З кожним роком українці чимдалі менше читають. У цьому єдині всі проведені в нашій країні на цю тему соціологічні дослідження. Наприклад, якщо в 2003 році 39% молодих українців на дозвіллі читали книжки, то в 2009-му таких було вже 26%, а в 2010 році — 17%. Крім того, подібні тенденції — зменшення бажання читати книжки — простежуються, як показують дослідження, і в Росії, і в Європі. І, в принципі, зниження інтересу до книжки є в усіх вікових групах. За інформацією наукового керівника фонду «Демократичні ініціативи» Ірини Бекешкіної, лише 20% опитаних говорять, що не купують книжок тому, що не вистачає на це грошей. Іншим — нецікаво. Тобто, так званий інформаційний голод вони задовольняють завдяки іншим джерелам інформації — як правило, телевізору й інтернету. Але книжка — це не лише джерело інформації. Книжка — це джерело базової культури й мудрості, книжка дає можливість пізнати себе й світ, вона передбачає спілкування з автором, зрештою, книжка — джерело знань. Що отримує людина, що формується в ній завдяки читанню книжок і що людина втрачає, віддаючи перевагу телевізору та інтернету — про це в інтерв’ю із членом-кореспондентом Національної академії педагогічних наук України, доктором психологічних наук, професором, заступником директора з науковій роботи Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України Наталією ЧЕПЕЛЕВОЮ.
— Наталіє Василівно, не секрет, що всі люди хочуть бути розумними й успішними. Мабуть, ще 10 років тому розумною людиною обов’язково була людина начитана. Зараз конкурентом книжки став комп’ютер, інтернет. Але що дає книжка людині таке, чого не може дати більше ніщо?
— Процес читання розвиває уяву. Книжка робить це набагато краще, ніж, приміром, телебачення. Бо телебачення одразу дає нам готові образи, а книжка змушує людину малювати в своїй голові картини, образи, таким чином стимулюючи розвиток уяви. А вона, в свою чергу, лежить в основі творчого інтелекту. Це передусім стосується читання художньої літератури. Крім того, для того, щоб зрозуміти текст (будь-який художній, науковий, публіцистичний), необхідно виконати цілу низку інтелектуальних операцій. Крім операцій узагальнення й конкретизації, це ще й специфічні операції читання. Наприклад, стискання інформації — коли ми повинні з уривка тексту виокремити головне. Це також структурування, коли ми повинні розбити інформацію на окремі блоки; це — переструктурування інформації, коли поверхнева структура тексту не відповідає глибинній його структурі. Мій досвід свідчить, що цими операціями не володіють ані школярі, ані навіть студенти. Досвід роботи в мене над цією проблемою — з 1975 року, і проблеми були завжди. Хоча в 70-ті роки читали набагато більше, не було конкуруючих із книжкою джерел інформації. Зараз ситуація ускладнилася... Тому, якщо людина опановує читанням, навіть якщо вона читає стихійно, вона все одно опановує певні операції читання, і, безумовно, це сприяє розвитку інтелекту.
— Як впливає на розвиток людини інформація, отримана з книжки, порівняно з тією, яку людина отримує з інтернету?
— Інформація з інтернету дуже часто неструктурована. Крім того, вона просто топить людину, захльостує. Вона часто хаотична. Її дуже багато. Мій досвід роботи в інтернеті свідчить, що дуже багато людина отримує інформаційного «сміття». Крім того, робота з комп’ютером більше стомлює. Водночас робота із книжкою ще тим гарна (якщо працювати грамотно), що можна робити позначки, підкреслення, закладки. Тобто, проводити певну розумову роботу з книжкою, а це дуже важливо. З комп’ютером цього не зробиш. Важливий ще один психологічний момент, особливо для молодих науковців, — інформація, яку я завантажую в свій комп’ютер, стає моєю. Тут уже недалеко й до плагіату. Книжка ж утримує певну дистанцію... Тому можна сказати, що книжка розвиває людину набагато більше. Крім того, книжка — комфортніша.
— Якщо взяти звичайну книгу й електронну, різниця — велика в контексті розвитку інтелекту?
— Звичайну книгу, по-перше, зручніше читати — це вироблялося поколіннями, століттями. Крім того, в психології читання є рекомендації, як потрібно читати книжку. Починати треба з попереднього перегляду книжки: переглянути її, прочитати зміст, на чомусь зупинитися. Це дає попереднє орієнтування, що допомагає зрозуміти ціле. З електронною книжкою це зробити складніше. Там є функція аркушату, але це вже не те. Електронна книжка, напевно, зручніше для наукової праці, але для читання художньої літератури важливі ілюстрації, обкладинка (купа речей, що робить читання комфортним, приємним, навіть святковим). Те, чого немає в електронній книжці.
— Наскільки правдивим є вислів, що коли людина перестає читати, вона перестає мислити?
— Частина правди в цьому є. Згадайте приказку: «порожня голова не думає». Читання літератури, особливо художньої, допомагає зрозуміти себе, оточуючий світ. Крім того, якщо говорити про художню літературу, то зараз досить популярним у психології є напрямок «нарративна психологія» (нарратив — це оповідальний текст). Вважається, що ми розуміємо, осмислюємо світ, себе, оточуючих за допомогою нарративних текстів. Тобто, ми проживаємо життя, вибудовуючи свої розповіді про нього. Особливо, якщо ми розповідаємо комусь своє життя, то цей засіб організації свого досвіду, засіб саморозуміння, самопрезентації, засіб розуміння іншої людини.
Але як ми опановуємо цими оповідальними нарративними структурами? Вони закладені в літературі, культурі. Цьому сприяють і розповіді батьків. Але, насамперед, ці навички і вміння створювати оповідальні тексти ми опановуємо через книжку. Тобто, культура за допомогою літератури, книжок постачає нас цими нарративними структурами, які потім нам допомагають вибудовувати своє життя, упорядковувати, організовувати його тощо. Це дуже важливий момент: читання є засобом саморозуміння, розуміння інших людей і світу взагалі. Дитина, якій у дитинстві не читають казок, навряд чи потім буде розвинена так, як це необхідно, уже не кажучи про дорослу людину, яка не читає.
— Як впливає на людину читання якісної й неякісної літератури, і взагалі, чи поділяєте ви так літературу?
— По-перше, критерій якості — це суб’єктивний критерій. Колись Толстой казав про шкоду читання. Бо дійсно, читання веде нас у віртуальний світ. Іноді література може виконувати навіть роль наркотику, особливо — порожня література. Це те, що можна назвати поп-літературою, що, на жаль, сьогодні заповнила наш книжковий ринок. Хоча мені здається, що будь-яке читання — це краще, ніж переглядання різних серіалів, ток-шоу або реаліті-шоу. Мені завжди батьки говорили, що потрібно багато читати, щоб грамотно писати. А читання навіть найпримітивнішої літератури формує якусь грамотність. Мені важко виділити критерії, але, напевно, основним слугує те, що якісна література дає тобі розуміння — себе й світу.
— Коли починати дітям читати? Як ви ставитеся до думки, що навіть не народженій дитині корисно читати казки?
— Я людина — більш раціональна. Вважається, що вагітна жінка повинна дивитися на гарні картини, читати гарні книжки. Безумовно, що якщо вона це робить, у неї формується позитивний емоційний настрой, що добре впливає на розвиток плода. Що стосується маленьких дітей, то, по-перше, з ними потрібно розмовляти якомога раніше, також можна починати читати їм досить рано. Мені здається, що корисніше починати читати поезію — щоб дитина чула ритміку. Що стосується раннього навчання читанню, що зараз стало досить модним, то я — не прихильник цього. Бо дитина повинна дозріти. Читання — це дуже складна діяльність, воно передбачає залучення й зорових аналізаторів, і, якоюсь мірою — роботи мовних органів, виконання тих операцій, про які я говорила раніше. Мені здається, що набагато важливіше зацікавити дитину книжкою і їй читати, щоб вона сама потягнулася до книжки — так, як робили наші батьки. Також обов’язково з дитиною потрібно обговорювати прочитане, відповідати на її запитання.
— Що це дає?
— Це дає оцінку прочитаного, формує власне ставлення до прочитаного. Читання як діяльність містить у собі кілька етапів. Це, по-перше, мотив читання — для чого це потрібно. Це й пізнавальні мотиви, і комунікативні мотиви, і мотиви розважальні, і мотиви психотерапевтичні (є такий напрямок у психотерапії, як бібліотерапія, що дає людині можливість стабілізувати свій емоційний стан). Це й формування мети читання. Другий етап — це власне читання, контакт із текстом. Тут читання як діяльність містить у собі два моменти: пізнавальний і обов’язково комунікативний. Про це ми забуваємо — що читання, навіть наукової літератури — це завжди діалог між автором і читачем. Автор, коли пише текст, звертається до уявлюваного читача. Читач, працюючи з книжкою, теж повинен долучитися до цього діалогу. Найголовніше в цьому — відповіді на запитання, які виникають у читача, згода або незгода з автором, сумнів — усе це стимулює розвиток. Якщо читання йде як діалог, воно розвиває особистість. І, нарешті, останній етап — це контроль й оцінка прочитаного. Особливо це стосується нехудожньої літератури. Ось чому обговорення тексту з дитиною формує в неї вміння висловити свою думку, оцінювати прочитане й оцінювати результат читання — зрозумів я чи не зрозумів.
— Сьогодні діти, які йдуть у школу, не знають, хто такі Попелюшка, Червона Шапочка, Кіт у Чоботях. Чим обділяють дітей батьки, які не хочуть читати з ними й не привчають їх читати казки?
— Вони обділяють дуже багато чим. По-перше, у дитини не формується нарративна культура. Дитині складніше розуміти, осмислювати своє життя, свій досвід, розуміти й осмислювати людей. По-друге, дитина не вхоплює якісь культурні паттерни, зразки, на підставі яких вона потім і розуміє навколишній світ, художню літературу й культуру взагалі. Бо в основних базових дитячих казках закладено дуже багато культурних кодів і навіть форми психічного реагування. Наприклад, моя знайома розповіла мені, що її дитина зовсім не вміє переживати негативний досвід. Тобто, якщо вона зіштовхується в будь-якою неприємністю, одразу лякається, напружується, усувається. Я сказала: «Читай дитині страшні казки». Бо в дитини, якій читають казки, формуються способи переживання досвіду. Ось дитині читають страшну казку, що закінчується добре, і в неї формується структура того, як можна справлятися з важкими ситуаціями. Це стосується й переживання якихось інших життєвих ситуацій. Тобто, у класичних книжках, казках закладені культурні способи переживання, проживання життєвих ситуацій. Певною мірою дитина входить у ці культурні зразки, і їй потім легше жити.
— Чи можна сказати, що сьогоднішньому поколінню жити буде важче — в психологічному плані — бо вони мало читають, з дитинства багато грають за комп’ютером і годинами дивляться мультики?
— Взагалі ж старше покоління завжди вважає, що молодь мало на що здатна. Це теж певний культурний стереотип. Хоча зараз у культурі, й не лише в нас, — простежується тенденція до примітивізації. Вона пов’язана з тим, що раніше освіту здобувала еліта, а основна маса була малоосвіченою. Зараз інформація доступна всім. Крім того, каналів інформації дуже багато. Наслідком цього і є примітивізація культури. З’являється «пережована» інформація, доступна читачеві будь-якого рівня освіти. Насамперед це стосується телебачення, та й інтернету. Постає дуже складне питання — в мене немає адекватної відповіді — як, не забороняючи, не обмежуючи, не цензуруючи, вчити, спрямовувати людину до того, щоб вона вміла працювати з інформацією. Інакше її мозок буде перевантажений купою інформаційного сміття, в її голові не буде нічого усталеного. Думаю, починати потрібно з книжки, а потім підпускати дитину до комп’ютера — спочатку потрібно вчити чомусь культурному й сталому. Проблем багато, і мені здається, вони ще не до кінця усвідомлені в суспільстві. Я сама, коли починала працювати з інтернетом, дуже втомлювалася від інформаційного потоку, що хаотично виливався на мене. Але ми ж дорослі люди, а як же діти?
Що буде з нинішнім поколінням? Думаю, що нічого страшного не буде. Бо змінюється світ, суспільство, культура, норми, правила. Можливо, нове покоління буде набагато краще адаптоване до нових умов. Не хочеться говорити, що воно буде поганим, що їм буде погано. Можливо, за 50 років світ так зміниться, що саме такі діти й виживуть. Такий приклад. У нас начебто зовсім зникла культура листування, але з’явилася електронна пошта — і ми знову почали писати. Здавалося, що візуальна культура цілком витисне культуру вербальну, але з’явився інтернет і ми певною мірою повертаємося до культури вербальної. Тому я думаю, що читати люди не перестануть. Так само, як не помер театр із появою кінематографа, навпаки, він розвинувся, так само не зникне й книжка. Інша справа, що, можливо, зміняться способи читання, можливо, зміняться способи подачі інформації. Хоча слово не зникне, бо через вербальний канал ми отримуємо домінуючу кількість інформації. І дуже багато смислів, відтінків думки ми можемо передати лише завдяки такому нашому щастю, як мова.
