Я настільки постарів і застарів, що продовжую любити трамвай. Вам цього не зрозуміти. А я з трамвайної підніжки, на «ковбасі», в юрбі злиплих пасажирів, із сидіння, де знайомлюся з дівчиною, із заднього майданчика, де їду з дітьми, — все одно під акомпанемент трамвайного дзвінка наївно кричу: руки геть від київського трамвая!
Як рідкісний екземпляр із залишків корінних киян, кілька років тому я заступився за цей електричний, демократичний, екологічно чистий та абсолютно народний вид транспорту й опублікував у «Дні» № 105 (1126) добірку матеріалів під заголовком «А без трамвая Київ неможливий».
І це справді так, хто знається на історії рідного міста і транспортних проблем. Але не осягнути значення трамвая тим, хто багато десятиріч керує «Києвом-великомучеником», як колись сказав знатний киянин Олександр Довженко, і трамвай ненавидить.
Змінялися, точніше, призначалися сторонні мери-градоначальники за партійною, а не міською приналежністю, але всі вони послідовно провадили міські реконструкції за рахунок зняття трамвайних колій. Особливого розмаху знищення сталевих колій набуло за правління О. Омельченка. Дорога на печерські пагорби стала безтрамвайною і набагато зручнішою для урядових кортежів та багатих іномарок. А для нас?
Аргументи знищення залишилися тими самими. Трамвай заважає транспортним потокам. Особливо, у стародавній частині міста. Він сильно гуркоче. А якщо за рахунок трамвая розширювати проїжджу частину і замінити застарілий трамвай тролейбусами й маршрутками?..
І ось сьогодні я стою на тролейбусній зупинці 30-40 хвилин і відчуваю переваги тролейбусів, які чомусь перестали їздити довгими маршрутами, скажімо, Васильківською чи проспектом Перемоги, а виринають з-за рогу проміжних вулиць.
А маршрутки! Чи вони не замінили трамваїв? Із маршрутками погано, незручно й небезпечно всім: пасажирам у тісняві, водіям, які рвуться врізнобіч, учасникам вуличного руху. Тоді як на зупинці пенсіонери зазвичай не можуть сісти безкоштовно, щоб проїхати лише один квартал. Хоч і належало б. Але — ринок. І жлоб-водій може облаяти і не пустити.
Втім, найцікавіше повідомляю для всіх, хто рветься в Європу. Ніяких маршруток у закордонній частині цього континенту немає. Якщо автобуси — то великі й комфортабельні. Які маршрутки?
А трамваї? Вони відживають свій вік, як у нас?
Я прийшов на славнозвісне київське транспортне місце — Поштову площу, як на почесний цвинтар старого трамвая. Тут почав своє життя один із перших у Європі електричних трамваїв. І в новітні часи йому поставлено справжній пам’ятник, що відображає любов і повагу киян. Додамо до ювілею славне прізвище зовсім забутого інженера Арманда Струве, якому Київ і завдячує своїм першим трамваєм.
Я зняв на фото сиротливий пам’ятник, повз який уже багато років не пролягає історична колія від Подолу нагору до Філармонії. Трамвай помер, і пам’ятник йому стоїть.
Зате з яким захватом пройшли нові повідомлення про реконструкцію Поштової площі: «Столична влада (з новим стороннім мером разом із диваком, великим шанувальником шикарних автомобілів, а не трамвая. — Ю. І.) — візьметься за реконструкцію Поштової площі».
При слові «реконструкція» я здригаюся. Адже й на фасаді колишнього кінотеатру ім. О. Довженка висів транспарант: «На реконструкції». Після «реконструкції» йде знищення.
Реконструкція за рахунок залишків трамвайних рейок і на Поштовій площі. «Демонтаж трамвайних шляхів у межах виконання робіт з реконструкції Поштової площі та будівництва транспортної розв’язки біля станції метро «Дніпро», — повідомляється, рух припинено. Де «Дніпро» і де трамвай?
Я спустився до Паркового моста й пішов на пляж. Після прогулянки повертаюся, приємно втомлений. За мостом, на набережній, трамвая, який ходив тут завжди, — немає. Прямо підеш — гора. Розпочинай сходження. Ліворуч і праворуч — пиляй пішки до знемоги до самого метро. Краса!
Усе. Більше не буду показувати трамвайні злигодні в місті, занурюватись у трамвайну ностальгічну лірику. І доводити необхідність. Стоїть пам’ятник київському трамваю — за упокій.
Роблю міжнародну пересадку та їду вже Німеччиною. Трамваєм, звісно. Сиджу біля віконця, спостерігаю. Хочу боротися за київський трамвай силою приклада міста-побратима Мюнхена. Тут ставлять пам’ятники трамваю — за його здоров’я.
Трам близький і дорогий мюнхенцям. У поколіннях і зараз. Як багато тут вагонів, які вписані в це стародавнє місто. Ось він виїжджає з-за повороту, і я клацаю його фотоапаратом, тепер з вулиці.
На вулиці й під нею працюють для народу всі види міського транспорту. Система. Жодних переваг. Автобусне сполучення на великих «Мерседесах» доповнюється густою мережею станцій метро (U-ban плюс S-ban-електричка), автомобільний та велосипедний рух відповідними й обов’язковими велодоріжками. Багаторічний обер-бургомістр Мюнхена, який має незаперечний авторитет у громаді, Крістіан Уде їздить велосипедом у вихідні в міському парку. Уміння організовувати порядок у великому місті поєднується в ньому з написанням гумористичних книжок. Він веселий і бадьорий, як щирий баварець.
А як же тоді в Мюнхені з трамом — так тут називається трамвай? Якщо говорити про врочистість і традиції, то можна побачити трам старовинний... у метро. На одній із центральних станцій він красиво зображений на стінах, мало не з часів баварського короля Людвіга II. На іншій станції на п’єдесталі стоїть один з перших трамваїв. Справжній.
У місті існує спеціальний музей міського транспорту, де різним моделям трамвая приділяється належна пошана. До музею ходять численні відвідувачі, в тому числі школярі.
Трамвай, сім’я, діти. Приїжджі. В екскурсію містом регулярно вирушають на екскурсійному трамі. З нагоди Різдва неодмінно влаштовується належним чином опоряджений різдвяний поїзд. Дуже весело дітям разом із предками і кондуктором-дідом Ніколаусом, який продає морозиво й цукерки.
Мюнхенці зі своїми трамваями пам’ятають минуле. У руїнах розбомбленого міста на розчищувальних роботах допомагав і трамвай. Як і в Києві, в повоєнні роки. Пам’ятаєте вантажний трамвай біля наших руїн?
Як тут убивається аргумент трамвайних невігласів, що в старому великому місті ніде розвернутися трамваю. До центру, в якому паркування автомобілів становить проблему, завжди можна доїхати трамваєм. На Карл- і Марієн-платц, будь ласка. На Октобер-фест — теж іде трамвай. Біля Пінакотеки-музею розташована трамвайна зупинка.
Дурість! Трамвай нікому не заважає й, подібно до слаломіста, закладає повороти старовинними вузькими вуличками. Усюди можна доїхати трамваєм. Трамвай поважають, йому звільняють дорогу за правилами, а авто прямують за ним і по асфальту з рейками. Нормально.
Трамвай з велосипедом використовуються сьогодні, в епоху автозаторів. Багато німців із приміських і спальних районів доїжджають до широких, але не центральних міських трас. Залишають свої авто й пересаджуються на метро або трамвай до місця роботи. Велосипедисти, чиє ім’я легіон, продовжують свій шлях велотранспортом, витягнутим із багажників. Велодоріжками.
Транспортна міська система діє як годинник. Вірніше — за часом прибуття й відбуття транспорту на табличках. Дотримується.
Не так і гучно вже гуркоче мюнхенський трамвай. Бо з’явилися на маршрутах нові зчленовані вагони і вагони з низькою підлогою. Чисто, охайно, світло і швидко.
Звісно, бували й неприємності в трамвайній справі Мюнхена. Наприклад, у рік Олімпіади вирішили скоротити деякі трамвайні маршрути. Для зручності гостей. (Хоч би нам не повторити цієї помилки на Євро). Але мюнхенці вчасно спохватилися. А проти ліквідації деяких улюблених маршрутів навіть вийшли на вулиці з протестами.
Тож тепер у Мюнхені не знищують старих колій, а продовжують їх і споруджують нові. Ось що тут вражає киянина.
Не є таємницею поїздки багатьох делегацій та груп керівництва і просто чиновників із Києва до міста-побратима Мюнхена. Їдуть собі та їдуть. Регулярно й постійно. Але якось не виходить обмін досвідом. Побувати державним коштом на Октобер-фест, почастуватися пивом із сосисками, бути прийнятими в Ратуші, прогулятися магазинами — це так. Але про трамвайне диво не відають.
Однак розуміння того, що німці не стільки багатші, скільки розумніші, — досягається із зусиллями. Так само, як і перейняття їхнього позитивного досвіду. Навіть у трамвайній галузі. Адже він потрібен не стільки їм, скільки самому народу.
Крім трамвайної теми, не можу не навести ще двох мюнхенських настанов, які можуть бути актуальними для нас. Висотні будинки. У Києві вони вже затьмарили небо, ці елітні споруди. «Високі аж до неба, а дурні, як не треба» ці новобудови. Ви бачили їх біля Палацу спорту? Були тут і площа, і вид.
У столиці Баварії офіційно заборонено будувати хмарочоси. Є кілька будинків до 18 поверхів, що їх побудували американці для співробітників «Радіо «Свобода». І все. Будинки нормальної поверховості у стилі міста.
Уже є певне перебільшення щодо Києва як дуже зеленого міста. Мюнхен не менш зелений, але з чистим повітрям і водою. У тому числі за рахунок трамвая. Утім, тут не знищують парків та скверів для нових хмарочосів, як, скажімо, біля мого будинку з боків «бермудського трикутника» — Палацу одружень, де було брутально вирубано багаторічні дерева і знищено фонтан у цілодобовому гуркоті елітних новобудов. Як це витримати?
І чому ніхто не додумався в моєму місті, що пускати пил в очі й саджати прутики-саджанці дерев — не що інше, як ідіотизм. Прутики сохнуть і ламаються, гинуть сотнями, й зелені стрімко меншає в цьому ж пилу.
Бачили б ви, як люблять і вирощують нові дерева німці. Зміцнілі й доглянуті саджанці з укутаними стовбурами, добривами та кріпленнями від загроз.
А ми що зміцнюємо? Знищення міської архітектури, дерев. І трамвайних ліній.
Я не згоден. І битимуся до останнього трамвая.