На сторінку лідера «Тартака» Сашка ПОЛОЖИНСЬКОГО (www. sashko.com.ua) натрапила випадково (у гурту — інша). Мені сподобалися викладені там його подорожні нотатки — з екскурсом в історію та краєзнавство. А ще із враженнями від прочитаних книжок, якими ділиться. Це підштовхнуло мене до детальнішої розмови із Сашком про те, що він читає.
— Саме зараз читаю нариси «Волинь: земля українська». Це з моєї бібліотеки. Намагаюся чергувати книжки — щоб не повторювалася тема. Буває, звісно, навпаки: вибираю кілька видань, об’єднаних однією тематикою. Часто читаю їх два, а то й чотири одночасно. Коли є час, а ще настрій, книжку прочитую за день. Якщо часу обмаль, то бодай кілька сторінок проглядаю перед сном чи в дорозі.
— Здебільшого вам книжки дарують чи самі поповнюєте власну бібліотеку?
— По-різному. Багато й дарують. От не так давно заходив у видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Там зустрів Івана Малковича, який мені подарував щойно видані «Пригоди бравого солдата Швейка» Ярослава Гашека. Я насолоджувався добротним перекладом, гарними ілюстраціями... Також маю знайомих у видавництві «Темпора» і дуже люблю їхні видання. Вони, знаючи про те, час від часу щось презентують.
Нещодавно знайомі запросили приєднатися до акції «Подаруй книжки бібліотекам Космача!». (Мова йде не тільки про центральну селищну бібліотеку, а також про шкільні). Можна сказати, Космач для мене не чужий, хоча там всього двічі був. Знайомий з головою селища Дмитром Пожоджуком. Мені близька тамтешня історія, пов’язана з боротьбою УПА, оскільки цікавлюся тим періодом. Тож днями, навідуючи батьків у Луцьку, зайшов у книгарню та придбав кілька видань для дітей та юнацтва. Одну за порадою продавця і для себе прикупив — «Нащадки скіфів». Дарма, що вона для старшого шкільного віку — я ж бо не старий... А дітям придбав твори, які колись сам любив читати і, здається, виріс на них доволі непоганою людиною. Це, що називається, класика жанру: «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка, «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена, «Айвенго» Вальтера Скотта, «Три мушкетери» Олександра Дюма, «Тигролови» Івана Багряного. Останній твір вважаю одним із найкращих українських пригодницьких романів для юнацтва. А також «Чорний ворон» Василя Шкляра. І ще — спогади однієї зв’язкової про діяльність УПА на Волині. Книжки на цю тематику, які досі мені траплялися, були здебільшого про боротьбу упівців на Галичині і в Карпатах.
Я з дитинства привчений до книжки. Цьому посприяли батьки, а також дідусь, який був затятим книголюбом. До речі, якщо говорити про шанувальників «Тартака», то серед них чимало молодих людей, які читають. Знаю це напевне, оскільки спілкуюся з ними. Часто вони навіть просять порекомендувати щось.
— Сашко, а яким жанрам надаєте перевагу? Чи ви «всеїдний»?
— Не так, щоб цілковито «всеїдний»... Очевидно, коли потраплю в умови, де взагалі немає що читати, тоді читатиму все, що трапиться під руку.
Раніше я любив читати пригодницьку літературу. Згодом захоплювався фентезі. Потім — класикою: Шексіром, Достоєвським, Чеховим, Толстим... Зараз цікавлюся різножанровими творами. Окремо виділяю історичний жанр, видання з історії України. Свого часу не було можливості її вивчити. Відомо, як вона викладалася у радянських школах. Добре пам’ятаю, як різноманітно подавалася історія СРСР, а підручники з української історії ми майже не відкривали — оцінку з історії України автоматично отримували таку ж, як і з історії СРСР... Природно, що я самотужки дізнався про добу УНР, Холодний Яр... Крім того, читаючи нашу історію, можна зрозуміти сучасні історико-суспільні процеси. Також, опираючись на неї, маю можливість ѓрунтовно відповідати на багато запитань, пов’язаних із творчістю гурту.
— Читала викладені в інтернеті ваші подорожні нотатки, написані дуже яскраво. Не виникає бажання видати їх збіркою? Кузьма, наприклад, вже презентував власну книжку, Фоззі з ТНМК — навіть дві.
— Я пишу для сайту, і мені вистачає, що воно там є. Пробував написати книжку. Придумав свою «заморочку» і добрячий шмат роботи вже зробив. Та, здається, я її не скоро закінчу.
— І про що вона?
— Її робоча назва «Підводки до підводок». Колись працював ведучим хіт-параду «12+2». Там потрібно було щодня писати підводки до пісень. Я намагався щось цікаве вигадувати. Врешті, їх назбиралося багато. Було шкода, щоб добро пропадало: тексти хороші, хтось їх чув один-єдиний раз, а решта — не чули взагалі. Тепер намагаюся їх зліпити докупи, тобто роблю підводки до підводок. Цей процес тягнеться довго: то пишу, то ні. Трапляється, читаю щось, аж раптом проймає думка — я ж те саме написав. Або дивлюся якийсь фільм і розумію: у мене така ж ідея була з книжкою — і що тепер робити? Це мене навіть на деякий час вибиває з колії.
— Сашко, які книжки порекомендуєте читачам «Дня»?
— Є кілька книжок, які завжди рекомендую. Серед них «Тема для медитації» Леоніда Кононовича і «Кляса» Павла Вольвача. Власне, є дуже багато видань, які треба прочитати. Думаю, навіть сотнею книжок в житті не обійтися.
