Новина, яка з’явилася у ЗМІ в суботу, без перебільшення мала ефект бомби, яка розірвалася. Ні, подібний розвиток подій у світлі конфлікту, який вибухнув, безперечно, передбачався багатьма, але ніхто до кінця не хотів у нього вірити. І, все ж таки, це сталося — Мирон Маркевич, пропрацювавши чотири місяці на посту головного тренера збірної України, подав у відставку. Уболівальники країни відчували і переживають суперечливі почуття, але перша реакція — шок.
Для довідки нагадаємо, що коріння конфлікту, який розгорівся в українському футболі, сягає в події дворічної давнини. Але загострився він лише 16 серпня цього року, коли адміністрація ФК «Металіст» у офіційному порядку отримала витяг із протоколу засідання контрольно-дисциплінарного комітету (КДК) ФФУ, згідно з яким «Металіст» і «Карпати» позбавляються по 9 очок, зароблених цього сезону, і покарані ще цілим рядом санкцій. КДК ФФУ визнав, що матч 19 квітня 2008 року в Харкові «Металіст» — «Карпати» (4:0) пройшов із порушенням принципів Fair Play (чесної гри). Після чого президент ФК «Металіст» Олександр Ярославський звинуватив керівництво ФФУ в причетності до даної ухвали, і конфлікт перейшов на рівень Ярославський — Суркіс.
Глибоко розбиратися в суті конфлікту — річ невдячна. Але в будь-якому разі будуть ті, хто підтримує, і ті, хто не підтримує ухвалу Мирона Маркевича. Це їхнє право. Право ж Маркевича вибирати — працювати чи ні за умов, які склалися. А те, що працювати в цих умовах для професіонала, м’яко скажемо, малоприємно — факт. Не є таємницею: бізнес, політика і футбол у нашій країні щільно переплетені. У дуже заполітизованому футболі догодити і вашим, і нашим удається дуже мало. Та й тим, кому це вдається, доводиться чимось жертвувати, і найчастіше — тим же професіоналізмом. А в тому, що Мирон Богданович — професіонал, сумнівів ні в кого немає. Він знайшов сміливість написати заяву про відставку зараз, а не за пару місяців до початку домашнього Євро, давши таким чином майбутньому наставникові шанс підготувати команду до чемпіонату. Якщо вважав неприйнятним — пішов.
Питання в іншому. Ситуація, яка склалася в українському футболі, як люстерко, відображає ситуацію в українському суспільстві. Прийшла людина з професійним баченням на посаду, але їй не дадуть працювати, бо вирішують усе «великі боси», бо тут особистий інтерес понад усе. І плювати, що ти досягаєш успіху загалом спільної справи. У них же — конфлікт! А ти, будь ласка, або приймай наші правила, або сиди в своєму затишному куточку. Скажете, не так у політиці? Або, може, інша ситуація у «прозорому» українському бізнесі? Річ у тім, що ці ж люди вже з десяток років «вирішують» розстановки і у футболі, і в бізнесі, і в політиці.
Безперечно, Мирон Богданович став заручником протистояння, яке склалося. Але за великим рахунком у заручниках — усе українське суспільство. І тому, що до Євро залишається все менше часу, і тому, що просто хочеться жити по-іншому.
