Вчора профспілки світу та України відзначали День гідної праці, який був запроваджений Міжнародною організацією праці у 1999 році. Він не став таким собі другим Першотравнем, де за майорінням прапорів загубилася суть — відстоювання прав людини, у яких одне з головних саме гідна праця. Цього року вже втретє в світі проводиться Міжнародний день дій за гідну працю. Зокрема, Конфедерація вільних профспілок України провела в столиці та інших містах країни флеш-моби «Гідна праця — шлях до гідного життя», учасники яких вручали роботодавцям листівку з «квіткою вимог профспілок України». На її пелюстках слова «праця», «зарплата», «освіта», «пенсія», «екологія», «медицина» «відпустка» об’єднані словом «гідна», яке займає центральне місце.
Щоправда, навіть у цей день українські профспілки не йдуть єдиним фронтом. Якщо найбільша з них — Федерація професійних спілок — підтримує проект нового Трудового кодексу, то вільні профспілки виступають проти нього й навіть називають «рабським».
«Гідна праця — це праця з гідними умовами, з гідною заробітною платою, гідною тієї роботи, яку виконує людина й спроможна забезпечити їй достатній рівень життя, — сказав вчора на прес-конференції, влаштованій Конфедерацією, — координатор Міжнародної організації праці в Україні Василь Костриця. Гідна праця, за його словами, в широкому контексті передбачає, що працююча людина, перш за все, не може бути бідною. Костриця наголошує, що сьогодні це — головна вимога МОП. Не викорінюючи бідність сьогодні, як вважає координатор світової організації, ми зменшуємо кількість соціально захищених людей у майбутньому.
Про це ж йшлося й на круглому столі «Добробут через збалансоване формування заробітної плати: ситуація в Україні», влаштованому Центом ім. Разумкова та Шведською агенцією з міжнародного співробітництва та розвитку. Ці організації презентували аналітичну доповідь «заробітна плата в Україні: на шляху до економічного зростання й добробуту». Як сказав при цьому один із авторів дослідження, директор економічних програм Центру ім. Разумкова Василь Юрчишин, «Україна за рівнем доходів громадян знаходиться чи не найнижчому місці в Європі». Таку ситуацію фахівець пов’язує не в останню чергу з високим рівнем корупції. Якщо вона, за його даними, в 2000—2007 роках мала позитивну динаміку, тобто зменшувалася, то останні роки знову відкинули країну назад. «Якщо в цій проблемі нам не вдасться навести лад, — вважає Юрчишин, — то навряд чи вдасться добитися суттєвих зрушень й у оплаті праці». Інша проблема, яка, на думку експерта, вимагає уваги українського суспільства й дослідників, нагадує суперечку про те, хто з’явився перший — курка чи яйце. У даному випадку йдеться про те, чи можна підвищувати зарплату поки не зросте продуктивність праці. Юрчишин вважає, що це нерозривний процес. А вихід із цієї патової для нашого суспільства ситуації на його думку, слід шукати в системі соціального діалогу.
Головний експерт цього проекту з шведського боку Йорен Строган вважає, що збалансована і здорова система формування зарплати, чим характеризується шведська модель економіки, дає можливість для досягнення високих показників у конкурентоспроможності країни на міжнародній арені. Що стосується України, то, на його думку, нам потрібна потужна терапія, щоб вилікувати хвороби суспільства. І тоді, за словами експерта, почне діяти «доброчинне коло добробуту». Однак інший член шведської команди Ульф Якобсен вважає, що не можна покладатися на зарплату як на двигун, бо це нічого не дасть, якщо пошкоджений і тече корпус корабля.
Із колегою згоден один із лідерів профспілкового руху в Україні, голова Федерації профспілок та профільного парламентського комітету Василь Хара. Він наводить дані про те, що продуктивність праці в Україні у чотири рази нижча за європейську, але запитує, чому ж у такому разі зарплата нижча в 20 разів... На його думку, це свідчить про те, що в країні є ресурси для підвищення зарплати й про вкрай несправедливі умови розподілу суспільної праці...
