Цього тижня Верховна Рада працює в непленарному режимі. Утім, якщо говорити відверто, після перекроювання матерії правлячої більшості великої різниці між відкритим засіданням ВР і закритими комітетними буднями власників мандатів немає. Хоч би якою була форма роботи, підсумок прогнозований — правляча більшість працює так само чітко, як швейцарський «Rolex». Щоправда, інколи стрілки законодавчого годинника, намагаючись продемонструвати свою точність і бездоганність, таки дають збій. Узяти, наприклад, історію зі скандальним проектом Податкового кодексу. Спочатку ВР (причому чимало депутатів зовсім не бачили проекту цього важливого законопроекту) голосує «за» документ, який не критикував хіба що ледачий, потім нардепи раптом починають наввипередки критикувати кодекс і в результаті відстрочують його остаточний розгляд. Причини такої «гнучкості» зрозумілі, проте від цього стає ще сумніше.
Раніше парламент був дійсно майданчиком, на якому, нехай надміру емоційно й артистично, але робились-таки компромісні рішення, від яких залежить і зовнішній вектор країни, і добробут українців. Тепер ситуація інша. Парламентські будні сьогодні — це імітація боротьби аргументів влади й опозиції, де заздалегідь відомі як переможці, так і переможені.
А якщо винести за дужки назви нинішніх парламентських опозиційних команд і фракцій правлячої більшості й поставити собі запитання, а чи виграє в цілому від ухвалених нині у ВР правил гри український парламентаризм?
Про прогресуючу «хворобу» законодавчого органу країни й інші актуальні питання політичного порядку денного «День» говорить з народним депутатом від БЮТ Сергієм Соболєвим, який, до речі, був депутатом Ради I скликання, а отже, має колосальний грунт для порівняльного аналізу.
— Днями в режимі бліцкриг з подачі Президента було призначено нового генпрокурора Віктора Пшонку. Деякі представники вашої фракції підтримали креатуру глави держави. Але особливо вирізнився Сергій Міщенко. Він не просто сипав компліменти — заявив, що незабаром усі співробітники прокуратури називатимуть Пшонку батьком. Пам’ятається, Віктор Ющенко назвав своїм батьком Кучму, і йому це згадують досі. Але це так, до речі. Скажіть, у БЮТ обговорювали командну фракційну позицію при голосуванні за нового генпрокурора? Це важливо, оскільки депутатське слово «за» схвалення тієї чи іншої кандидатури — це відповідальність за діяльність або бездіяльність ГПУ.
— Перш за все, хотів би відокремити позицію людей, які працювали в прокуратурі й, можливо, працювали особисто з паном Пшонкою, від позиції фракції БЮТ. Позиція фракції була чітко продемонстрована під час голосування. Рішення фракції було однозначним — не підтримувати Пшонку.
Зараз багато спостерігачів говорять, мовляв, призначення генпрокурора пройшло швидко й гладко, мовляв, останніми роками такого «одобрямса» не спостерігалося. Так от, я хочу нагадати, скільки голосів при першому призначенні Юлії Тимошенко прем’єром віддала фракція Партії регіонів і багато інших, які спочатку активно підтримували Кучму, а потім так само активно голосували за Тимошенко. Або давайте пригадаємо, скільки голосів було віддано за кандидатуру того ж таки Медведька, якого вносив на розгляд ВР пан Ющенко. Тому аналогій тут я б не проводив. Інша річ, що такі питання — це завжди тест, який чітко показує, хто реально знаходиться в опозиції, а хто — ні. На момент нашої розмови, більш як 290 голосів — це голоси людей, які погодилися з усім, що робить Янукович і його команда. Інші фракції, перш за все — фракція Блоку Юлії Тимошенко, за генпрокурора не голосували. А в цілому, на мій погляд, питання не в Пшонці чи будь-якій іншій кандидатурі. Питання в тому, чи готовий сьогодні генпрокурор бути неупередженим, бути чітким у плані виконання закону як щодо Президента Януковича, прем’єра Азарова, міністрів, народних депутатів, так і щодо будь-якого громадянина нашої країни. Проте, на мій погляд, ми отримали генерального прокурора, для якого будуть табу у вигляді Президента, його Адміністрації, Азарова та його Кабміну (або будь-якого іншого уряду, який призначить пан Янукович). Це будуть недоторканні персони. Точнісінько так само, як у своїй основній масі будуть недоторканними ті, хто сьогодні представляє парламентську більшість. Чи в таких умовах в Україні пануватиме закон? Я вважаю, що ні. Процвітатиме кум, буде легалізована формула: «Є свої, яким дозволено все, і є всі інші, яких триматимуть у рамках закону».
— А хіба «квіти» кумівства в’янули? Це явище, яке в будь-якій європейській країні викликало б щонайменше нерозуміння, у нас було вчора, є сьогодні й, схоже, буде завтра.
— А я й не кажу, що в’янули, я кажу, що це триватиме й надалі. Давайте пригадаємо, знову-таки, призначення того ж таки Медведька на посаду генпрокурора. Він був кандидатурою президента Ющенка, висунутою після підписання відповідної угоди між ним і Януковичем. Тоді були недоторканні Янукович, Ющенко. Тепер, щоправда, ситуація змінилася: тепер недоторканними будуть лише Янукович і його команда. І ось що ще хотілося б сказати, точніше, запитати: «А чи готовий генеральний прокурор виконати хоча б Конституцію України й зобов’язання перед Радою Європи, які ми брали на себе, запевняючи, що готові рухатися шляхом демократії?» Я говорю про відмову від загального нагляду прокуратури, що є ключовою проблемою прокуратури, оскільки прокурори фактично «сидять на гачку» в бізнесменів, виконуючи їхні замовлення. Зокрема, коли порушують або закривають кримінальні справи, виступаючи ніби на користь держави, а реально — захищаючи інтереси окремих бізнес-структур. І доки в прокуратурі існуватиме загальний нагляд, доти ситуація не зміниться. Не може генпрокурор виступати на користь комерційної структури. Такого ніде в світі немає! Словом, ми маємо країну, де панує беззаконня, де Президент — гарант Конституції — фактично є першим її порушником, як і КС, в якого немає відповідних повноважень, а він ухвалює або скасовує Основний Закон.
Повернуся до ГПУ. Несформованою залишається Генеральна прокуратура в цілому. Нам треба давно визначитися: генпрокурор дійсно є в структурі Мін’юсту й призначається як частина виконавчої влади? Якщо так, тоді повноваження його мають бути абсолютно іншими. Такими, як, наприклад, у реформованому давно польському або чеському законодавстві. Таких прикладів можна наводити ще десятки. На жаль, зараз, незалежно від того, хто сяде в це крісло, залишається стара система, де Генеральна прокуратура — це нагайка для опозиції, не більше того.
— Під час одного з останніх пленарних засідань більшість ВР відмовилася розглянути питання сумісників, які, всупереч нормам Конституції, поєднують роботу в органах виконавчої влади з депутатським мандатом. Дивитися на це було, м’яко кажучи, неприємно.
— Поза всяким сумнівом, неприємно. Але це претензії до більшості. Я знаю, чому з’явився законопроект Пилипенка (він вносить всі законопроекти, які потрібні Януковичу) щодо безпосередньо зміни списку тих, хто стає народним депутатом. Це дозволяє на сьогодні перетасувати список тієї ж таки Партії регіонів. Доки вони не поміняють свого списку, доти вони не позбавлять повноважень чинних народних депутатів, оскільки, за нинішнім списком, в ПР входять люди, яким вони не зовсім довіряють або не все обіцяють. Тому я переконаний, що й далі питання сумісників зриватиметься доти, доки Партія регіонів не «почистить» свій список тих, хто має зайти до парламенту відповідно до закону Пилипенка. Законом, який робить свавілля партії абсолютним. Але як же це так?! Вибори до парламенту закінчилися два роки тому, а зараз, виявляється, зі списку можна викинути кого завгодно.
— До речі, про вибори. Сьогодні не всі результати регіонального волевиявлення оприлюднені. У той же час, контури електоральних переваг-2010 обкреслені. Як ви оцінюєте перебіг, а головне результат місцевої виборчої кампанії?
— На це запитання відповів би так. Я не є людиною, яка не довіряє екзит-полам, але я є людиною, яка не довіряє людям, які формулюють питання для екзит-полів.
— Даруйте, переб’ю, а судам, у яких оскаржуватимуть результати на окремих дільницях, ви довіряєте?
— Після проведення судової реформи, гадаю, судам в Україні довіряє лише Янукович і члени Вищої ради юстиції (ВРЮ), більше ніхто. Тепер про вибори. Узято було 10 обласних центрів, де були проведені екзит-поли. І, зверніть увагу, всі екзит-поли проведені з точністю до 1—2%. Тому стверджувати щось на підставі даних з десяти областей (у трьох з яких, до речі, одна з найбільших партій — «Батьківщина») й вважати це середнім показником в Україні, на мій погляд, некоректно. Тому моя оцінка виборів така. Очевидними є три вектори, що чітко проявилися під час нинішньої виборчої кампанії. Перший вектор — повне розчарування жителів східної України тими, за кого вони ще вчора голосували. Маю на увазі, перш за все, Партію регіонів. І ми бачимо, як на Харківщині, Луганщині або в моєму рідному Запоріжжі ПР програла все, що можна, і мерів міст також. І навіть якщо в результаті судових позовів у Харкові й Луганську вони будуть призначені мерами, зрозуміло, що Партія регіонів втратила позиції в цих регіонах.
Другий вектор — це повна втрата паном Тігіпком того позитивного імпульсу, який він отримав після президентських виборів. І пояснення цьому теж є. Його партія втратила все після того, як Тігіпко став співавтором Податкового кодексу, який знищує малий і середній бізнес.
І, нарешті, є третій вектор, що стосується безпосередньо тих сил, які традиційно опонували Партії регіонів. Це, перш за все, «Батьківщина», яку не допустили на вибори в трьох, на мій погляд, ключових для неї регіонах. Я маю на увазі Тернопіль, Львів і, звісно, Київську область. Тому зрозуміло, що ми отримали спотворені результати. Коли, наприклад, говорять, що в Київської області «Батьківщина» отримала 8%, — це неправда, тому що в Київській області за «Батьківщину» ніхто не голосував. У Київської області голосували за клон, який погоджував свої списки з Партією регіонів.
Я вважаю, що ці вибори показали унікальні технології, які використовує правляча ПР для вибивання своїх ключових конкурентів з БЮТ. У результаті ми отримали абсолютно спотворену картину, яку не можна розглядати як зріз того, що сталося після дев’яти місяців господарювання цієї команди. Але люди змогли заявити свою позицію. Ця команда програла скрізь, де тільки можна. А от чи підтримали люди опозицію, не зрозуміло, бо в людей у цілій низці регіонів навіть можливості проголосувати за опозицію не було. І саме тому ми бачимо такі результати в «Свободи». Чому? Люди бачили, що немає «Батьківщини», й голосували за «Свободу».
Загалом, гадаю, ці вибори продемонстрували головне — після дев’яти місяців правління спостерігається повний провал політики ПР і повний провал політики їхнього сателіта (маю на увазі партію Тігіпка).
— Сергію Владиславовичу, ви були депутатом ВР I та II скликань. Парламент завжди вважався (при всіх скандалах, дебатах, часто епатажних витівках нардепів тощо) незалежним органом. У вас є з чим порівнювати, скажіть, що відбувається в Раді сьогодні? Перший президент Леонід Кравчук під час нещодавніх парламентських слухань назвав ВР, цитую, органом «чого бажаєте»...
— Знаєте, що відбувається? Зламано хребет безхребетним депутатам, яким, власне, й ламати його не треба було. Я маю на увазі «тушок», які вміють тримати ніс за вітром. По-друге (і, на мій погляд, це головна проблема), не витримує жодної критики беззуба позиція спікера ВР пана Литвина, який абсолютно не захищає інтереси органу, який апріорі має бути дуже важливою законодавчою гілкою на дереві влади. Верховна Рада сьогодні перетворилася на орган «чого подати», де ключовий офіціант — пан Литвин. Так, у ВР є ще й опозиція, але хіба може опозиція у кількості 120—130 чоловік щось змінити? Ні, й у цьому вся трагедія цієї ВР.
Виокремлю два моменти. Перше — повна деморалізація «перебіжчиків». Вони, до речі, вже зрозуміли, що їх «кинули». Ну, або ще зрозуміють, коли проти них відкриватимуть кримінальні справи. А вони будуть порушені, оскільки всі обіцянки влада вже забула. Друге — повна деморалізація голови ВР, який фактично виконує всі забаганки Банкової. Спікером парламенту не може бути людина, яка в шафі має скелет, який у будь-яку мить може звідти вивалитися.
На мій погляд, сьогодні Верховна Рада припинила грати головну роль, яку вона грала за всіх спікерів. Пригадайте Мороза, Плюща. Хоч якими були в них стосунки з Президентом, хоч би хто очолював уряд, парламент завжди був незалежною гілкою влади.
— Конституційний Суд вирішив провести розгляд справи про чергові вибори до ВР невідкладно в формі письмового слухання. Як ви вважаєте, яким буде висновок і коли все-таки українці оберуть новий склад ВР?
— Я б не говорив сьогодні, що все прогнозовано й зрозуміло. Переконаний, що в Партії регіонів і Адміністрації Януковича кусають лікті через те, що вибори до парламенту не оголосили ще півроку тому, коли рейтинг ПР і особисто Януковича зашкалював. Ці вибори показали, що катастрофічність падіння рейтингу Партії регіонів є стійким й навряд чи вони з цього вийдуть. Тому я не стверджував би однозначно, що КС прийме рішення про проведення виборів 2012-го. Я не виключаю, що аналітики з Банкової підкажуть Конституційному Суду (а такий досвід є) затвердити рішення, що дозволяє грати на всі фронти і ще й думати про дату виборів.
Ще один можливий варіант — буде затверджено рішення про березень 2011 року, тому що до 2012 року Партія регіонів не доживе, так само і Янукович з рейтингом вище хоча б 20%.
Нинішні місцеві вибори продемонстрували відчай людей. Те, що в окремих регіонах лише 35—40% виборців прийшли й проголосували, — це дуже страшна ситуація для будь-якої влади. Зважаючи на це, постає питання: «А чи можна й чи варто чекати об’єднаної опозиції, яка йтиме єдиним фронтом?». Я вважаю, що, оскільки наступні вибори не президентські, а парламентські, кожна політична сила сподіватиметься на те, що вона самостійно пройде до парламенту. Тому переговорний процес про ймовірне об’єднання зусиль відбуватиметься в рамках наступного парламенту.
Ключовий момент, коли опозиція або більшість об’єднуються, — президентські вибори. Ми чітко побачили розклад голосів на цих президентських виборах. Я гадаю, тут зіграло свою головну роль те, чого не було 2004 року, коли Ющенко став президентом. Ніхто тоді не міг навіть уявити, щоб Тимошенко закликала в другому або третьому турі голосувати проти всіх. А саме це цього року зробив псевдодемократ і псевдопатріот Ющенко, котрий усі ці роки вів до влади цю кліку, яку сьогодні очолює Янукович.
Момент істини в плані об’єднання настає лише під час президентських виборів. Тому, гадаю, варто вже сьогодні опублікувати списки тих, хто закликав на цих президентських виборах голосувати проти всіх або взагалі не йти на вибори. Це якраз ті люди, які привели до влади Януковича. Вважаю, що представники цих політичних сил мають понести й моральну, й політичну відповідальність за все, що вони зробили з Україною безпосередньо під час останньої президентської виборчої кампанії.
