Напередодні вихідних студенти Могилянки відзначали «професійне» свято — День академії. Оскільки цьогоріч воно припало на ювілей — 395-річчя навчального закладу, то було особливо гучним і вигадливим. Розпочалося з прес-брифінгу за участю «реставратора» університету В’ячеслава Брюховецького та чинного президента Сергія Квіта. Києво-Могилянська академія — один з найстаріших університетів Східної Європи (якщо ще хтось не знає). Датою його заснування вважається 15 жовтня 1615 року. Саме тоді на кошти знатної киянки Галшки Гулевичівни було засновано монастир, госпіталь та школу. 1632 року з ініціативи митрополита Петра Могили відбулося об’єднання двох шкіл — Київської братської та Київської лаврської, а відтак створення Києво-Братської (Могилянської) колегії. Яскраву, подекуди карколомну історію цього навчального закладу неможливо переповісти двома словами. Зазначимо лише, що в добу свого розквіту (ХVII—XVIII ст.ст.) він мав величезний вплив на наукове, освітнє, духовне життя України. Ба більше. Вплив могилянської інтелектуальної та духовної традиції відчули на собі всі слов’янські країни. Це й не дивно, адже видатними могилянцями були: митрополити — Петро Могила, Димитрій (Туптало), Іоанн (Максимович); гетьмани — Іван Виговський, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, Іван Мазепа, Іван Скоропадський, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Данило Апостол; реформатор Слов’яно-греко-латинської школи в Москві — першої вищої школи Росії Стефан Яворський; основоположник вітчизняного акушерства та фізіотерапії Нестор Амбодик; філософ Григорій Сковорода; архітектор Іван Григорович-Барський; композитори — Максим Березовський й Артемій Ведель; «козацькі літописці» — Самійло Величко, Григорій Граб’янка. Відроджена 1991 року, Могилянка дуже скоро стала одним з епіцентрів українського інтелектуального життя. Тут читали свої лекції Ліна Костенко, Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Валерій Шевчук, Богдан Гаврилишин, Адам Міхнік, Роман Шпорлюк і, на жаль, нині покійні Юрій Шевельов та Джеймс Мейс.
«Можна сказати, що 395-річчя — «некруглий» ювілей, — розпочав В’ячеслав Брюховецький. — «Круглий» святкуватимемо за п’ять років. Якраз говоритимемо, з чим прийдемо до нього. Але, перш за все, хочу сказати про те, що за ті 395 років Києво-Могилянська академія зробила для України. Передусім, це — найвідоміша структура в нашій історії. Не було жодної української інституції, яка існувала б так довго. Навіть інститут гетьманства «пробув» тільки трохи більше ста років. За майже чотири століття Могилянка не лише «дала» багатьох видатних діячів вітчизняної політики, науки, освіти і культури. Найважливіше інше. Було закладено традицію — не загарбання чужих земель, не захоплення чужої духовної спадщини, не піднесення себе над кимсь, а традиція розбудови європейської нації. Бо наша біда — в тому, що маємо мало довготривалих проектів. А вагомі позитивні результати досягаються саме під час тривалих процесів». «Отже, які завдання ставимо собі на наступне п’ятиліття? — продовжив Сергій Квіт. — Плануємо стати сучасним західним університетом зі своєю автономією. На сьогодні жоден вітчизняний ВНЗ не входить у число кращих у світі. Не тому, що у нас непрофесійні викладачі чи нездібні студенти. А тому, що маємо застарілу структуру та інфраструктуру. Для здійснення таких далекосяжних планів потрібно зробити три речі: українським університетам необхідна автономія — фінансова, кадрова; науково-дослідна база, адже сьогодні вітчизняна наука твориться в наукових інституціях, та максимальне застосування англійської мови. І зараз ми оголошуємо про старт проекту «Реставрація в Могилянці: від фундаменту будівель до засад освіти України». Адже реставрація — це, фактично, забезпечення сучасної інфраструктури». Зокрема, йдеться про унікальний історико-архітектурний комплекс ХVІ—ХІХ ст.ст. державного значення (11 будівель), розташований на території НаУКМА: Стародухівську (Трапезну) церкву, Староакадемічний (Мазепин) корпус, поварню Братського монастиря, Благовіщенську церкву, бурсу, келії братського монастиря... Досі університет практично самотужки утримував будівлі від руйнації. Так, у 1996—1997 роках було укріплено перекриття і баню Благовіщенської церкви. А в 2005—2008-х — відреставровано Стародухівську (Трапезну) церкву та поварню Братського монастиря — єдиний проект, на який урядом було виділено сім мільйонів гривень і який ще додатково потребує близько 350 тисяч гривень. А реставрація Староакадемічного (Мазепиного) корпусу (решта дев’ять будівель), за попередніми підрахунками, обійдеться в 30 мільйонів гривень. Кажуть, її можна буде здійснити за три роки — зрозуміло, якщо на це будуть кошти. Як зазначає директор з розвитку НаУКМА Наталія Сумкова, для залучення коштів працюватимуть з державними органами (Кабміном, Міністерствами культури і туризму та науки і освіти, Управлінням охорони пам’яток); вітчизняними й міжнародними благодійними фондами, зокрема з офісом ЮНЕСКО щодо надання Староакадемічному корпусу статусу пам’ятки світового значення; бізнес-структурами, українською діаспорою.
Насамкінець журналістам запропонували міні-екскурсію, яку розпочали зі Староакадемічного (Мазепиного) корпусу — в нього першу цеглину закладав сам гетьман Мазепа. Ось — Конґреґаційна зала. Вона нагадує навчальну аудиторію часів Григорія Сковороди. Подібні відтворені в музеї філософа у Переяславі-Хмельницькому на Київщині. У Конґреґаційній залі відбуваються найпочесніші збори. Зокрема, тут вітали президентів США під час їхніх візитів в Україну і багатьох глав європейських держав. У наступній кімнаті зосереджено бібліотечні книгозбірні, що їх подарували «місцеві» й закордонні українці, наприклад видатний перекладач Євген Попович. Звідтіля до Благовіщенської, а в народі — студентської церкви — рукою подати. Там студенти можуть повінчатися, хрестити дітей, зрештою, просто зайти помолитися й поставити свічку за успішний іспит. Далі подовгасті зали більше нагадують коридори, майже з обох боків заставлені оригінальними книжковими шафами ХVIII—XІX ст.ст. Дедалі сильніше охоплює відчуття, що ти на зйомках якоїсь документальної стрічки. Підходимо, як каже Наталія Шумкова, до книгосховища, до якого, крім працівників, ніхто доступу не має — у ньому зберігається понад 300 видань, датованих раніше, ніж 1700 роком. Колись у Староакадемічному корпусі також містився музей, колекції якого розосереджені по всьому колишньому Радянському Союзу. До речі, ті єгипетські мумії, що нині містяться в Лаврі, теж із тутешньої музейної колекції. У планах — поновити існування музею і звідусіль позбирати Могилянську спадщину. На завершення екскурсії нас повели до приміщення колишньої лікарні, що неподалік будинку Галшки Гулевичівни, до речі, однієї з найстаріших споруд Києва. Там нині розміщена бакалаврська бібліотека, названа іменем головних меценатів — Омеляна і Тетяни Антоновичів. Тут є Wi-Fi, електронний каталог, у який можна зайти з будь-якого комп’ютера у студмістечку... Сьогодні вона одна з найкращих в Україні.
Отже, про проект «Реставрація...» заявлено. Перша благодійна акція зі збирання коштів відбудеться вже на Водохреще.
