У міській Раді Красноармійська Донецької області аж одинадцять депутатів вийшло з фракції Партії регіонів. З точки зору опонентів, цей вчинок, можливо, осяяний неабиякою мужністю — щось на зразок подвигу Олександра Матросова, який своїми грудьми прикрив амбразуру. Адже відомо, що Партія регіонів дуже серйозно ставиться до дисципліни в своїх лавах і має репутацію такої, яка не прощає зрадників. Тим більше грізною вона виглядає сьогодні, коли перебуває при владі й має вагомі важелі впливу на ситуацію. Використовуючи своє привілейоване становище, вона як не києм, то палицею спонукає діячів місцевого рівня приєднуватися до своїх лав. Раніше до Партії регіонів у терміновому порядку вступили мери Дніпропетровська, Миколаєва, Нікополя, Іллічівська, Євпаторії, Кременчука, Марганця, Орджонікідзе та інших міст. А тут таку подляну їй підсунули напередодні міських виборів — свої пацани раптом взяли й кидонули. Якщо врахувати, що це відбувається у вотчині регіоналів на Донеччині, то це виглядає навіть не як ляпас, а удар нижче пояса.
Взагалі-то траплялося, що навіть не останні регіонали не гребували продемонструвати лояльність до сильніших. Свого часу нинішній прем’єр-міністр Микола Азаров вийшов на сцену Майдану в помаранчевому шалику. Він був негайно засвистаний публікою. Так само нинішній кандидат у мери Харкова Геннадій Кернес походжав на мітингах із помаранчевою символікою.
Але ж то було, коли регіонали програли, а сьогодні вони нібито на коні. Тож як пояснити виборцям таку ганьбу? Звісно, місцеве керівництво регіоналів розстаралося подати зрадників у невигідному світлі: нагадали, що один з них є власником стрипбару, ну а ще двоє — власники ринків, одним словом — бариги й розпусники. Та хіба це недоліки в очах електорату Партії регіонів? Тому було оголошено найголовнішу провину «зрадників». Вона полягає в тому, що ті начебто не просто так вийшли, а перейшли до ненависної тимошенківської партії «Батьківщина» — так стверджує голова Донецької облдержадміністрації Анатолій Близнюк. За його словами, екс-регіонали не були по уму членами партії, мовляв, співпрацювали з Тимошенко й зараз нібито будуть балотуватися від неї.
Однак навряд чи справжній або вигаданий перехід під прапори БЮТ аж так шокує виборців. Політики вже давно продемонстрували електоратові, що відданість ідеологічним настановам своєї партії для них нічого не означає. Втім, ця риса характерна не тільки для Партії регіонів, але й для нашого політикуму загалом. Регіонали свого часу легко пішли на те, щоб скуповувати депутатів з інших фракцій, навіть тих, які стояли на цілковито протилежних ідеологічних позиціях. Чи не найяскравіший приклад — бютівець Олександр Ковтуненко, який регулярно під час публічних виступів обзивав регіоналів бандитами. Раптово він сам опинився у їхніх лавах, чим шокував багатьох прихильників БЮТ.
Тож наше політичне середовище все більше перетворюється на зібрання діячів, які лише формально поділені за ідеологічними ознаками. Насправді декларування певних ідей у них прикриває одну єдину мету — залишатися близькими до влади. Якщо ідея припиняє приносити дивіденди у вигляді належності до корита, то її легко міняють на іншу, а разом з ідеєю і партію. Теоретично не можна виключати на чолі, наприклад, Руху комуніста Петра Симоненка, адже він чудово співіснує в одній коаліції із своїми класовими ворогами — великими буржуїнами. То чому б йому не зробитися націоналістом, коли червона ідея зазнає остаточного краху?
Влада, яка будується за принципом заштовхування до свого загону всіх підряд, апріорі не може бути сильною. Як тільки вона слабне — прикуплені політики починають її залишати. Може, в Красноармійській міськраді пролунав перший сигнал для регіоналів?
