Занурюючись у читання художньої літератури, ми з цікавістю чекаємо, куди заведуть нас фантазії письменника. Інколи починаємо передбачати, що буде далі, чим усе закінчиться... А як вам такий підхід: розвиток сюжету вам підвладний, тобто ви можете взяти безпосередню участь у його подальшому розвитку, як у комп’ютерній грі. Цікаво?
Такий «віртуальний оповідач» уже розробив Айво Свертжес із центру телематики й інформаційних технологій при університеті Твенте у Нідерландах.
Пристрій дозволяє зробити читання ще цікавішим, залучаючи людину до створення сюжету твору. Словом, події у книжці розвиваються відповідно до вашого вибору, пише inopressa.ru. Для цього розробники створили спеціальне програмне забезпечення: систему, контрольовану комп’ютером, що дозволяє автоматично генерувати історії.
Альтернативні лінії сюжету, коли гравець може безпосередньо впливати на розвиток подальших подій, уже досить добре розвинені в комп’ютерних іграх. Але нова система Свертжеса йде в цьому плані ще далі. Адже світ книжок значно багатогранніший. Він населений безліччю персонажів зі своїми емоціями, планами, цілями.
Перед розробкою свого оригінального проекту Айво Свертжес провів невеличкий експеримент, щоб з’ясувати, наскільки подібна технологія може викликати інтерес у масового читача.
Він створив спеціальну програму-чат, де у вигаданому світі взаємодіяли два актори й одна людина, яку випробовували. Вона при цьому не мала жодного уявлення про те, що відбуватиметься далі. У свою чергу, акторам пропонувалося створити якусь історію.
Експеримент продемонстрував, що випробовуваному й акторам сподобалося брати участь у розвитку сюжету. Особливо їх вразила спільна творча робота одне з одним і можливість приймати кардинальні рішення.
Поведінка персонажа мала вкладатися в деякі правила, які заздалегідь обумовив розробник. Заковика полягала в тому, що людську уяву важко звести до певного «кодексу законів», тому для кожного сюжету доводилося проводити їхню корекцію і вносити доповнення.
Виходить, що автори «віртуальних оповідачів» тепер не муситимуть повністю писати книжки, а обмежаться лише запровадженням певних правил, які й визначать, що відбуватиметься далі.
До речі, «віртуальний оповідач» може, в свою чергу, зробити ще динамічнішими й комп’ютерні ігри, даючи можливість гравцеві більше впливати на розвиток сюжету, ніж це доступно йому сьогодні.
Також Свертжес бачить використання свого винаходу й за межами ігрової індустрії. Наприклад, ця технологія цілком може бути використана для тренінгу керівників або для відпрацювання складних ситуацій, таких, як повідомлення близьким людям тяжких вістей. Тобто Свертжес абсолютно впевнений, що років десь за п’ять розроблена ним концепція успішно застосовуватиметься для вирішення широкого кола завдань...
