.

У Києві президент та найвищі посадовці покладали квіти до пам’ятника жертвам Голодомору, потім за участю глави держави в Софійському соборі відбувався молебень об убієнних голодом, ще потім президент виступав зі зверненням до народу. О 16.00 оголошувалася загальнодержавна хвилина мовчання і починалась акція «Запали свічку пам’яті».

У столиці на площі біля Михайлівського Золотоверхого за участю найвищих посадових осіб держави проводився молебень і палали викладені хрестом свічки. Далі керівництво держави та пересічні українці брали участь у скорботній ході до пам’ятника жертвам голодоморів.

У містах і селах по всій державі проводилися мітинги-реквієми, відкривалися пам’ятники, видавалися Книги пам’яті, відбувалися уроки в школах та просвітницькі лекції.

День пам’яті жертв голодоморів також відзначало все світове українство — і в Росії, і в США, і в Канаді, і в Європі та інших країнах.

Але настав рік 2010-й, змінилася влада, у державі новий Президент — Віктор Янукович. Я намагаюсь екстраполювати торішню й позаторішню ситуацію на нинішній рік, на нинішніх VIP-персон і... не можу. Надто багато змінилося...

Останні п’ять років народ і президент були єдиними в питанні оцінки Голодомору 1932—1933 років та визначенні його як геноциду українського народу, а також у питанні, хто винен і що треба робити. А нині ситуація принципово змінилася — народ і його погляди залишилися ті самі, а ось верхівка має нове ставлення та оцінки подій української історії.

Президент уже відзначився тим, що у квітні в Страсбурзі заперечив Голодомор як геноцид і всі останні місяці намагався озвучувати й «просувати» у суспільство народжене в Росії трактування, що голод 1933-го був не геноцидом українського народу, а «спільною трагедією братніх народів — українського, російського, казахського». Востаннє Віктор Федорович озвучив цю позицію минулого тижня під час візиту прем’єр-міністра Канади Стівена Харпера. Так от, слухаючи слова канадця Харпера та українця Януковича щодо Голодомору, я відчувала сором за Президента України і обурення — як громадянка цієї держави. Невже Віктор Федорович забув, що парламент Канади офіційно визнав голодомор 1933-го саме геноцидом українського народу?

Подібно до Президента Януковича чинять і його однопартійці. Улітку «регіонал» Василь Кисельов подав до Верховної Ради законопроект, яким пропонується внести зміни до закону «Про Голодомор 1932 —1933 років» і визнати голодомор не геноцидом (як записано зараз), а «трагедією» українського народу. Законопроект досі перебуває в парламенті.

А минулої неділі в державі відбулися вибори до місцевих рад, і багато областей промовисто «посиніли»... І мені вже стає моторошно від намагання уявити, яким чином місцеві «регіонами» братимуть участь у вшанувальних мітингах.

Щонайменше фантастичним видається мені такий ланцюг подій: Президент Янукович підписує указ про відзначення Дня пам’яті жертв Голодомору, Кабмін Азарова видає постанову на його виконання з переліком заходів, місцеві адміністрації та ради починають реалізовувати заплановане. Невже таке може бути?!

Але й уявити, що нова влада так швидко й настільки далеко відійшла від народу, я теж не можу й не хочу. Адже саме ми як народ маємо спрямовувати владу в те русло, яке вважаємо правильним. А якщо не спрямовується — міняти її демократичними (бажано) методами.

Згадую минулий рік, 28 листопада, День пам’яті... Звичайний столичний спальний район, забудований прозаїчними панельними багатоповерхівками... У моїй родині ніхто не помер від голоду, у наших селах не було «чорних дошок», але про страшний голод в Україні (так само, як і про голод 1947 року) я почула саме від своєї бабусі, від інших старих людей... І того вечора на моєму вікні мигтіла свічка на спомин про померлих від голоду, і в багатьох вікнах у моєму домі, у будинку навпроти й через дорогу надвечір так само засвітилися свічки... І може, чиясь дитинка спитала тоді: «Мамо, чому свічки на вікнах?». І мати, добираючи слова, розказала їй про те, як багато-багато років тому така ж само дитинка, умираючи від голоду, просила: «Мамо, їсти, мамо, хліба», — і не могла допроситися...

Свічка на моєму вікні того вечора згасла так тихо й непомітно, що я й незчулася... Так само тихо й непомітно понад сім десятиліть тому по українських селах згасали від голодної смерті мільйони життів, згасали мільйони маленьких, дорослих і літніх українців... Тодішня держава вчинила страшний злочин проти людей — ГЕНОЦИД українського народу, злочин, який ВОНИ безуспішно намагалися витравити з нашої пам’яті... І доки нові покоління українців питатимуть: «Чому горить свічка?» — доти незалежна держава Україна залишатиметься ДЕРЖАВОЮ...

Нині обов’язок кожного з нас — не дозволити згаснути свічці пам’яті про ті страшні часи, про які ми знаємо з розповідей наших дідусів і бабусь... Адже забуте минуле обов’язково перекинеться на майбутнє й нагадає про себе.

Цього року остання субота місяця припадає на 27 листопада. То яку відповідь ви мені дасте, пане Президенте? Що ви робитимете цього дня? Тільки не треба фальшивити — якщо, стоячи біля меморіалу, ви знову збираєтесь повторити тезу про «трагедію трьох братніх народів», то краще вже мовчіть... Україна пом’яне закатованих голодом і без вашої участі...

КОМЕНТАРI

«ФОРМАЛЬНО ЦЕ ВІДБУДЕТЬСЯ»

Тарас ЧОРНОВІЛ, народний депутат України:

— Те, що скорботні дати треба відзначати і жертви потрібно вшановувати, є абсолютна і безумовна константа. І тут просто не може бути ніяких інших думок. Можливо, проблема Ющенка полягала в тому, що він робив це вшанування дуже невміло: з любов’ю до жертв, але з думкою про самого себе. Це було настільки егоцентрично, що часом викликало відторгнення, відсторонення в багатьох людей.

Зараз Янукович пройшов перший період тупого та примітивного відторгнення всього того, що робив його попередник. На політичному рівні пройдено період дуже глибоких поступок Росії. З’явилося переконання, що російська влада — це та структура, яку пустиш під стіл — вона вилізле на стіл. І я припускаю, що Янукович розуміє, що десь треба зупините це. Тому є надія, що принаймні на формальному, сухому рівні все ж таки перші особи держави візьмуть участь у вшануванні жертв Голодомору. Що буде вихід до меморіалу з вінком, тим більше що Янукович достатньо часто підводить до меморіалу зарубіжних гостей. Формально це відбудеться.

Чи поставить він удома свічку з особистісним духовним натхненням? Думаю, до цього ще далеко. Хіба що під час телевізійного звернення він демонстративно запалить свічку. Тобто формальний фактор реалізації є, а на внутрішньому рівні, я думаю, до цього ще далеко.

«ЦИВІЛІЗАЦІЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ З УШАНУВАННЯ МОГИЛ»

Олександр ПАЛІЙ, політичний експерт:

— Може, Президент і поставить свічку, але я, відверто кажучи, сумніваюсь, що це буде щиро. Я згадую один дуже показовий випадок, коли ще Віктор Янукович був прем’єр-міністром. Вся Партія регіонів тоді за виключенням кількох депутатів проголосувала проти закону про визнання Голодомору геноцидом, а сам Янукович на роковини Голодомору поїхав стріляти кабанів у Білорусь. Тому я дуже сильно сумніваюсь у його щирості.

Взагалі людська цивілізація починається з ушанування могил. До того, як люди почали вшановувати могили, вони були дикунами. Так власне історики та археологи визначають початок людської цивілізації.

Я думаю, що в цей день громадяни України, з одного боку, мають згадати про втрати держави, а з другого боку, про особисті втрати. На жаль, у нас дуже багато «Іванів нє помнящіх родства», яким не спадає на думку проаналізувати історію власної родини.

І справа ще й у тому, що в Партії регіонів є багато людей, які тут не народилися і які не мають родичів в Україні. І звичайно, їм не так близька історія. Але коли ти приходиш на чужу землю, твоя цивілізованість визначається тим, чи шануєш ти могили цієї країни. На жаль, таку цивілізованість Партія регіонів не демонструє.

Я думаю, постгеноцидний характер України ослаблює нашу державу і дає можливість з неї робити те, що робиться сьогодні. Нещодавно Президент сказав, що в країні спостерігається велика соціальна деградація. І це все правильно — СНІД, сухоти, алкоголізм тощо. Але він чомусь не говорить, що найбільші вияви всіх цих вад якраз спостерігаються в тих регіонах, де Партія регіонів має найбільшу підтримку. Мабуть, Партії регіонів теж треба замислитися, чи не пов’язане голосування за неї з рівнем соціальної деградації населення.

Тетяна МАЗУРЧУК, Київ, www.unian.net
Газета: