24 липня 1982 року комбайнер колгоспу імені Леніна Куйбишевського району Запорізької області Олександр Хмелевський за добу зібрав «Колосом» 255,5 тонни зерна, встановивши всесоюзний рекорд! І був він не «паперовим», а чесним, результатом напруженої праці та вмілої організації роботи.
Відбулася ця подія тридцять років тому, і з того часу народилось нове покоління, котре уявлення не має про колгоспний лад: про тотальний контроль Компартії за сільгоспвиробництвом, надмірну його заідеологізованість, котра часто змушувала селян на догоду керманичам хитрувати чи йти на махінації, витрачати час та ресурси на ідеологічні забаганки. Про хиби планової економіки з її вічним супутником дефіцитом — і не тільки на побутові товари, а й на необхідні у виробництві матеріали, в тому числі на запчастини до сільгосптехніки, бо за їхній випуск заводам не платили премій та не вручали орденів. І про те, як у цій викривленій дійсності справжнім хліборобам доводилось робити свою справу.
ГІРКУВАТИЙ ХЛІБ УПОВНОВАЖЕНОГО
Хоча у 1980-х роках уже не треба було з наганом у руках заганяти селян у колгоспи, вивозити до зернини хліб із господарств чи сіяти кукурудзу на Півночі, але від інституту уповноважених КПРС не відмовлялась до свого останнього подиху. Тому влітку і великі, і малі районні начальники за наказом з райкому вирушали на «битву за врожай».
Разом з іншими 1982 року подався на зерновий фронт і інженер райсільгоспуправління Віктор Шпак. Особливих проблем у нього не виникло. Колгосп, у який його направили, був міцним. А його голова, Володимир Пилипенко, досвідчений господарник, міг без усяких уповноважених упоратися зі жнивами. Та й сільгосптехніка в колгоспі була на ходу. Бо ще заздалегідь Віктор Шпак «вибив» для «свого» господарства цілий «КамАЗ» дефіцитних запчастин. От і залишалось уповноваженому навпереміну з головою спостерігати в бінокль за збиранням зерна та організовувати ремонт техніки, коли та ламалася.
Втім, кожного дня, до шостої ранку, він мав доповісти в райком, скільки хліба за добу скосили, обмолотили та здали державі. Із цим складностей в уповноваженого теж не було, бо господарство не пасло задніх за цими показниками. Голова колгоспу розподіляв роботу між комбайнерами приблизно порівну, а вони працювали на совість, разом збираючи багато зерна. Але саме тому і не досягали індивідуальних рекордів! І щоранку Віктор Шпак отримував порцію лайки від райкомівського керівництва за погану організацію змагання механізаторів.
Ідея, в принципі, була непогана. Мовляв, намагаючись установити рекорд, усі комбайнери збиратимуть більше зерна, тож жнива пройдуть швидше, з меншими втратами. Але, як завжди, вона відразу була доведена до абсурду. Високих показників вимагали з райкому, а в багатьох колгоспах не вміли чи не могли організувати продуктивну роботу. Не вистачало сільгосптехніки, або вона стояла, бо не мали запчастин для її ремонту. Та й урожайність, запорука високих показників, теж у СРСР була невисокою. Але в господарствах швидко відпрацювали методики створення «передовиків» і досягнення «високих показників». Комусь із механізаторів, зазвичай комуністу, виділявся новенький комбайн і кращі поля. І поки інші «стригли солому» на низьковрожайних ділянках, збирали важкі полеглі хліби чи жито, постійно ремонтуючи свої старенькі комбайни, передовик на новій техніці та відбірних полях встановлював рекорд. А якщо він не дотягував до потрібної цифри, то вдавалися до «складчини» — «передовику» приписували виробіток інших механізаторів. Потім «рекордсмен» отримував за високі досягнення легковий автомобіль чи їхав по безкоштовній путівці в Болгарію. А начальство могло подати наверх «справну цифру».
Іншим же комбайнерам, котрі працювали не менше, але не мали в кишені партквитка чи родичів у керівництві колгоспу, залишалось спостерігати «показуху» і нишком лаятися.
Але в колгоспі імені Леніна цю систему не жалували ні голова, ні механізатори, тож Віктора Шпака лаяли в райкомі. Аж поки в нього не урвався терпець.
З цією пропозицією виведений з рівноваги уповноважений прийшов до голови колгоспу. Досягти його вирішили чесно: без приписок виробітку інших «рекордисту». Також домовились не гнати по полю комбайни на високій швидкості, щоб не втрачати зерно.
Порадились і з механізаторами. Разом з ними вирішили в поле випустити відразу два «Колоси», щоб хоч один відпрацював, не зламавшись, добу. Відібрали надійніші комбайни. На одному з них працював Олександр Хмелевський з помічником Олександром Клименком, котрий був студентом і на канікулах працював у колгоспі. На другому — Володимир Олефір з Віктором Жуком. Їм і випало «йти на рекорд».
Для роботи вибрали найдовше в господарстві поле, хоча воно й було засіяне низькорослим сортом пшениці, котру важче збирати. Але цим знехтували. Адже довга нива дозволяла зменшити втрати часу на повороти, та й урожайність на ній, як потім з’ясувалося, була висока — 55,7 центнера з гектара!
Через поле навхрест прокосили дві дороги для вантажівок, котрі мали возити зерно. І навіть підрівняли їх грейдером, щоб з автомобілів на вибоїнах не висипався на високій швидкості хліб.
Єдиним послабленням задля рекорду стало те, що солому вирішили залишати у валках, а не збирати у причепи.
Є РЕКОРД!
З самого раннього ранку Олефір та Хмелевський почали збирати хліб, кожен зі своєї половини поля. Нелегкою тоді була праця комбайнера. Кондиціонерів на сільгосптехніці не існувало, і механізатори весь день «смажилися» на пекучому літньому сонці. До цього треба додати й постійний гуркіт двигуна, вібрацію та пил. Та й вести комбайн по полю було не просто. А втома наростала з кожною годиною праці. Адже в той день екіпажі працювали без перепочинку. Комбайни зупинялись лише на дозаправку пальним. Навіть обідали комбайнери по черзі з помічниками.
Люди витримували таке навантаження, а от техніка — ні. Зламався «Колос» Володимира Олефіра. Швидко його відремонтувати було неможливо, і цей екіпаж припинив змагання. Але він встиг зібрати 130 тонн хліба! Зазвичай стільки за день збирали два-три комбайнери!
А Олександр Хмелевський з помічником роботу продовжили. Тільки о пів на п’яту ранку наступного дня, відпрацювавши 24 години, зупинилися. Ніхто не міг повірити, що вони зібрали 255 тонн зерна! Потім навіть конструктори з заводу приїжджали у господарство — не вірили, що їхнє дітище могло дати такий виробіток.
Не повірили в такий рекорд і в райкомі. Перший секретар Анатолій Потапенко взагалі пообіцяв привезти в колгосп прокурора для фальсифікаторів рекорду.
Через годину він уже був у господарстві. Хоч і без прокурора, але з головою комітету народного контролю (організація, котра могла показати вхід у прокуратуру).
Але хоч скільки шукав на рекордному полі секретар райкому понаднормові втрати зерна, їх не було. Побував він і на току, де перевірив виробіток усіх комбайнів за минулий день. І тільки впевнившись, що приписок і інших махінацій не чинили, він повірив у рекорд.
А далі все було як належить. За рекорд усі добряче випили. А опівдні в колгоспі кореспондент районної газети вже збирав матеріал. Ще за годину в господарство приїхав журналіст українського радіо. Наступного дня прибула знімальна група київської телепрограми «Актуальна камера», котра вела зйомки і для програми новин «Час» центрального телебачення. Рекорд прогримів на весь СРСР.
Особливих благ всесоюзні рекордсмени не отримали. Їм вручили листи подяки та грамоти. І дотепер Олександр Хмелевський не знає, чому їх не нагородили чимось суттєвішим.
Важко повірити, що для преміювання за всесоюзний рекорд не виділили ні автомобіля, ні путівки хоч і в соціалістичний, але все ж таки закордон. Імовірно, в обкомі знайшли когось «достойнішого», ніж прості селяни, для отримання цих тоді дефіцитних благ.
Постраждав у цій історії лише колгоспний баран. Численні гості, котрі злетілися на рекорд, з’їли його під горілочку.
Зараз Олександр Хмелевський на пенсії, живе в Куйбишево. А Олександр Клименко закінчив інститут і вчителює в Запоріжжі.
