Такої заквітчаної садиби, як у Надії Петрівни Бурко із села з дивовижною назвою Оса, що в Турійському районі, нема, мабуть, не тільки на Волині. їх мало і в Україні
Дізнавшись, що цього літа моя давня знайома Надія Петрівна Бурко збирається вирощувати помідори з... італійської розсади, яку передала їй дочка, котра з чоловіком вже 10 років заробляє на прожиття на Апеннінах, я взяла з неї слово, що обов’язково покаже, а які ж плоди вродили з тих нагрітих середземноморським сонцем насінин?.. Був один із останніх днів літа, проте з неба сіялася, все прибуваючи, надоїдлива по-осінньому мжичка. І ми вже й не збиралися йти на поле, бо помідори виявилися звичайними знайомими нам сливочками, але Петрівні, котра вже кілька років дивує проїжджий люд автобуса Володимир-Волинський — Ревушки своєю заквітчаною садибою, захотілося довести, що і на городі в неї — ані зілиночки!
— Бо якби я тільки квіти гляділа, то яка б з мене була господиня? — каже вона.
Просторий город навіть під дощем радував розкішними полуницями, які родять усе літо, довгим рядком суничок, які літня спека спочатку присушила, а перші дощі відродили до життя, і на одному кущику були і сухі пагінці, й квіточки, й ягідки. Ніде справді не було ні зілинки, проте вразило не це. А... кавуни! Темно-зелені забутого вже нами сорту вогник, блідо-салатові, майже білі, й знайомі смугасті. І коли Надія Петрівна опісля щедро пригостила одним із них, він пахнув так, як давно вже не пахнуть кавуни базарні. Вирощені на осівській землі диво-ягоди (а саме ягодами є кавуни) дивували і своїми розмірами. А які, розказувала господиня, були в неї баклажани... А які, ділився враженням господар, були кабачки!
— Що листочок — то й кабачок!
Цього спекотного літа Надія Петрівна поливала лише квіти (годинами тягала шланг) і кавуни. Останні вирощує вже немало років. Каже, що добре родять у неї й дині, але цього року їх не садила, бо не любить. Насіння кавунів бере українське — або раннє, або суперраннє. У минулому пробувала вирощувати кавуни в ящичку на підвіконні, та закинула цю затію, бо результат — один. Тому висіває просто у землю, накриває обрізаною пластиковою пляшкою і чекає сходів. Якщо зійдуть три насінини — залишає одну рослинку, бо кавун має властивість дуже розростатися і плестися. Цього літа свої смугасті й зелені «кабанчики» лише два рази підливала гноївкою. І все!
Ніколи не забиває собі голову сортами і назвами. Вирощує ж не на продаж, а для себе. І хоча кілька разів мала італійську розсаду, але так само добре родять у неї й українські сорти. Італійська лише тим зручна, що кожна рослинка сидить в окремій склянці, тому не прийнятися не може. Діти, які гарують в Італії, розказували, що там таку розсаду садять у грунт механізованим способом. Є спеціальна машина, яка йде полем, «лапою» бере скляночку з розсадою — й у грунт. Петрівна ж весну, літо і осінь гне спину, як молода. Хоча у свої (признаємося!) 60 виглядає на літ 10 молодшою. Ще й співає в ансамблі «Районні діви», у який зібрала таких же ентузіасток, як сама.
Квіти біля її дому росли завжди. Проте досконалу красу, яку можна побачити нині, вона почала творити, коли кілька років тому пішла на пенсію. Ніякі фотогафії не в змозі передати аури досконалості, котра тут панує. І звичайні ж ростуть квіти, проте підібрані так, що дух від побаченого перехоплює. Зі старих шин зробили їй декоративних лелек. Штучного птаха поставила вона і на подвір’ї серед зеленого моріжку: може, тут тому й так гарно, що нема асфальту... І вже два рази до штучного лелеки в гості прилітав птах справжній. Ходив-ходив навколо, щось по-своєму, по-лелечачи говорив... Зі старих мисок зробила мухомори, під мухомор (бо ж гарно і яскраво) пофарбувала дашок колодязя. Ще недавно росли перед будинком дві розкішні ялинки, але минулого літа несподіваний вітер надламав обидві. А їх Петрівна завжди прикрашала на Різдво.
При цьому вона має звичні селянські клопоти і лише недавно збулась корови.
