Мандруючи Київщиною, на віддалі всього-на-всього 30 кілометрів від нашої столиці, в селі Малютянка, поблизу Боярки і зовсім поряд із Глевахою ми зустріли керамічне диво. На околиці села при дорозі стояли дві жінки у вишиванках, поруч — прилавок із керамікою. Ті, кому доводиться мандрувати Україною, чудово знають, що придорожня торгівля — явище досить поширене в нашій країні. Майже в кожному селі на узбіччях міжміських магістралей і невеликих міжселищних доріг можна зустріти торговий люд.
Звичайна людська цікавість примусила нас зупинитися. Адже жінок у вишиванках, що пропонують керамічні вироби власного виробництва на узбіччі звичайного українського села можна зустріти не так часто. Крім того, вражало те, що кожен виріб був цікавим і неповторним, у кожному з них відчувалася авторська рука. На прилавку стояли вази, тарелі, глечики, горнятка, скульптури якихось чудернацьких створінь і звірів... Попри їх різноманітність, усі ці вироби щось єднало, всі вони ніби промовляли «Made in Ukraine». Розговорившись із майстринею, ми дізналися, що звуть її Юлія Козятник. Разом із матір’ю вона живе в одному з будиночків поблизу дороги. Там же розташована їхня майстерня, де всі ці вироби народжуються. Ми навіть не вагалися, коли вони люб’язно запросили нас в гості до своєї хати-майстерні. Усе в тому помешканні свідчило про творчість його власниць: піч для обпалювання виробів, велике гончарне коло, а поряд на підлозі — завершені та ще напівготові вироби.
Юлія Козятник викладає в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. М.Бойчука. (останнім часом цей заклад естетичного виховання, що знаходиться на Печерську, брутально намагаються позбавити приміщення). У село майстриня з донькою переїхали нещодавно, оскільки саме тут, у Малютянці довгий час жили декілька поколінь родини. Тепер пані Юлія часто запрошує до свого помешкання односельчан — на майстер-класи з ліпки та міні-виставки власних керамічних творів.
Завдяки гостинності майстрині нам пощастило стати свідками глиняного дива — народження керамічного виробу на гончарному колі. Виявляється, що відразу обпалювати виріб у печі не можна, оскільки волога, що знаходиться в глині, одразу випарується і виріб потріскається. Тому після шліфування майстриня кладе горщик сушити, а вже потім — до печі.
Магічні, вправні дії майстрині наштовхують на думки про те, що українській глибинці з її сучасними котеджами та алкогольними сільмагами вкрай потрібні митці та ремісники. Більше того, зростання сільської мистецької спільноти означало б початок відродження українського села. Погодьтеся, вишиванка із лейбою «Made in China» — це абсурд.
