ДНIПРОПЕТРОВСЬК
НА ШЛЯХУ ДО ЄВРОПИ...
Дві тисячі років тому римський імператор Веспасіан, який вирішив збагатитися на податках із громадських туалетів, у відповідь на докори своїх співгромадян промовив знаменитий афоризм: «Гроші не пахнуть!» Ймовірно, під цією фразою могла б поставити свій підпис влада Дніпропетровська, яка пішла ще далі і тихо розпродала громадські туалети. В управлінні міськкомунгоспу на питання про відхожі місця нервово кидають телефонну трубку. Проте факт залишається фактом — на сьогоднішній день у мільйонному мегаполісі не залишилося жодного комунального туалету. Розповідають, що кілька років тому податкова служба нібито описала їх і продала за борги. Самі податківці подібний казус пригадати не можуть, посилаючись на постійну ротацію кадрів. Освіжити пам’ять чиновникам, напевно, могла би прокуратура, але один із згаданих громадських туалетів міська рада передала на баланс... обласної прокуратури. Тодішній прокурор Дніпропетровської області Володимир Шуба стверджував, що сортир, який стоїть поряд з прокуратурою, не дає спокою шанованому відомству — стоки з дірявих труб регулярно заливали підвал будівлі, а від вогкості і цвілі повністю міг постраждати прокурорський архів. Співробітники прокуратури пообіцяли привести аварійний туалет у належний стан, проте, на його місці, трохи згодом, виріс кам’яний паркан. І вже зовсім незвичайна доля чекала на комунальні туалети, що перейшли до рук нових господарів — заповзятливих бізнесменів. Так, в білокам’яному сортирі з башточками біля парку Калініна після капітального ремонту оселився господарський магазин, а в колишньому туалеті і прибудованому приміщенні під Новим мостом влаштувався... ресторан східної кухні. Схожу долю влада міста готувала й підземному туалету в сквері імені Леніна за будівлею Дніпропетровської облдержадміністрації. Два роки тому старовинний сквер було безжалісно вирубано у зв’язку з підготовкою до Євро-2012. Його територія знадобилася міським властям під «накопичувач» для уболівальників на шляху до нового стадіону «Дніпро-Арена». Правда, всі зусилля з благоустрою скверу закінчилися абсолютно несподівано. Президія УЄФА не включила Дніпропетровськ до числа міст, які приймають чемпіонат. Можливо, тому плани міського голови Івана Куліченка звести на місці громадського туалету кафе для уболівальників так і залишилися нереалізованими. Так чи інакше, але єдиний в окрузі заклад подібного роду, що потрапив до приватних рук, досі стоїть закритий, а футбольні «фанати», напившись пива, йдуть під дерева біля будівлі облдержадміністрації. Проблему не вирішують навіть пересувні біотуалети, які в сквері інколи виставляють під час проведення крупних матчів або на великі свята. На закупівлю біотуалетів було витрачено чималі кошти, проте, вони явно не розраховані на «паломництво» тисяч людей.
Зовсім недавно з цієї причини на набережній Дніпра сталася трагікомічна історія. Кілька років тому набережну піддали масштабній реконструкції, за що архітектори і мер були удостоєні престижної премії. Проте місцева влада забула про елементарні зручності — побудувати для городян достатню кількість доступних громадських туалетів. Тим часом, на Фестивальному причалі, перетвореному на великий концертний майданчик, послухати виступи «зірок» естради збираються десятки тисяч людей. Багато хто з них починає шукати відхожі місця і знаходить їх... у підворіттях і у дворах найближчих будинків. Для городян, які проживають на набережній, масові гуляння і свята, як правило, перетворюються на суцільний кошмар. Не дивно, що погрозами і силоміць вони намагаються вигнати непрошених гостей, що влаштовують туалет прямо під вікнами. У одного мешканця на День міста, вочевидь, просто здали нерви, і він почав стріляти з балкона з пістолета травматичної дії. В результаті, декілька людей, які зайшли справити нужду у двір, отримали серйозні поранення. І це не поодинокий випадок, коли громадяни займають вимушену оборону. У самому центрі Дніпропетровська за часів президентства В. Ющенка з помпою було відкрито Європейський бульвар для того, щоб відзначати нове свято — День Європи. Проте «євроінтеграція» по-дніпропетровськи несподівано перетворилася на серйозну проблему. У зверненні до міського голови мешканці будинку №2 по Європейському бульвару сповістили його про створення громадського комітету, вимагаючи забезпечити належні умови в дні проведення масових заходів. Зокрема, встановити в достатній кількості біотуалети і додаткові баки для сміття. Крім того, вони зажадали виділити кошти на прибирання їх двору від випорожнень, що накопичилися за останні роки. «Ситуація, коли міська влада дає дозвіл на проведення заходів без забезпечення санітарних норм, говорить або про корупцію, або про те, що чиновники не відповідають своїм посадам», — підкреслюється в листі до мера. І під цією петицією, судячи з усього, могли б поставити підписи багато дніпропетровців, що проживають у різних кінцях міста.
ХЕРСОН
«ТУАЛЕТНА ТЕМА» НЕ ПРИНИЗЛИВА, ПРИНИЗЛИВО — ЦЕ КОЛИ В МІСТІ ТУАЛЕТІВ НЕМАЄ
Років з двадцять тому флагман радянської журналістики газета «Правда» надрукувала матеріал, автор якого із захопленням розповідав про громадські туалети Херсона і ставив їх у приклад. Але часи змінюються...
— У комунальній власності в Херсоні десять громадських туалетів, — розповідає заступник начальника Головного управління з питань життєдіяльності міста Володимир Білоножков. — Але справа в тім, що зараз усі вони закриті й потребують ремонту.
Грошей, як завжди, на це немає. Планувалося створити спецфонд для відновлення діяльності «стратегічних об’єктів». Але оскільки немає грошей, немає й фонду. Мабуть, батьки міста сподіваються на приватну ініціативу. Однак за часи незалежності в Херсоні з’явився лише один приватний стаціонарний громадський туалет — навпроти Центрального ринку.
Біотуалетів у своєму розпорядженні міська влада не має. Якщо вони й з’являються в місцях масового скупчення городян (в основному під час свят), то це виключно заслуга місцевих бізнесменів. До речі, після торжеств біотуалети або щезають у невідомому напрямку, або стоять зачинені. Тому якщо когось з перехожих «притисне», йому доведеться виявити або неабияке терпіння, або чудеса винахідливості. Найчастіше в таких випадках народ намагається прошмигнути в якусь з контор, де буває багато відвідувачів і гарантовано є безплатний туалет. Але, як показує досвід, «місця громадського користування» місцеві клерки тримають на замку, ключ від якого видають лише своїм — і то ледве не за паролем.
Ситуацію дещо рятує те, що туалети (щоправда, платні) працюють на всіх 22 ринках Херсона. «Інакше б жоден з них не одержав від нас дозвілу на відкриття», — пояснює керівник відділу комунальної гігієни Херсонської централізованої міської санепідемстанції Тетяна Кузьмішкіна.
Проте особливо радіти з цього приводу не доводиться, бо, по-перше, на базарах бувають вихідні, та й працюють вони за різними графіками, а по-друге, вода в обласному центрі подається за графіком. Так що коли в херсонські туалети потрапляють гості міста, зокрема, іноземці, то незабутні враження їм гарантовані: навіть цілком пристойні на вигляд клозети нашпиговані одноразовими пляшками, бутлями, відрами, бідонами (у кого що є). Вони наповнені водою і чекають часу «Х» — це коли воду вимикають. А роблять це із вартою заздрості регулярністю. Місцеві жителі звикли, а от гості впадають у шок. Однак уже херсонці починають нервувати, коли дізнаються, що, наприклад, у Німеччині громадськими вважаються туалети численних ресторанів і кафе. Будь-яка людина з вулиці може увійти у найфешенебельніший ресторан, коротко запитати: «Де сортир?» — і прямісінько туди рушати. Перешкодити цьому власник німецької точки громадського харчування не має права — інакше він ризикує позбутися ліцензії. А ризикніть повторити це в Херсоні! Особисто я вам не заздрю.
Пошуки безплатного громадського туалету в Херсоні можуть розтягтися надовго. Більшість городян скажуть вам, що такого просто не існує. Але це не так. Він є, всього один, на залізничному вокзалі. І то лише тому, що цього вимагають інструкції.
РIВНЕ
ВОДА — АРТЕЗІАНСЬКА, МЕРЕЖІ — ЗНОШЕНІ
Із питною водою рівнянам пощастило. Адже водозабезпечення в області здійснюється виключно з підземних джерел (артезіанських свердловин). Вони й надійніші, й безпечніші порівняно з поверхневими водоймами, з яких у інших регіонах використовують воду для пиття. До того ж використовуються новітні технології її очистки. Менше пощастило мешканцям міста із застарілими мережами, зокрема, й із внутрішньобудинковими. Саме це на якість води впливає не найкращим чином. «Питна вода на Рівненщині — із артезіанських свердловин, які розташовані на глибині від 70 до 700 метрів, — коментує Лариса Михальчук, начальник хіміко-бактеріологічної лабораторії з контролю якості питної води РОВКП ВКГ «Рівнеоблводоканал». — По суті, вода із деяких свердловин не потребує очищення, натомість подекуди таки необхідне знезалізнення. Внаслідок залягання руди у воді перевищено вміст заліза. Щоб цей показник був у нормі, використовуємо щебеневі фільтри. Потреби в застосуванні хімічних сполук для очищення нема, тож відсутні й залишкові речовини. За всіма іншими показниками вода відповідає нормам. Окрім того, ми використовуємо для знезараження води не рідкий хлор, а гіпохлорид натрію. Він значно простіший у застосуванні, до того ж його можна дозувати, контролювати рівень хлору. Таким чином, вода, яка потрапляє до споживачів, не має запаху, в неї хороші органолептичні показники. Дехто нарікає на те, що вода жорстка. Можливо, рівень жорсткості дещо вищий, ніж у деяких інших регіонах, однак він у межах норми. То ж застосовувати фільтри, аби пом’якшувати воду, не варто, адже таким чином втратяться інші необхідні компоненти».
Тим часом споживачі скаржаться на застарілі мережі, в тому числі внутрішньобудинкові. Річ у тім, що понад 60 відсотків водопровідних мереж у Рівному — сталеві. Це переросло в проблему. Якщо в Східній Європі таких приблизно 20 відсотків, то в нас — трохи більше 50 відсотків. Однак сталеві труби порівняно швидко виходять із ладу. Стаються пориви. Тим часом працівники «Рівнеоблводоканалу» замінюють водопровідні мережі, а також здійснюють так звану реновацію — цементують трубопровід зсередини. Метод доволі ефективний. Це також поліпшує якість води. Однак ремонтні роботи із мережами — процес безперервний.
Натомість гірші справи із каналізаційною системою. У місті є потреба в будівництві очисних споруд чи, принаймні, реконструкції тих, що існують. У Рівному склалася унікальна ситуація: водоканал ніколи не мав своїх очисних споруд. Натомість вони були на таких підприємствах, як «Льонокомбінат» та «Рівнеазот». Під час приватизації очисні споруди стали власністю підприємств. На сьогодні для потреб міста використовують саме їх. 25 відсотків стоків очищається на льонокомбінатівських спорудах, решту транспортують на «Рівнеазот». Це дуже невигідно, пояснюють спеціалісти. Адже відстань величезна, і процес перекачування обходиться дорого. Усі ці фактори впливають на формування тарифів для населення. А колектори на «Рівнеазоті» доволі зношені. Натомість питання про спорудження очисних споруд у Рівному залишається відкритим. Інвестора, який погодився б вкласти у це кошти, наразі нема.
ДОНЕЦЬК
ЧИ ДОДАДУТЬСЯ ДО ЄВРО-2012 «ДВА НУЛІ»?
Мабуть, намагатися переповісти сюжет нездійсненого фотознімка — така ж безнадійна справа, як і, наприклад, передавати «своїми словами» зміст напівзабутого анекдоту. Але я таки спробую. Вірніше, це буде історія про те, як певної миті у вас народжується думка, що крокувати далі по життю без фотокамери просто неможливо.
Отже, чудовий сонячний день. Я звично перетинаю трамвайну колію на центральній донецькій площі імені вождя пролетарської революції в забороненому місці — й раптом рефлекторно зупиняюся, ледь не потрапивши під вагон, що шалено дзеленчить. Справа в тім, що точно навпроти входу до концертного залу обласної філармонії розташувався ряд біотуалетів-«шпаківень» простодушного блакитного кольору. Приглядає за цими платними «зручностями» літня жіночка, яка, чесно кажучи, не дуже упріває з приводу якихось там гігієни та стерильності (тому, власне, найбільш бридливі пішоходи й намагаються перескочити, лавіруючи між транспортом, на протилежний тротуар). Здебільшого вона зайнята читанням романів у м’яких обкладинках, постеливши стару куфайку... ну, самі здогадуєтеся, на що.
Але цього разу наглядачка «двох нулів» перевершила сама себе. Місто наразі переживало період масового цвітіння тюльпанів. То ж серед прочинених навстіж дверцят кабінок опинилося ціле цеберко свіжих квітів, призначених для «супутнього» продажу. І, що найдивовижніше, городяни зупинялися, купували...
Наступного дня я примчав на місце, де мене ледь не збив трамвай, з новенькою «дзеркалкою» — та чи квіти закінчилися, чи доля була така, але той незабутній кадр я нині в змозі лише переповісти.
Жарти жартами, проте зараз, коли Донецьк готується прийняти в себе європейський чемпіонат з футболу 2012 року, ставлення до специфічного розділу соціальної гігієни стає чи не визначальним. В амбітних планах місцевої влади з підготовки до Євро-2012 значиться чимало позицій, серед яких спорудження готелів, нових транспортних розв’язок, аеропорту, автомобільних паркінгів та навіть, можливо, міні-метро. Лише про сучасні громадські туалети сором’язливо не згадується.
Ні, на супермодерному стадіоні «Донбас Арена», де проходитимуть матчі, з цим усе гаразд — там, навпаки, такий рівень, що дехто з вболівальників, заглянувши в приміщення, начинене хромованою імпортною сантехнікою, злякано відсахується та вирішує перечекати. А от коли 50-тисячний натовп, підігрітий пивом, водночас вивалить зі спортивної арени на прилеглі вулиці...
Спроба з нагоди нинішнього міжнародного свята порахувати стаціонарні громадські туалети в центрі міста дала мізерний результат: діючих та відповідним чином обладнаних «закладів» набралося лише три. У мерії перший-ліпший чиновник, який зняв телефонну слухавку, суворо насварив мене, мовляв, не варто робити проблеми з дрібниць, які до відповідальних спортивних змагань «вирішаться автоматично».
Маю підозру: делікатне питання таки «зніматиметься» в останній момент, нашвидкуруч, за допомогою тих самих незграбних біотуалетів, що фатально спотворять «шахтарську столицю» та дадуть привід для незчисленних анекдотів.
ЛУЦЬК
НА ВОЛИНІ УСПІШНО ДІЄ ПРОГРАМА ВІДНОВЛЕННЯ ВНУТРІШНІХ ШКІЛЬНИХ ТУАЛЕТІВ
Внутрішніх туалетів не має більш як половина волинських шкіл, причому це переважно типові за проектом будівництва споруди, тут під’єднано і каналізацію, і водопостачання, проте вбиральні роками були просто закриті. А за кілька десятків метрів від шкіл були зведені примітивні «будиночки невідомого архітектора», куди й бігала дітвора й у дощ, і в заметіль.
Зрозуміло, що такі споруди були дуже далекі від потреб і вимог санітарії та гігієни. Минулої осені одна з волинських телекомпаній показала сюжет, коли голова однієї з районних держадміністрацій у мало не шоковому стані виходить з такої вуличної шкільної вбиральні... Тим головою був Леонтій Дмитрович Кричкевич, який представляє державу в чималому Ківерцівському районі, розташованому впритул до обласного центру. Кричкевич зізнається, що і його, власне, сільського за походженням чоловіка, який у своєму дитинстві та юності теж сповна пізнав, що таке — туалет на вулиці, шокувало насамперед ставлення до проблеми керівника перевіреного закладу. Тому найперше в установі змінили директора, який почав краще дбати про здоров’я дітей. Районна ж влада, каже Кричкевич, посприяла, аби в школі з’явився не лише гарний внутрішній туалет, а й було проведено капітальний ремонт. Нині тут є навіть гарний конференц-зал та кімната, в якій своєму мистецтву дітей навчає відома в області вишивальниця. Власне, програму облаштування внутрішніх туалетів в освітянських установах у Ківерцівському районі почали навіть на кілька років раніше, ніж до цього взялися в області. Адже питання відповідальності директорів та вищого освітянського начальства гостро постало лише цієї осені, коли на селекторній нараді про стан шкільних вбиралень прозвітувала головний санітарний лікар області Наталія Янко. Саме тоді й прозвучала фраза, яку нині активно повторюють на Волині: «І щоб були фіраночки та вазони з геранню!». Належить вона голові Волинської облдержадміністрації Борисові Клімчуку, благодійний фонд котрого за власні кошти облаштовує і шкільні вбиральні, й проводить ремонт у школах області.
В одній із них, у селищі Цумань, де стабільно навчається понад 900 учнів і де нове приміщення школи діє вже 20 років, усі ці роки дітки «до вітру» бігали на вулицю. І це фактично в центрі містечка! Причиною ж такого стану стала неробоча каналізація. Леонтій Кричкевич каже, що нині в школі не тільки є внутрішній туалет, а й облаштовано сучасні роздягальні біля спортивного залу окремо для дівчат і для хлопців: з душем та іншими необхідними атрибутами. Так само вже не мерзнуть й діти в школах Олики, Дідичів, Залісочого, Озері, Липного, Сокиричів та інших шкіл Ківерцівського району. І навіть у Тростянці, де школа дуже давня, ще «польська», облаштовано сучасну вбиральню, хоча для цього районній владі довелося провести цілий комплекс підготовчих робіт: тут поставили міні-башту, зробили сучасну котельню й т.ін.
В обласному управлінні освіти хвалять, наприклад, Прилісненську школу Маневицького району, де ще влітку, без керівної вказівки, надали внутрішній вбиральні європейського вигляду. Таке враження, що нині у волинських школах змагаються на кращий вигляд внутрішніх вбиралень: у більшості місць, де вони обладнані, гарно і чисто. Хоча освітянам і владі доводиться витрачати дуже багато зусиль, коштів, аби таки відновити шкільні вбиральні, бо здавалися вони з численними порушеннями: відвідна труба є, але веде вона... в нікуди.
Колись одна з моїх знайомих розказувала, як «за Польщі» на Волині тодішня влада навчала людей санітарним нормам. Час від часу війт (тепер це сільський голова) з комісією обходив двори селян. Огляд починали не з хати, а з... виходку (як тоді називали туалет). Господарів оцінювали найперше за його станом. І хоча ще далеко не всі волинські школи можуть запропонувати учням сучасну модель «виходка», проте й примітивні надвірні споруди вже таки відходять у минуле.
ЧЕРКАСИ
ГРА «ЗНАЙДИ ТУАЛЕТ У ЦЕНТРІ!»
Напевно, кожен житель Черкас хоча б раз у житті змушений був шукати туалет чи то в центрі міста, чи то на його околицях. «Туалетів мало. Але ця проблема дуже просто вирішується, — сміється черкащанин Андрій, — Якщо дуже треба, то особливо не заморочуюся. Як казала моя бабуся, краще хай лопне совість, ніж сечовий міхур».
Про те, скільки ж насправді громадських туалетів у Черкасах, «День» запитав у начальника відділу житлово-комунального господарства міськвиконкому Василя Старікова:
— Їх сьогодні фактично два у центральній частині міста — біля управління статистики і на вулиці Лазарєва. Крім того, всі заклади громадського харчування в центрі міста мають чітку вказівку пускати у свій туалет, навіть якщо людина не є відвідувачем цієї кав’ярні чи якогось іншого закладу. Тому вважаю, що сьогодні якоїсь особливої напруженості й нагальної проблеми з туалетами немає. Якщо ж проводяться якісь масові заходи, ми обов’язково додатково встановлюємо біотуалети. Інколи їх буває понад 60.
Почувши таку обнадійливу відповідь, «День» вирішив поцікавитися, чи знають заклади громадського харчування Черкас про таємничу «чітку вказівку». Адміністраторка кав’ярні в центрі міста довго не могла зрозуміти, чого від неї хочуть. Врешті пояснила, що про вказівку чує вперше, а користуватися туалетом можуть лише відвідувачі закладу.
